<...> Абзацом першим частини третьої статті 4 Закону N 2240 передбачено, що застрахованим особам (крім добровільно застрахованих та застрахованих, які знаходились у страхових випадках, передбачених цим Законом, або у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), які сплачують страхові внески менше повних шести календарних місяців протягом останніх дванадцяти календарних місяців перед настанням страхового випадку, допомога по тимчасовій непрацездатності відповідно до цього Закону виплачується виходячи з фактичної заробітної плати, з якої було сплачено страхові внески, але не вище розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку.

1. Якщо працівник частину календарного місяця перебував у відпустці без збереження заробітної плати, такий місяць беруть до уваги як повний місяць сплати страхових внесків (пропорційно відпрацьованому часу), і допомога по тимчасовій непрацездатності йому не повинна обмежуватися розміром мінімальної заробітної плати.

2. Підтвердженням факту сплати страхових внесків до введення персоніфікованого обліку застрахованих осіб є: для найманих працівників - запис у трудовій книжці; для осіб, які застраховані на добровільних засадах у Фонді, - довідка про реєстрацію та сплату страхових внесків, видана робочим органом Фонду; для фізичних осіб - підприємців, що сплачують єдиний податок, - довідка органу державної податкової служби за місцем їх реєстрації як платників єдиного податку про сплату єдиного податку. Чинним законодавством не передбачено здійснення запису у трудовій книжці працівника про сплату страхових внесків. Слід зазначити, що роботодавець на вимогу працівника зобов'язаний надавати відомості про його нараховану заробітну плату та суми сплачених страхових внесків (пункт 7 частини 2 статті 27 Закону N 2240) .