Відповідно до підпункту 31 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2006 N 1577,

1. Затвердити Методичні рекомендацій стосовно суб'єктів, які мають право на отримання інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно, що додаються.

2. Департаменту цивільного законодавства та підприємництва (І.І.Завальна) довести цей наказ до відома начальників Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Л.В.Єфіменка.

Закон України "Про інформацію", який визначає конфіденційну інформацію як інформацію з обмеженим доступом і стаття 302 Цивільного кодексу України (далі - Кодекс) містить такі ж за змістом норми.

Конституційний Суд України Рішенням від 30.10.97 N 5-зп у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та статті 12 Закону України "Про прокуратуру" (справа К.Г.Устименка) дійшов висновку, що до конфіденційної інформації належать, зокрема, свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані).

Слід констатувати, що чітке визначення поняття "майновий стан" в чинному законодавстві відсутнє, проте, здійснивши аналіз юридичної природи цього поняття, можна зробити висновок, що під поняттям "майновий стан" розуміється сукупність належних особі майнових прав та обов'язків.

Одним з таких майнових прав особи є право власності на нерухоме майно.

Виходячи з наведеного, збирання, зберігання, використання та поширення інформації про право власності на нерухоме майно, яка є конфіденційною інформацією, без згоди цієї особи не допускається, крім випадків, визначених законом.

1. Відносини, пов'язані з державною реєстрацією права власності на нерухоме майно та, відповідно, надання інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно (далі - Реєстр прав) регулюються Кодексом, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції від 07.02.2002 N 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18.02.2002 за N 157/6445 (далі - Тимчасове положення).

Так, Кодексом встановлено, що державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом (частина друга статті 182).

Статтею 28 вищевказаного Закону встановлено, що відомості про зміст документів, що підтверджують (посвідчують) правочини щодо нерухомого майна, узагальнені відомості про речові права окремої особи на нерухоме майно, а також витяги з Державного реєстру прав, що містять відомості про встановлення, зміну чи припинення речових прав на нерухоме майно, надаються органами державної реєстрації лише:

- власнику (власникам) нерухомого майна, його спадкоємцям (правонаступникам - для юридичних осіб) або особам, на користь яких вчинено обмеження, чи іншим суб'єктам речового права;

- органам державної влади чи органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам, якщо запит зроблено у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законами;

- бюро кредитних історій на їх запит щодо інформації Державного реєстру прав, передбаченої частиною першою цієї статті, в електронному вигляді (у форматі бази даних), у разі наявності письмової згоди юридичних, фізичних осіб - власників нерухомого майна.

Проте пунктом 5 Прикінцевих положень вказаного Закону встановлено, що до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

2. У своїй діяльності по здійсненню державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна бюро технічної інвентаризації керуються також і Тимчасовим положенням, відповідно до якого право на отримання інформації з Реєстру прав щодо зареєстрованого права власності на об'єкт нерухомого майна мають:

- у формі витягу - власник (власники), його спадкоємці та правонаступники юридичних осіб, уповноважені особи;

- у формі інформаційної довідки - суд, органи внутрішніх справ, органи прокуратури, органи державної податкової служби, державні виконавці, нотаріуси, органи Служби безпеки України та інші органи державної влади (посадові особи), якщо запит зроблено у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених чинним законодавством України (пункти 5.1.1 та 5.1.2 Тимчасового положення) .

При цьому Тимчасовим положенням обумовлені деякі умови, за яких видається витяг та інформаційна довідка.

Витяг з Реєстру прав видається на підставі відомостей, які містяться в Реєстрі прав, після отримання відповідної заяви встановленої форми, а інформаційна довідка - після офіційного запиту від вказаних органів.

Під час подання заяви про отримання витягу з Реєстру прав фізична особа повинна пред'явити документ, що посвідчує її особу, а в разі подання заяви представником фізичної чи юридичної особи - документ, що підтверджує повноваження діяти від імені цих осіб, при цьому особа, яка представляє особу - нерезидента України, пред'являє документи, які у разі необхідності легалізуються в установленому порядку.

