<...>

Робота з неповним робочим часом регламентується статтею 56 КЗпП України . Неповний робочий час має меншу за встановлену законодавством тривалість робочого часу.

Неповний робочий час може бути встановлений:

• за угодою між працівником і роботодавцем,

• з ініціативи роботодавця,

• в обов'язковому порядку на прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку.

Норма статті 56 КЗпП не обмежує права сторін трудового договору на визначення тривалості неповного робочого часу. Тому тривалість робочого дня (тижня) має встановлюватися за угодою між працівником і роботодавцем. Неповний робочий час може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи (наприклад, по 4 години щодня): зменшення кількості днів роботи протягом тижня (3 дні по 8 годин); одночасного зменшення кількості годин роботи упродовж дня і кількості робочих днів упродовж тижня (3 дні на тиждень по 5 годин).

У разі встановлення неповного робочого часу оплата праці провадиться пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку.

Неповний робочий час може встановлюватися на певний період (на визначений строк) або без обмеження строком, про що обов'язково на підставі заяви працівника зазначається в наказі про його переведення на неповний робочий час. Крім того, в наказі повинно бути чітко зазначено кількість годин при переведенні працівника на неповний робочий день або кількість днів при переведенні на неповний робочий тиждень.