Рекомендації розроблено на виконання Плану заходів щодо реалізації Концепції розвитку системи підвищення кваліфікації працівників на період до 2010 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 липня 2006 року N 429-р; розглянуто та підтримано Міністерством економіки України, Міністерством промислової політики України, Міністерством аграрної політики України, Міністерством палива та енергетики України, Міністерством регіонального розвитку та будівництва України, Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Міністерством транспорту та зв'язку України, Міністерством освіти і науки України, Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державною податковою адміністрацією України, Спільним представницьким органом всеукраїнських профспілок та профспілкових об'єднань для ведення переговорів, укладення Генеральної угоди на 2008-2009 роки, здійснення контролю за її виконанням, Спілкою підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України, Спілкою орендарів і підприємців України, Всеукраїнською асоціацією роботодавців.

Механізми фінансування професійного навчання персоналу на виробництві є наступними:

- ринковий (управління ресурсами здійснюється фінансовими інструментами у вигляді плати за навчання або внесків);

- бюрократичний (управління наданням ресурсів виконується за допомогою таких фінансових інструментів, як податки з приватних осіб (громадян, працівників або роботодавців)). Рівень фінансової підтримки навчання громадян залежить від місця проживання, розміру доходу, оподаткування, схеми особистих витрат, зайнятості в певному секторі економіки, виробництва товарів чи послуг, одержуваного прибутку. В рамках такого режиму фінансування державні кошти розподіляються між споживачами навчальних програм;

- можливість навчатися надається тим, хто оплачує навчання, залежно від потреб і незалежно від платоспроможності (загальні податки до бюджету поступаються місцем цільовим, зокрема, податкам на потреби навчання).

У Японії розвиток персоналу є пріоритетним напрямом розвитку виробництва і користується державною підтримкою (бюджетні субсидії).

У Данії початкова професійна освіта громадянам надається навчальними закладами, компаніями і міжфірмовими центрами навчання. Фінансування здійснюється на основі законодавчо-обумовленої тристоронньої процедури, що передбачає участь держави, організації роботодавців і профспілок у фінансуванні навчання персоналу шляхом розподілу витрат між всіма суб'єктами професійного навчання. Крім цього, із національного бюджету Данії виділяються державні гранти на професійне навчання.

У Німеччині відповідно до базової структури фінансування професійного навчання компанії, що здійснюють навчання, беруть на себе витрати на професійний розвиток працюючого населення, а держава несе витрати на навчання в професійних училищах.

У Франції система професійної освіти персоналу фінансується державою, регіонами і компаніями. Компанії покривають свою частину витрат за рахунок виплати податку на учнівство, що дорівнює 0,5% від фонду заробітної плати. Цим податком обкладаються всі підприємства, що займаються промисловою, комерційною, ремісничою діяльністю і сільським господарством, незалежно від чисельності їх працівників і грошового обороту. За особливих умов, якщо компанії беруть на своє підприємство одного або більше учнів, вони звільняються від сплати податку.

У Нідерландах навчальні заклади початкової професійної освіти в основному фінансуються із державного бюджету. Витрати на навчання зайнятого населення головним чином покриваються компаніями, які в деяких випадках отримують від держави податкові пільги.

У Великобританії компанії мають право самостійно визначати обсяги та зміст початкового і безперервного професійного навчання. Держава визначає рівні кваліфікаційних стандартів для випускників. Уряд фінансує програми, що мають на меті присвоєння особам, які навчаються, професійної кваліфікації.

У Данії на основі положень укладених колективних трудових угод між урядом, роботодавцями та профспілками створено фонди сприяння навчанню, що формуються за рахунок відрахувань роботодавців, професійних спілок і урядових субсидій. Навчання здійснюється Організацією національного ринку праці, а фінансування надається державою. Витрати уряду щорічно відшкодовуються Активізаційним фондом (одним з трьох фондів ринку праці) із коштів 8-відсоткового податку на валовий фонд оплати праці роботодавців і працівників. Із цього фонду надаються гранти для фінансування навчання як працюючих, так і безробітних громадян.

