Відповідно до Закону України "Про ветеринарну медицину" , Положення про Державний комітет ветеринарної медицини України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2007 року № 1075,

1. Затвердити Інструкцію щодо заходів з профілактики та ліквідації хвороби Ауєскі сільськогосподарських тварин і хутрових звірів (далі - Інструкція), що додається.

2. Управлінню забезпечення протиепізоотичної роботи подати цей наказ на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та забезпечити його тиражування та надсилання установам ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

3. Головним державним інспекторам ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя довести цю Інструкцію до відома територіальних органів управління ветеринарної медицини України та забезпечити контроль за її виконанням.

4. Інструкцію про заходи з профілактики та боротьби з хворобою Ауєскі сільськогосподарських тварин і хутрових звірів затверджену наказом Головного державного інспектору ветеринарної медицини України 10.10.2000 № 47, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 24.10.2000 за № 742/4963, визнати такою, що втратила чинність.

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника голови Державного комітету ветеринарної медицини України Вержиховського О.М.

1. Ця Інструкція встановлює порядок проведення профілактичних заходів щодо недопущення захворювання сільськогосподарських тварин і хутрових звірів на хворобу Ауєскі, ветеринарно-санітарних заходів у випадках прояву хвороби у господарствах різних форм власності, у тому числі приватному секторі, та оздоровлення їх від хвороби Ауєскі, використання продукції, одержаної в неблагополучних господарствах щодо хвороби Ауєскі, та є обов'язковою для виконання господарствами незалежно від форми власності і підпорядкування, фізичними особами - підприємцями, громадянами - власниками тварин, фахівцями ветеринарної медицини.

Хвороба Ауєскі (псевдосказ) - вірусне захворювання з характерними ознаками енцефаломієліту, ураженням верхніх дихальних шляхів і легенів, порушенням функцій відтворення у свиноматок, що також супроводжується у деяких видів тварин сильним свербінням та розчісуванням. Збудник - альфагерпесвірус, що інфікує всі види ссавців, крім людини та більшості видів приматів.

Свині є резервуаром вірусу хвороби Ауєскі, а також основним джерелом збудника цієї інфекції, оскільки в гострий період захворювання свині виділяють в навколишнє середовище величезну кількість вірусу, а свині, що перехворіли на хворобу Ауєскі, стають латентно інфікованими вірусоносіями.

2. Діагностика хвороби Ауєскі базується на епізоотологічних, клінічних, патологоанатомічних та лабораторних дослідженнях, що складаються з виділення вірусу або виявлення специфічних фрагментів його дезоксирибонуклеїнової кислоти (далі - ДНК), а також визначення серологічної відповіді у тварин. За допомогою серологічної діагностики здійснюють виявлення інфікованих і латентно інфікованих тварин, оскільки після їх інфікування утворюються вірус-специфічні антитіла, що зберігаються в крові тварин протягом багатьох років.

Поширення захворювання контролюється шляхом ізоляції інфікованих стад, застосуванням маркованих вакцин, виявленням і вибракуванням латентно інфікованих тварин.

Вірус хвороби Ауєскі належить до сімейства Herpesviridae, підродини Alphaherpesvirinae. На сьогодні відомий тільки один серотип вірусу. Його віріони мають розмір 150-180 нм. Ядро віріону складається з лінійної 2-ланцюгової молекули ДНК. В оболонці вірусу виявлено 17 глікопротеїнів. Вірус стійкий до широких коливань концентрації водневих іонів рН (5-9). У замороженому і висушеному стані вірус зберігає життєздатність протягом одного року, в гнойовій рідині в літній період - до одного місяця, в зимовий - до трьох. Прямі сонячні промені вбивають його протягом 6-7 годин, температура 80-0С - за 10 хвилин, 70-0С - 15, кип'ятіння - за декілька секунд. Гарячий 3%-й розчин лугу, 20%-а суспензія свіжогашеного вапна, 1%-й розчин формальдегіду, 0,25%-й розчин віроциду вбивають вірус за 5-20 хвилин.

