На Ваш лист від 09.02.2001 р. N 119 надсилаємо для публікації роз'яснення щодо встановлення меншої норми тривалості робочого часу, скороченої тривалості робочого часу, запровадження роботи на умовах неповного робочого часу та правомірності надання відпусток без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням у разі простою з незалежних від працівників причин на підставі частини третьої ст.84 КЗпП України.

Зміни до Закону України "Про відпустки", зокрема вилучення частини другої статті 26 цього Закону, яка передбачала надання відпусток без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням, зумовили підприємства, установи, організації запроваджувати роботу з меншою нормою та скороченою тривалістю робочого часу, а також роботу на умовах неповного робочого часу.

Існує відмінність між меншою нормою робочого часу, скороченою тривалістю робочого часу та роботою на умовах неповного робочого часу.

Відповідно до частини другої статті 50 Кодексу законів про працю України підприємства та організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено у частині першій цієї статті, тобто менше 40 годин на тиждень. Враховуючи те, що колективним договором встановлюється інша норма тривалості робочого часу, оплата за цю норму має провадитися за повною тарифною ставкою (денною), за повним окладом.

Робота зі скороченою тривалістю робочого часу передбачена статтею 51 КЗпП України. Скорочена тривалість робочого часу означає, що час, протягом якого працівник має виконувати трудові обов'язки, скорочується, але працівник має право на оплату праці в розмірі повної тарифної ставки, повного окладу.

Робота на умовах неповного робочого часу регламентується статтею 56 КЗпП України. Вона передбачає, що за угодою між працівником і власником може встановлюватися як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Нормальна і скорочена тривалість робочого часу встановлюються нормативними актами, а робота на умовах неповного робочого часу встановлюється за погодженням сторін трудового договору, тобто між працівником і власником.

Ст.56 КЗпП України не обмежує тривалості неповного робочого часу, тобто неповний робочий час може встановлюватися як шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, так і зменшенням кількості днів роботи протягом тижня чи одночасним зменшенням щоденної роботи при неповному робочому тижні.

Неповний робочий час може встановлюватися як при прийнятті на роботу, так і потім шляхом подання відповідної заяви і видання наказу про встановлення неповного робочого часу.

Неповний робочий час може бути встановлений як на певний період, так і без обмеження строком.