В Іспанії система професійного навчання базується на принципах пріоритетності регіонів та розвитку соціального партнерства. Організаційні функції покладено на тристоронню Комісію з працевлаштування при Міністерстві, до повноважень якого відноситься регулювання сфери праці цієї країни, до складу якої входять представники цього Міністерства, об'єднань профспілок та роботодавців. На підставі тристоронньої угоди між ними відповідно до чинного законодавства працівники виплачують із своєї зарплати 0,1% коштів до спеціального Фонду професійного навчання, а підприємства - 0,6%. За рахунок великих підприємств здійснюється фінансова підтримка малих підприємств.

Підприємствам, що здійснюють професійне навчання своїх працівників, надаються податкові пільги. Якщо підприємства навчали свій персонал самостійно за власний рахунок, вони мають право для одержання щорічної субсидії на розвиток персоналу.

У Франції фонд заробітної плати фірм оподатковується податком на учнівство (кошти від якого спрямовуються в навчальні центри, що реалізовують відповідні програми) та податком на потреби альтернативного навчання, який насамперед йде на оплату професійного навчання працівників. Останній податок сплачується в кінці року у випадку, якщо роботодавець не може представити доказів використання коштів на професійне навчання. Із податку на учнівство роботодавці мають право надавати гранти професійним училищам. За домовленістю між роботодавцями і профспілками підприємства з чисельністю найманих працівників, що перевищує 10 осіб, виділяють на професійне навчання не менш ніж 1,5% фонду оплати праці, а фірми з чисельністю персоналу менше 10 найманих працівників - 0,25%. Водночас підприємства, що не проводять професійного навчання персоналу, не мають пільгового оподаткування.

У Швеції питаннями навчання працівників та корпоративного розвитку займаються фонди сприяння зайнятості, які організовані в рамках колективного договору між Конфедерацією роботодавців Швеції та Шведською конфедерацією профспілок. Фінансування фондів сприяння зайнятості здійснюється переважно за рахунок внесків компаній - членів фондів. Розмір внеску залежить від фонду оплати праці компанії і визначається щорічно в процесі укладення колективних договорів.

У Чилі запроваджено пільги на оподаткування підприємств промисловості та сфери послуг, сільського господарства, які фінансують професійне навчання персоналу. Фірми залежно від обсягів витрат на професійне навчання персоналу можуть зменшити свої податки на прибуток в еквіваленті 1% від фонду оплати праці. Управління та контроль за цим механізмом здійснює Національна служба підготовки і зайнятості, яка є складовою Міністерства, до повноважень якого відноситься регулювання сфери праці країни. Національною службою підготовки і зайнятості встановлено верхню межу вартості навчального модуля щодо звільнення від податків. Підприємства наймають освітні фірми або організовують професійне навчання самостійно.

Ініціативи для збільшення інвестицій роботодавців і працівників у навчання:

- уведення обов'язкового податку на потреби навчання;

- надання оплачуваних навчальних відпусток;

- вирівнювання витрат на навчання між підприємствами на основі колективного договору шляхом заснування спеціальних (галузевих і т.п.) навчальних фондів.

Професійне навчання працівників здебільшого відноситься до компетенції підприємств. Держава компенсує частину витрат підприємств на професійну освіту, застосовуючи, зокрема, механізми для стимулювання участі підприємств у професійному навчанні кадрів через податкові пільги та створення відповідних фондів.

Основні типи відносин між урядами і роботодавцями щодо фінансування професійного навчання працівників викладені в таблиці.

Інструментом фінансування професійного навчання в окремих індустріальних країнах з розвиненими ринковими відносинами є колективні угоди між роботодавцями та представниками найманих працівників (профспілками), які містять пункти, що передбачають схеми фінансування навчання персоналу роботодавцями та профспілками. Держава співфінансує навчання.

За даними Державного комітету статистики України, кількість працівників, які підвищили свою кваліфікацію в 2007 році, порівняно з 2006 роком, збільшилася майже на 80 тис. і склала 9,2% до облікової кількості штатних працівників проти 8,6% у 2006 році. Разом з тим ці показники є значно нижчими від нормативних показників та показників розвинених країн, де періодичність навчання працівників становить не більше 3 років, у Японії - 1-1,5 року.

