У зв'язку з численними запитами стосовно оплати праці працівників новоутворених сільськогосподарських підприємств внаслідок реформування колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство аграрної політики України та ЦК профспілок працівників агропромислового комплексу України роз'яснюють.

Згідно з Указом Президента України від 03.12.99 р. N 1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" при реформуванні КСП, які використовують землю в сільськогосподарських цілях, передбачалося на засадах приватної власності на землю і майно створити суб'єкти господарювання усіх організаційно-правових форм.

За станом на 1 липня 2000 р. внаслідок реформування КСП утворено і зареєстровано приватних (приватно-орендних) підприємств 21%, господарських товариств - 46%, сільськогосподарських виробничих кооперативів - 25%, селянських (фермерських) господарств - 7% та інших.

Чинним законодавством визначено правове поле з організації оплати праці, в тому числі і для новоутворюваних суб'єктів господарювання на селі.

На всіх без винятку сільськогосподарських підприємствах, господарствах, незалежно від форм власності і господарювання, трудові відносини, в тому числі й питання оплати праці, регулюються у відповідності з законами України "Про оплату праці", "Про підприємства в Україні", "Про колективні договори і угоди", Кодексу законів про працю України (КЗпП України), іншими законодавчими та нормативно-правовими актами, Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України і Конфедерацією роботодавців України та профспілковими об'єднаннями України на 1999-2000 роки (далі - Генеральна угода), галузевою угодою між Міністерством агропромислового комплексу України, галузевими об'єднаннями підприємств і підприємців та ЦК профспілок працівників агропромислового комплексу України на 1999-2000 роки (далі - Галузева угода) та колективними договорами.

Базовим у питаннях оплати праці є Закон України "Про оплату праці", який визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами.

Статтею 8 цього Закону визначено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій.

З 1 липня поточного року Законом України від 01.06.2000 р. N 1766-III "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000 рік" встановлено мінімальну заробітну плату в розмірі 118 грн. на місяць. Зазначеним Законом внесено суттєві зміни в окремі статті законів України "Про оплату праці" (ст.3, 6), "Про підприємства в Україні" (ст. 19), в Кодекс законів про працю (ст.95, 96).

Зокрема, на відміну від раніше чинної норми до мінімальної заробітної плати включаються доплати, надбавки, премії, інші заохочувальні та компенсаційні виплати (крім доплат за роботу в надурочний час, у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, а також премії до ювілейних дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, матеріальної допомоги).

Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника I розряду та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів), що встановлюються у розмірах, не нижчих, ніж визначені генеральною, галузевою (регіональною) угодою.

Статтею 19 Закону України "Про підприємства в Україні" передбачено, що власник або уповноважений ним орган встановлює фонд оплати праці на умовах, визначених колективним договором (угодою).

Статтею 15 Закону України "Про оплату праці", а також статтею 97 КЗпП України передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються госпрозрахунковими підприємствами самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. При цьому власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про оплату праці" норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною (n0008697-99), галузевою або регіональною угодою, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців.

Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії, соціально-побутові пільги за наявності фінансових можливостей.

Разом з тим, постанова Кабінету Міністрів України від 15.02.1999 р. N 200 "Про забезпечення виконання Указу Президента України від 31 серпня 1998 р. N 958" передбачає, що у разі законодавчого підвищення розміру мінімальної заробітної плати підприємства, установи, організації, які мають заборгованість із заробітної плати, підвищують тарифні ставки і посадові оклади, не допускаючи при цьому подальшого зростання цієї заборгованості.

Колективний договір повинен укладатися на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи.

В колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, систем, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень. На підприємствах сільськогосподарського виробництва частина заробітної плати, яка нарахована в грошовому виразі, може виплачуватися натурою. Колективним договором визначається формування фонду натуроплати, співвідношення між грошовою та натуральною формами заробітної плати, ціни для нарахування, терміни виплати, перелік видів продукції, якими виплачуватиметься заробітна плата, крім товарів, не дозволених для виплати заробітної плати натурою, перелік яких затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.93 р. N 244 "Про перелік товарів, не дозволених для виплати заробітної плати натурою".

У разі реорганізації сільськогосподарського підприємства чи господарства колективний договір зберігає чинність протягом строку, на який його укладено, або може бути переглянутий за згодою сторін (стаття 9 Закону України "Про колективні договори і угоди").

У разі ліквідації сільськогосподарського підприємства чи господарства колективний договір діє протягом усього строку проведення ліквідації.

На новоутворених сільськогосподарських підприємствах чи в господарствах колективні договори укладаються за ініціативою однієї зі сторін у тримісячний термін після реєстрації підприємства.

Зазначені та інші законодавчі і нормативно-правові акти з питань оплати праці є обов'язковими для дотримання сільськогосподарськими підприємствами та господарствами всіх організаційно-правових форм.

Статтею 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, яка працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Цією статтею передбачено, що особливості в організації праці членів кооперативів та їх об'єднань, працівників селянських (фермерських) господарств, а також працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством з регулювання трудових відносин та статутами зазначених підприємств. Якщо в статуті сільськогосподарського кооперативу (об'єднання кооперативів), селянського (фермерського) господарства чи сільськогосподарського підприємства з іноземними інвестиціями такі особливості не обумовлені, то трудові відносини регулюються на загальних підставах відповідно до чинного законодавства. У разі, коли в статутах установлено норми праці, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, Генеральною та галузевими (регіональними) угодами, такі норми є недійсними і не можуть застосовуватися на практиці (статті 9 та 97 КЗпП України, стаття 22 Закону України "Про оплату праці").