Ваше звернення розглянуто Юридичним управлінням Міністерства, і в межах своєї компетенції повідомляємо таке.

1. Питання, пов'язані зі службовими відрядженнями, регулюються статтею 121 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), Постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.99 р. N 663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України і за кордон" та Інструкцією про службові відрядження в межах України і за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 р. N 59 (далі - Інструкція).

Пунктом 1 розділу I Інструкції встановлено порядок направлення у відрядження в межах України працівників підприємств усіх форм власності. Зокрема, пунктом 1.1 Інструкції встановлено, що керівник підприємства (або його заступник) направляє працівників у відрядження за наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, назви підприємства, куди відряджається працівник, строку й мети відрядження.

Згідно з нормами Інструкції , якщо працівник спеціально відряджається для роботи у вихідні або святкові та неробочі дні, то компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства.

Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 КЗпП України.

Відповідно до положень статті 107 КЗпП України робота у вихідний день оплачується в подвійному розмірі. А саме:

1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;

2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;

3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася в межах місячної норми робочого часу, і у розмірі подвійний годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота провадилася понад місячну норму.

2. Відповідно до частини першої статті 492 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. За відсутності роботи за відповідною професією або спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, на свій розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно (частина третя статті 492 КЗпП).

Тобто при вивільненні працівникові повинна бути запропонована робота за відповідною професією (спеціальністю) і лише за відсутності такої роботи - інша робота, що є на підприємстві, в установі, організації.

Разом з тим згідно з частиною третьою статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, що використовують найману працю, зобов'язані виділяти і створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, що використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу на рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, що використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Під час розрахунках кількість робочих місць округляється до цілого значення (частина друга статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні").

Згідно з частиною п'ятою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, що використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце праці є основним.

За невиконання нормативу робочих місць для інвалідів підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, що використовують найману працю, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, передбачені статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Таким чином, норми статті 492 КЗпП і норми статей 18 і 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не є взаємозамінними для їх застосування.

3. Відповідно до частини четвертої статті 64 Господарського кодексу України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування у встановленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на підставі положення про них, затвердженого підприємством.

Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат із загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Порядок) затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. N 1266.