Інформаційна довідка надається лише за письмовим запитом уповноважених органів державної влади (посадових осіб), нотаріусів. Запит подається на бланку встановленої форми, із зазначенням законних підстав для такого запиту, за підписом керівника або особи, що його заміщує, із зазначенням відповідних номерів справи, у зв'язку з якою виникла потреба в отриманні інформації (пункти 5.2-5.4 Тимчасового положення) .

1. Власник - це особа, яка володіє, користується, розпоряджається своїм майном відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 та частина перша статті 317 Кодексу) .

Слід відмітити, що суб'єктами права власності за Кодексом є фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (стаття 2 та частина перша статті 318).

Право на отримання інформації власниками про себе гарантує Закон України "Про інформацію".

Так, відповідно до статті 23 Закон України "Про інформацію" кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї.

Громадяни мають право доступу до інформації про них, заперечувати її правильність, повноту, доречність тощо.

Державні органи та організації, органи місцевого самоврядування, інформаційні системи яких вміщують інформацію про громадян, зобов'язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом, а також вживати заходів щодо запобігання несанкціонованому доступу до неї.

Ураховуючи викладене, власник нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Реєстрі прав, має право на отримання з зазначеного Реєстру інформації про зареєстроване за ним право власності.

2. Спадкоємці - це фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (статті 2 та 1222 Кодексу) .

Відповідно до частини першої статті 1297 Кодексу спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 5.9 Тимчасового положення витяг з Реєстру прав для оформлення спадщини видається спадкоємцям згідно з письмовим запитом нотаріуса.

Ураховуючи викладене, спадкоємець нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Реєстрі прав, має право на отримання з зазначеного Реєстру інформації про зареєстроване за спадкодавцем право власності на об'єкт нерухомого майна. Проте, таке право у спадкоємця виникає лише у разі наявності письмового запиту нотаріуса, в якому має зазначатися інформація про відкриття спадщини, про спадкодавця і спадкоємця та про об'єкт нерухомого майна, який увійшов до складу спадщини.

3. За Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України правонаступництво - це спосіб передання всього свого майна, прав та обов'язків однією юридичною особою іншим юридичним особам - правонаступникам, що здійснюється в результаті злиття, приєднання, поділу та перетворення (статті 104 та 59 відповідно).

Тобто в результаті правонаступництва створюється нова (нові) юридична особа, до якої переходить майно, права та обов'язки юридичної особи, яка припинилася.

Ураховуючи викладене, правонаступник юридичної особи має право на отримання інформації з Реєстру прав про зареєстроване право власності на об'єкт нерухомого майна, яке перейшло до нього в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення попередньої (попередніх) юридичної особи, у формі витягу.

Слід звернути увагу, що при зверненні правонаступника за отриманням витягу з Реєстру прав обов'язково має подаватися документ, який підтверджує виникнення відносин правонаступництва щодо прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється.

Виходячи з положень статті 107 Кодексу таким документом є передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу).

Необхідно відмітити, що юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (частина четверта статті 87 Кодексу) . Тобто правонаступник набуває прав та обов'язків юридичної особи з моменту його державної реєстрації.

Таким чином, при зверненні правонаступника за отриманням витягу з Реєстру прав обов'язково має подаватися свідоцтво про державну реєстрацію та передавальний акт або розподільчий баланс.

4. Уповноваженими особами в чинному законодавстві визначено широке коло суб'єктів.

Зокрема, згідно зі статтею 237 Кодексу правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє є представництвом. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Кодекс передбачає можливість однієї особи вчиняти дії від імені іншої особи, яку вона представляє, в тому числі, і отримувати витяг з Реєстру прав про зареєстроване за останньою право власності на об'єкт нерухомого майна.

Незалежно від вищевказаних підстав виникнення відносин представництва, представник власника об'єкта нерухомого майна, має подавати документ, який підтверджує ці відносини між нею та власником.

4.1. Представництво на підставі договору. Відповідно до статті 6 Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Кодексу).

При зверненні представника власника об'єкта нерухомого майна за отриманням витягу з Реєстру прав обов'язково має подаватися договір, яким врегульовано відносини представництва.

