Відповідно до підпункту 31 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2006 N 1577,

1. Затвердити Методичні рекомендації щодо державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна на підставі рішень судів.

2. Департаменту цивільного законодавства та підприємництва (І.І.Завальна) довести цей наказ до відома начальників Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

3. Начальникам Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі довести цей наказ до відома бюро технічної інвентаризації.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Л.В.Єфіменка.

Рішення судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна (пункт 10 додатка 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 року N 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за N 157/6445).

В контексті розгляду цього питання, судове рішення - це вирок, рішення, постанова, ухвала, що ухвалені (постановлені) судами у кримінальних, цивільних, господарських справах, у справах адміністративної юрисдикції та у справах про адміністративні правопорушення, а також судовий наказ, виданий в порядку наказного провадження у цивільних справах (пункт 2 Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 року N 740) .

Конституцією України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 року N 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за N 157/6445, встановлено, що забороняється тлумачення прав реєстратором відомостей про заявлені права власності (пункт 3.5). Так, державна реєстрація прав на нерухоме майно має здійснюватися у відповідності до резолютивної частини рішення суду.

1. Згідно зі статтею 208 Цивільного процесуального кодексу України (далі - Кодекс) судові рішення викладаються у двох формах:

1) ухвали;

2) рішення.

Питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду.

Таким чином, ухвали постановлені судами першої інстанції вирішують лише процесуальні питання і не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна.

У свою чергу, при вирішенні справи по суті суди ухвалюють рішення, і у випадку, якщо ухвалено рішення про визнання прав власності на нерухоме майно, то таке рішення є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності.

2. Кодексом передбачена можливість апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції.

Апеляційний суд ухвалює рішення та постановляє ухвалу (стаття 313 Кодексу) . Згідно зі статтею 314 Кодексу, розглянувши справу, апеляційний суд постановляє ухвалу у випадках:

- відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду без змін (в такому випадку, якщо судом першої інстанції ухвалено рішення про визнання права власності на нерухоме майно, то таке рішення є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності на нерухоме майно);

- скасування рішення з направленням справи на новий розгляд (в такому випадку рішення суду першої інстанції, ухвала апеляційного суду не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності);

- скасування рішення суду із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду (у таких випадках рішення суду першої інстанції, ухвала апеляційного суду не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності).

Апеляційний суд може скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення або змінити рішення (у випадку скасування рішення суду першої інстанції правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності, є рішення апеляційного суду про визнання права власності на нерухоме майно, а у випадку зміни рішення суду першої інстанції правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності, є те рішення суду, яким визнано право власності).

3. Кодекс передбачає можливість оскарження судових рішень у цивільних справах до Верховного Суду України.

Верховний Суд України розглядає рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

Статтею 360 Кодексу встановлено, що ухвалені Верховним Судом України рішення або постановлені ним ухвали набирають законної сили з моменту їх проголошення і оскарженню не підлягають.

Статтею 344 Кодексу передбачено, що, розглянувши справу, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу у разі:

- відхилення касаційної скарги і залишення судових рішень без змін (в такому випадку, якщо Верховний Суд України постановив ухвалу про залишення рішення апеляційного суду без змін, яким визнано право власності на нерухоме майно, то рішення апеляційного суду є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності на нерухоме майно; якщо Верховний Суд України постановив ухвалу про залишення рішення суду першої інстанції без змін, якою визнано право власності на нерухоме майно, то рішення суду першої інстанції є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності на нерухоме майно);

- скасування судових рішень із передачею справи на новий розгляд (в такому випадку рішення суду першої інстанції, апеляційного суду, ухвала Верховного Суду України не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності);

- скасування судових рішень із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду (у таких випадках рішення суду першої інстанції, апеляційного суду, ухвала Верховного Суду України не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності);

- скасування судових рішень і залишення в силі судового рішення, що було помилково скасоване апеляційним судом (в такому випадку, правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності, є рішення суду першої інстанції про визнання права власності на нерухоме майно);

Суд касаційної інстанції може скасувати судове рішення і ухвалити нове або змінити рішення (у випадку скасування рішення суду правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності, є рішення Верховного Суду України про визнання права власності на нерухоме майно, а у випадку зміни судового рішення правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності, є те рішення суду, яким визнано право власності).

1. Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

- спорів про приватизацію державного житлового фонду;

- спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

- спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

- спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

- інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів (такі справи розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 16).

2. Статтею 45 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.

Згідно зі статтею 82 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення.

Таким чином, рішення про визнання прав власності на нерухоме майно є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності.

Якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення, припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо), господарський суд виносить ухвалу (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України) .

Тобто як і у цивільному судочинстві, ухвали, винесені господарськими судами, вирішують лише процесуальні питання і не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна.

3. Господарський процесуальний кодекс України передбачає можливість перегляду судових рішень в апеляційному порядку.

Перегляд за апеляційною скаргою або поданням рішення місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський суд (стаття 92).

Відповідно до статті 105 Господарського процесуального кодексу України за наслідками розгляду апеляційної скарги (подання) апеляційний господарський суд приймає постанову. Статтею 103 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право:

- залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення (в такому випадку, рішення місцевого суду, яким визнано право власності, є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності на нерухоме майно);

- скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення (в такому випадку, правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності, є постанова апеляційного суду про визнання права власності на нерухоме майно; якщо рішення, яким визнавалося право власності на нерухоме майно скасовано частково в частині визнання права власності, то таке рішення не є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності, а якщо рішення скасовано частково і прийнято нове рішення про визнання права власності, то рішення суду апеляційної інстанції є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності);

- скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково (у таких випадках рішення місцевого суду, яким визнавалося право власності, постанова апеляційного суду не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності);

- змінити рішення (в такому випадку, правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності, є те рішення суду, яким визнається право власності на нерухоме майно).

4. Господарський процесуальний кодекс України передбачає можливість перегляду судових рішень у касаційному порядку.

Статтею 108 ГПК встановлено, що касаційною інстанцією є Вищий господарський суд України, який переглядає за касаційними скаргами (поданнями) рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанови апеляційного суду.

За наслідками розгляду касаційної скарги (подання) суд приймає постанову (стаття 111-11). Згідно зі статтею 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право:

- залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу (подання) без задоволення (в такому випадку, якщо Вищим господарським судом України прийнято постанову про залишення постанови апеляційного суду без змін, якою визнано право власності на нерухоме майно, то постанова апеляційного суду є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності на нерухоме майно; якщо Вищим господарським судом України прийнято постанову про залишення рішення суду першої інстанції без змін, якою визнано право власності на нерухоме майно, то рішення суду першої інстанції є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності на нерухоме майно);