Відповідно до пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. N 1266 (далі - Порядок), середньоденна заробітна плата для призначення допомоги по вагітності та пологах обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період заробітної плати (доходу), на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), на кількість календарних днів зайнятості (перебування у трудових відносинах) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати.

Водночас частиною другою статті 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування" від 23.09.99 р. N 1105 (далі - Закон) та абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що сума допомоги по вагітності та пологах у розрахунку на місяць не повинна перевищувати розміру максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, з якої сплачувалися страхові внески до Фонду, та не може бути меншою, ніж розмір мінімальної заробітної плати, встановлений на час настання страхового випадку.

Крім того, згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 19 Закону та абзацом третім пункту 29 Порядку якщо протягом 12 місяців перед настанням страхового випадку, за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, застрахована особа має страховий стаж менше 6 місяців, середня заробітна плата для розрахунку допомоги по вагітності та пологах визначається виходячи з нарахованої заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески, але в розрахунку на місяць не вище двократного розміру мінімальної заробітної плати та не менше за розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом у місяці настання страхового випадку.

При цьому пунктом 4 Порядку передбачено, що середньоденна заробітна плата (дохід) не може перевищувати максимальну величину бази нарахування єдиного внеску з розрахунку на один календарний день, яка обчислюється шляхом ділення встановленого її розміру в останньому місяці розрахункового періоду на середньомісячну кількість календарних днів, що становить 30,44.

У разі коли середня заробітна плата визначається з розміру мінімальної заробітної плати, двократного розміру мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата також обчислюється шляхом ділення цих показників на середньомісячну кількість календарних днів (пункт 5 Порядку).