4.2. Представництво на підставі закону. Відповідно до статті 242 Кодексу батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною.

При цьому нормами Кодексу передбачається, що законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.

Слід відмітити, в деяких випадках виникнення представництва на підставі закону відбувається у зв'язку з прийняття компетентними державними органами відповідних рішень.

Так, встановлення опіки над малолітніми особами та фізичними особами, які визнані недієздатними, здійснюється у відповідних випадках як судом, так і органом опіки та піклування.

Виходячи з наведеного, при зверненні такого представника власника об'єкта нерухомого майна за отриманням витягу з Реєстру прав обов'язково має подаватися документ, яким врегульовано відносини представництва за законом. Таким документом може бути свідоцтво про народження дитини, рішення суду про усиновлення дитини, про встановлення опіки над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, про встановлення опіки над фізичними особами, які визнані недієздатними, та рішення органу опіки та піклування про встановлення опіки над малолітніми особами.

4.3. Представництво на підставі акту органу юридичної особи. Відповідно до частини другої статті 92 Кодексу юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

У зв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до статті 87 Кодексу для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками).

Так, відповідно до частини першої статті 82 Господарського кодексу України установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.

У свою чергу, об'єднання громадян (політичні партії та громадські організації) діють на основі статуту або положення (частина перша статті 13 Закону України "Про об'єднання громадян") .

Тобто при зверненні такого представника власника об'єкта нерухомого майна за отриманням витягу з Реєстру прав обов'язково має подаватися установчий документ юридичної особи. Таким документом може бути засновницький договір, статут або положення, в якому міститимуться відомості про уповноваження відповідної особи на вчинення дій від імені юридичної особи.

4.4. Окремо зупинимося на відносинах представництва, які здійснюються за довіреністю.

Виходячи з положень частин першої та другої статті 244 Кодексу представництво, яке ґрунтується на договорі або акті органу юридичної особи може здійснюватися за довіреністю.

Відповідно до частини третьої вказаної статті довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

При цьому форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчиняться правочин. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті (стаття 245 Кодексу) .

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи (стаття 246 Кодексу) .

Слід також відмітити, що строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії (частина перша статті 247 Кодексу) .

Таким чином, при зверненні такого представника власника об'єкта нерухомого майна за отриманням витягу з Реєстру прав обов'язково має подаватися довіреність. При цьому, довіреність має відповідати вимогам статей 245 - 247 Кодексу.

1. Законом України "Про управління об'єктами державної власності" (далі - Закон) встановлено, що управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб (стаття 1).

Так, цими суб'єктами управління об'єктами державної власності за статтею 4 Закону є:

- Кабінет Міністрів України;

- Фонд державного майна України;

- міністерства та інші органи виконавчої влади;

- органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами;

- державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації;

- Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Тобто Законом чітко визначені суб'єкти, які здійснюють повноваження від імені держави як власника.

Ураховуючи викладене, суб'єкти управління об'єктами державної власності, визначені Законом, мають право на отримання витягу з Реєстру прав щодо об'єктів державної власності, стосовно яких держава уповноважила управляти майном.

2. Відповідно до частини четвертої статті 3-1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон) арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) має право, зокрема, запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян - за їх згодою.

2.1. Стосовно розпорядника майна боржника слід зазначити, що за Законом в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, призначається розпорядник майна у порядку, встановленому Законом.

Призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника.

У цьому випадку, право на отримання інформації з Реєстру прав має представник боржника (на підставі відповідного акту юридичної особи).

Водночас, повноваження керівника боржника або органів управління боржника, покладені на них відповідно до законодавства чи установчих документів, можуть бути припинені у разі, якщо ними не вживаються заходи щодо забезпечення збереження майна боржника, створюються перешкоди діям розпорядника майна чи допускаються інші порушення законодавства.

У такому разі за клопотанням комітету кредиторів виконання обов'язків керівника боржника ухвалою господарського суду тимчасово покладається на розпорядника майна до призначення в порядку, визначеному законодавством та установчими документами, нового керівника боржника. Про припинення повноважень керівника або органів управління боржника господарський суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена у встановленому порядку (частини перша, п'ятнадцята та шістнадцята статті 13 Закону) .

