Директоратом норм та стандартів гідної праці розглянуто лист щодо оплати праці на умовах неповного робочого часу та в межах компетенції повідомляється.

Статтею 21 Закону України "Про оплату праці" (далі - Закон) встановлено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно із статтею 1 Закону заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Робота на умовах неповного робочого часу передбачена статтею 50 Кодексу законів про працю України.

Неповний робочий час - особливий режим робочого часу, що встановлюється за угодою між працівником і власником або адміністрацією підприємства (організації, установи) у формі неповного робочого дня або неповного робочого тижня може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, кількості днів роботи протягом тижня чи одночасно шляхом зменшення і кількості годин роботи упродовж дня, і кількості робочих днів впродовж тижня.

Неповний робочий час може встановлюватися на певний період (на визначений строк) або без обмеження строком.

Отже, неповний робочий час встановлюється за погодженням сторін трудового договору. Для цього працівник подає заяву про встановлення неповного робочого часу, а роботодавець видає наказ.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Але оплата праці провадиться пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку. Якщо встановлена почасова форма оплати праці при неповному робочому часі працівникові виплачується відповідна частина тарифної ставки (посадового окладу). Тому, на практиці говорять не про прийняття на умовах неповного робочого часу, а про прийняття на "півставки", "чверть ставки".