Відповідно до ст.235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону "Про відпустки" (далі - Закон) щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, що відлічується з дня укладення трудового договору.

Згідно зі ст. 24 Закону у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 82 КЗпП, ст. 9 Закону час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Таким чином, у разі поновлення працівника судом на роботі він має право використати щорічну основну відпустку за весь час вимушеного прогулу. При цьому її тривалість визначається пропорційно з дати поновлення на роботі і до кінця його робочого року.

Якщо при звільненні, визнаному судом незаконним, працівнику була виплачена грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, то після поновлення його на роботі права на використання цих днів відпустки він не має. Також не передбачено повернення працівником виплачених йому коштів за відпустку при звільненні чи зарахування їх в рахунок суми за відпустку, що надається за період вимушеного прогулу.