Таким чином, з моменту покладення ухвалою господарського суду на розпорядника майна обов'язків керівника боржника він має право на отримання витягу з Реєстру прав. Проте, для отримання витягу з Реєстру прав розпорядник майна має подати зазначену ухвалу господарського суду про покладення обов'язків керівника боржника на розпорядника майна.

Водночас, звертаємо увагу, що повноваження власників майна боржника у судовій процедурі санації, виходячи з Закону, не припиняються. Тим самим, власник майна боржника має право на отримання витягу з Реєстру прав.

2.2. Стосовно керуючого санацією зазначаємо, що Законом встановлено, що з дня винесення ухвали про санацію:

- керівник боржника відсторонюється від посади у порядку, визначеному законодавством про працю, управління боржником переходить до керуючого санацією, крім випадку, передбаченого статтею 53 Закону;

- припиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи, повноваження органів управління передаються керуючому санацією. Органи управління боржника протягом трьох днів з дня прийняття рішення про санацію та призначення керуючого санацією зобов'язані забезпечити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей (частина четверта статті 17).

Таким чином, з моменту покладення ухвалою господарського суду на керуючого санацією повноважень органів управління боржника - юридичної особи, він має право на отримання витягу з Реєстру прав. Проте для отримання витягу з Реєстру прав керуючий санацією має подати зазначену ухвалу господарського суду про покладення повноважень органів управління боржника - юридичної особи на керуючого санацією.

2.3. Стосовно ліквідатора зазначаємо, що відповідно до частини першої статті 24 Закону у постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією.

Законом встановлено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше (частина друга статті 23).

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута (частина друга статті 25).

Таким чином, з моменту покладення ухвалою господарського суду на ліквідатора повноважень органів управління, він має право на отримання витягу з Реєстру прав. Проте, для отримання витягу з Реєстру прав ліквідатор має подати зазначену ухвалу господарського суду про покладення повноважень органів управління боржника - юридичної особи на ліквідатора.

3. Статтею 3 Закону України "Про аудиторську діяльність" встановлено, що аудитори і аудиторські фірми під час здійснення аудиторської діяльності мають право отримувати необхідні документи, які мають відношення до предмета перевірки і знаходяться як у замовника, так і у третіх осіб. Треті особи, які мають у своєму розпорядженні документи стосовно предмета перевірки, зобов'язані надати їх на вимогу аудитора (аудиторської фірми). Зазначена вимога повинна бути офіційно засвідчена замовником.

Ураховуючи викладене, аудитор та аудиторська фірма мають право на отримання інформації з Реєстру прав у формі витягу лише та у разі уповноваження його суб'єктом господарювання - замовником, щодо якого здійснюється аудит, на отримання такої інформації.

4. Законом України "Про адвокатуру" встановлено, що при здійсненні професійної діяльності адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема: запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян - за їх згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом (стаття 6).

Ураховуючи викладене, адвокат має право на отримання інформації з Реєстру прав лише у формі витягу. Проте, для отримання витягу з Реєстру прав адвокат має подати документ, за яким власником або належним чином уповноваженою особою наділено адвоката повноваженнями по отриманню інформації.

5. Згідно з частиною другою статті 1 Закону України "Про третейські суди" до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 38 Закону встановлено, що третейський суд має право вимагати від сторін надання доказів, необхідних для повного, всебічного і об'єктивного вирішення спору. Якщо третейський суд визнає за необхідне одержати документи від підприємств, установ, організацій, які не є учасниками третейського розгляду, він своєю ухвалою уповноважує сторони або одну із сторін одержати відповідні документи та надати їх третейському суду.

Ураховуючи викладене, у третейського суду відсутні повноваження по отриманню інформації з Реєстру прав. Таке право надається лише сторонам третейської угоди, які мають подати докази, зокрема, відомості про зареєстроване за ними право власності на нерухоме майно в Реєстрі прав - витяг з Реєстру прав.