Однією з найскладніших проблем у цій сфері є фінансування професійного навчання. В Україні воно повністю покладено на роботодавця. За даними вибіркових обстежень витрат на робочу силу, проведених Держкомстатом України, витрати за 2006 рік українських підприємств на професійне навчання працівників у середньому становлять 0,2% від загальних витрат на робочу силу, в той час як у країнах Євросоюзу цей показник становить 1%.

Фінансування професійного навчання працівників ускладнюється наступними чинниками:

- низьким ступенем відповідальності роботодавців за рівень професіоналізму та кваліфікації працівників, небажанням витрачати на це кошти;

- економічною неспроможністю підприємств забезпечувати підвищення кваліфікації працівників відповідно до потреб сучасного виробництва;

- низькою мотивацією працівників до підвищення свого професійного рівня, відсутністю системи стимулювання професійного просування по службі;

- складнощами в організації професійного навчання кадрів на виробництві, зокрема, через складну та тривалу в часі процедуру ліцензування, що вимагає від роботодавців значних затрат часу та коштів;

- відсутністю заходів щодо дисциплінарної та матеріальної відповідальності керівників за рівень професіоналізму працівників.

Відповідно до результатів анкетування підприємств, проведеного НДІ праці і зайнятості населення, причинами стримування інвестування роботодавцями коштів у професійне навчання працівників є такі:

1) відсутність достатніх коштів відзначили 38,8% респондентів;

2) небажання інвестувати кошти в навчання працівників, пріоритетність залучення висококваліфікованих працівників зі сторони - 38,8%;

3) побоювання втрати коштів, затрачених на професійне навчання працівників, внаслідок плинності кадрів, переманювання висококваліфікованих працівників конкурентами - 32,6%;

4) необхідність економити кошти в умовах загострення конкуренції на ринку праці - 24,7%;

5) недостатня заінтересованість працівників у підвищенні свого професійного рівня - 20,2%.

Серед заходів, які доцільно здійснити з метою стимулювання розвитку професійного навчання працівників, роботодавці визначили такі:

1) запровадження додаткових пільг для роботодавців, які здійснюють професійне навчання кадрів, - цей захід відзначили 72,3% респондентів;

2) вирішення на законодавчому рівні питання щодо залучення до фінансування професійного навчання працівників коштів із державного та місцевого бюджетів - 49,5% опитаних;

3) участь соціальних партнерів у фінансуванні професійного навчання працівників - 15,9% опитаних.

Україна належить до того типу держав, де організації (компанії) практично не мають юридичних зобов'язань щодо підготовки та підвищення кваліфікації персоналу і фінансування його професійного навчання.

Забезпечення стимулювання заінтересованості роботодавців до підвищення кваліфікаційного рівня працівників потребує вирішення таких питань:

- фінансової підтримки підприємств у питаннях професійного навчання працівників;

- посилення відповідальності роботодавців за професійний рівень працівників;

- посилення відповідальності працівників за свій професійний рівень;

- підвищення ефективності використання коштів, спрямованих на професійне навчання працівників;

- створення умов для здійснення підприємствами професійного навчання працівників.

Запровадження фінансової підтримки підприємств у питаннях професійного навчання працівників передбачає:

- вивчення питання щодо доцільності створення індивідуальних навчальних накопичувальних рахунків, у формуванні яких беруть участь держава, роботодавець та працівник, та розроблення, в разі необхідності, проекту відповідного нормативно-правового акта;

- надання сторонам соціального діалогу різних рівнів права створювати фонди фінансування професійного навчання працівників шляхом внесення змін до статті 13 Бюджетного кодексу України.

Підвищення рівня відповідальності роботодавців за професійний рівень працівників передбачає:

- посилення контролю за якістю продукції підприємств, установ та організацій через:

- активізацію процесу сертифікації продукції;

- розробку механізму, який би передбачав вжиття санкцій для підприємств за виготовлення продукції низької якості та запровадження стимулів для підприємств, якість продукції та послуг яких відповідають державним вимогам;

- визначення на законодавчому рівні обов'язку роботодавців щодо забезпечення підвищення кваліфікації працівників не рідше одного разу на 5 років шляхом прискорення прийняття Закону України "Про професійний розвиток працівників".

