<...>

Відповідно до статті 21 КЗпП України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Тобто працівник має право виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час.

Право працівників, які працюють за трудовим договором (в т.ч. і сумісників), на відпустку визначено статтею 2 Закону України "Про відпустки", де сказано, що громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, мають право на відпустку.

Частиною третьою статті 56 КЗпП України визначено, що робота на умовах неповного робочого часу (в т.ч. робота сумісників, які працюють неповний робочий день) не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівника.

Тобто до стажу, що дає право на щорічну відпустку за сумісництвом, зараховуються відпрацьовані працівником-сумісником дні, незалежно від тривалості зайнятості працівника протягом робочого дня (зміни).

Оплата відпусток провадиться згідно зі статтею 21 Закону України "Про відпустки", якою передбачено, що заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку, а порядок обчислення заробітної плати працівникам за час відпусток та виплати компенсації за невикористані дні відпустки встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середньої заробітної плати працівникам для оплати часу відпусток та виплати компенсації за невикористані дні відпустки провадяться відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. N 100 (зі змінами), далі - Порядок.