1. Як вже зазначалося вище, право на отримання інформації з Реєстру прав мають суд, органи внутрішніх справ, органи прокуратури, органи державної податкової служби, державні виконавці, нотаріуси, органи Служби безпеки України та інші органи державної влади (посадові особи), якщо запит зроблено у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених чинним законодавством України.

Надання інформаційної довідки з Реєстру прав має здійснюватися лише на підставі вмотивованого та відповідно оформленого документу.

За загальним правилом такий документ повинен мати обов'язкові реквізити і стабільний порядок їх розміщення: найменування установи - автора документа, код установи, код форми документа, назва виду документа (не зазначається на листах), дата, індекс, заголовок до тексту, текст, підпис.

Засвідчення документів здійснюється шляхом їх підписання, затвердження та проставлення печатки. Документи підписуються посадовими особами установи відповідно до їх компетенції, встановленої чинними нормативно-правовими актами. При цьому підпис складається з найменування посади особи, яка підписує документ (повне, якщо документ надрукований не на бланку, скорочене - на документі, надрукованому на бланку), особистого підпису, ініціалів і прізвища (Примірна інструкція з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.97 N 1153) .

Документ, на підставі якого здійснюється запит інформації з Реєстру прав, повинен містити відомості у зв'язку з чим здійснюється такий запит (наприклад: при надходженні запиту від органу досудового слідства щодо ознайомлення з документами, необхідними для розслідування кримінальної справи, у запиті має бути зазначено номер кримінальної справи, у зв'язку з розслідуванням якої зроблено запит).

2. Відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про судоустрій України" судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя, зокрема, у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального судочинства.

2.1. Стосовно правових підстав отримання судом інформаційної довідки з Реєстру прав під час здійснення цивільного судочинства.

За статтею 57 Цивільного процесуального кодексу України будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи є доказами. Ці дані встановлюються на підставі, зокрема, письмових доказів.

Цивільним процесуальним кодексом встановлено, що якщо спір не врегульовано до судового розгляду, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів, про судові доручення щодо збирання доказів (пункт 5 частини шостої статті 130).

Докази, які вимагає суд, направляються до суду безпосередньо. Суд може також уповноважити заінтересовану особу, яка бере участь у справі, одержати доказ для представлення його суду.

Витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, є способами забезпечення судом доказів.

Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою (статті 133, 135, 137 Цивільного процесуального кодексу) .

Ураховуючи викладене, зазначена ухвала суду, яка вирішує питання про витребування доказів, є підставою для отримання судом або заінтересованою особою, що уповноважена судом, інформації з Реєстру прав у формі інформаційної довідки.

2.2. За статтею 38 Господарського процесуального кодексу України якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Господарський суд має право знайомитися з доказами безпосередньо в місці їх знаходження. Господарський суд може витребувати докази також до подання позову як запобіжний захід (статті 43-1 - 43-10 Господарського процесуального кодексу) . Господарський суд може уповноважити на одержання таких доказів заінтересовану сторону.

Якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення, припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо), господарський суд виносить ухвалу.

Ухвала господарського суду має містити, зокрема, вказівку на дії, що їх повинні вчинити сторони, інші підприємства, організації, державні та інші органи та їх посадові особи у строки, визначені господарським судом (стаття 86 Господарського процесуального кодексу) .

Витребування доказів є одним із запобіжних заходів до подання позову. Про вжиття запобіжних заходів господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначає обрані запобіжні заходи (статті 43-1, 43-2 та 43-4 Господарського процесуального кодексу) .

Ураховуючи викладене, зазначена ухвала господарського суду, яка вирішує питання про витребування доказів є підставою для отримання судом або заінтересованою особою, що уповноважена судом, інформації з Реєстру прав у формі інформаційної довідки.

2.3. За Кодексом адміністративного судочинства України суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Суд може збирати докази з власної ініціативи (частина друга статті 69 та частини третя, п'ята статті 71).

Статтею 110 Кодексу адміністративного судочинства встановлено, що суд до судового розгляду адміністративної справи вживає заходи для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку. З цією метою суд може прийняти рішення про витребування документів та інших матеріалів.

Витребування письмових або речових доказів є способом забезпечення доказів (статті 73 та 74 Кодексу адміністративного судочинства) .