Посилення відповідальності працівників за свій професійний рівень пов'язане із необхідністю:

- запровадження сертифікації відповідності професійних знань, умінь та навичок працівників законодавчо встановленим вимогам;

- запровадження процедури підтвердження рівня кваліфікації для працевлаштування осіб, які з будь-яких причин не працювали 5 і більше років за набутим у вищому або професійно-технічному навчальному закладі фахом, у першу чергу для робіт, пов'язаних із безпекою праці, життєдіяльністю громадян, охороною навколишнього середовища;

- надання права роботодавцям щодо запровадження, в разі необхідності за погодженням із професійними спілками, періодичного (від 1 до 5 років, залежно від складності робіт) підтвердження працівниками рівня компетентності та вжиття відповідних санкцій до працівників у разі його непідтвердження, в першу чергу для робіт, пов'язаних із безпекою праці, життєдіяльністю громадян, охороною навколишнього середовища;

- розширення переліку видів діяльності (робіт), зайняття якими потребує обов'язкової сертифікації працівників, у першу чергу за рахунок видів діяльності (робіт), пов'язаних із безпекою праці, життєдіяльністю громадян, охороною навколишнього середовища;

- розроблення та впровадження стандартів компетентності для кожного виду робіт.

Підвищення ефективності використання коштів, спрямованих на професійне навчання працівників, зумовлює необхідність:

- визначення на законодавчому рівні права роботодавців щодо встановлення за погодженням із професійними спілками терміну, який зобов'язаний відпрацювати працівник, навчання котрого здійснювалося за кошти роботодавця, шляхом затвердження Типового договору на направлення на навчання працівника за кошти роботодавця;

- розроблення та запровадження порядку відшкодування працівниками чи іншими фізичними або юридичними особами роботодавцю коштів, затрачених на їх професійне навчання, у разі порушення ними договірних обов'язків в односторонньому порядку без поважних причин.

Створення умов для здійснення підприємствами професійного навчання працівників пов'язане із необхідністю:

- спрощення процедури ліцензування підприємств, установ та організацій щодо надання освітніх послуг на виробництві шляхом внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2007 року N 1019 "Про ліцензування діяльності з надання освітніх послуг";

- запровадження неформального професійного навчання працівників на виробництві шляхом прискорення прийняття Закону України "Про професійний розвиток працівників";

- удосконалення інформаційно-методичного забезпечення професійного навчання кадрів на виробництві шляхом підвищення ефективності роботи науково-методичних підрозділів Міністерства освіти і науки України, Міністерства праці та соціальної політики України, інших центральних органів виконавчої влади;

- сприяння підприємствам в оволодінні працівниками, які залучаються до навчального процесу на виробництві, основами методики та педагогіки шляхом активізації діяльності навчально-методичних центрів професійно-технічної освіти АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій;

- розроблення та затвердження в установленому порядку державних стандартів професійної освіти за професіями, за якими здійснюється підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів на виробництві;

- визначення та запровадження ефективного механізму інформування підприємств про банк державних стандартів освіти та порядок їх придбання.

Рекомендації розроблено на виконання Плану заходів щодо реалізації Концепції розвитку системи підвищення кваліфікації працівників на період до 2010 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 липня 2006 року N 429-р; розглянуто та підтримано Міністерством економіки України, Міністерством промислової політики України, Міністерством аграрної політики України, Міністерством палива та енергетики України, Міністерством регіонального розвитку та будівництва України, Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Міністерством транспорту та зв'язку України, Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством освіти і науки України, Державною податковою адміністрацією України, Спільним представницьким органом всеукраїнських профспілок та профспілкових об'єднань для ведення переговорів, укладення Генеральної угоди на 2008-2009 роки, здійснення контролю за її виконанням, Спілкою підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України, Спілкою орендарів і підприємців України, Всеукраїнською асоціацією роботодавців.

Основним чинником конкурентоспроможності, економічного зростання та ефективності виробництва є наявність людських ресурсів, здатних професійно вирішувати поставлені перед ними виробничі завдання.