3. В господарствах, де хвороба Ауєскі виникає вперше, у новонароджених поросят захворювання протікає в нервовій формі (з ознаками ураження центральної нервової системи), а летальність досягає 100%. Якщо свиноматка була інфікована вірусом безпосередньо перед опоросом, то поросята народжуються нежиттєздатними або заражаються від неї і гинуть протягом 24 годин після інфікування без прояву клінічних ознак. У поросят старше 10-денного віку хвороба протікає в нервовій або частіше легеневій формі з підвищенням температури тіла до 42-0С, супроводжується судомами, появою піни з ротової порожнини, парезами, прогресуючою афонією та іншими проявами. У поросят старше тримісячного віку та дорослих свиней захворювання протікає приховано або у вигляді легеневої форми зі слабко вираженими клінічними ознаками ураження верхніх дихальних шляхів. Після клінічного одужання свині практично довічно стають латентно інфікованими вірусоносіями. Вірус хвороби Ауєскі може зберігатися в латентному стані в центральній нервовій системі, в лейкоцитах й інших органах і тканинах інфікованих вакцинованих і невакцинованих свиней. В результаті імуносупресії, а також під впливом різноманітних стресів (УФ-опромінювання, коливання температури, при опоросі, транспортуванні) вірус може реактивуватися з латентного стану і тварина-вірусоносій може знову стати джерелом інфекції. Кількість вірусу, що виділяється після реактивації, нижча, а період його екскреції коротший, ніж у гострій фазі захворювання, проте вона може бути достатньою для інфікування вакцинованих і невакцинованих тварин. Інфікування свиноматок під час супоросності або їхніх плодів у період реактивації латентного вірусу у більшості випадків призводить до значного порушення функцій відтворення (аборти, мертвонароджені поросята, муміфікація й мацерація плодів).

У господарствах з латентно інфікованим поголів'ям захворювання протікає приховано або у вигляді легеневої форми, а у свиноматок можуть спостерігатися аборти. Новонароджені поросята в таких господарствах у більшості випадків захищені колостральним імунітетом.

Свині в більшості випадків інфікуються аерогенно. Через повітряні потоки вірус може переноситись на відстань до кількох тисяч метрів. Оральне зараження можливе при використанні корму, контамінованого вірусом. Вірус може передаватися під час парування, штучного осіменіння, пересадки ембріонів, а також через контаміновані знаряддя праці, транспортні засоби, нутрощі, що переробляють на корм, шприци, голки і людиною. Одним із шляхів зараження може бути поїдання тушок інфікованих щурів.

Інфіковані стада свиней є резервуаром інфекції та небезпекою для неінфікованих тварин в інших господарствах.

4. У великої рогатої худоби, овець і кіз хвороба Ауєскі протікає з підвищенням температури тіла, припиненням жуйки, появою сильного свербіння в області ніздрів, губ, щік і очей. Тварини непокояться, труться об навколишні предмети і лижуть місця, що зудять, розчісуючи їх до крові. У великої рогатої худоби з'являються ознаки збудження, тварина мукає, рветься з прив'язі, але агресивності не проявляє. Смерть наступає через 1-2 доби після появи клінічних ознак.

У м'ясоїдних тварин характерною ознакою хвороби Ауєскі є сильне свербіння. Тварини відмовляються від корму, стають полохливими, неспокійними, іноді збудженими, нападають на інших тварин. Агресивності до людей не проявляють. Тварини зазвичай гинуть протягом 2-3 діб.

Виникнення хвороби Ауєскі у великої рогатої худоби, овець і кіз майже завжди провокується їх зараженням від свиней. Шляхи передачі вірусу в них і у свиней подібні. Передача вірусу собакам, кішкам, єнотам й іншим хижакам, а також щурам відбувається через контаміноване м'ясо, відходи або трупи. У більшості випадків після інфікування вірусом вищевказані тварини (крім свиней) гинуть, залишаючись кінцевою ланкою в епізоотичному ланцюзі, оскільки кількість вірусу, що виділяється ними в навколишнє середовище, недостатня для зараження інших тварин.

5. Кінцевою метою боротьби з хворобою Ауєскі є викорінення її збудника.

6. Застосування вакцинопрофілактики проти хвороби Ауєскі істотно зменшує клінічний прояв захворювання й стримує розповсюдження інфекції, зменшуючи кількість виділеного вірусу, а також зменшує вірогідність переходу інфекції в латентний стан. Однак вакцинація повністю не запобігає інфікуванню тварин і встановленню латентного стану вірусу. Таким чином, вирішити проблему викорінення хвороби Ауєскі, застосовуючи виключно вакцинопрофілактику, неможливо. Крім того, в регіонах, де використовуються традиційні вакцини, виявлення інфікованих тварин лабораторними методами діагностики нездійсненне, оскільки неможливо диференціювати поствакцинний і постінфекційний імунітет, і це не дозволяє володіти реальною епізоотичною ситуацією по хворобі Ауєскі.

Основними способами вирішення проблеми викорінення хвороби Ауєскі є виявлення й вибракування інфікованих тварин, не припиняючи вакцинації. За наявності засобів специфічної профілактики і діагностики хвороби Ауєскі можливо диференціювати інфікованих і вакцинованих тварин за показниками поствакцинального та постінфекційного імунітету. Такими засобами є так звані марковані вакцини та відповідні дискримінуючі діагностичні тести. Вакцинний вірус, що використовується для виробництва цих вакцин, не має одного або декількох специфічних глікопротеїнів (gG, gE або gC).

Специфічні антитіла виявляють у сироватці крові за допомогою сучасних діагностичних тестів через 6-8 днів після інфікування свиней вірусом хвороби Ауєскі. Потім через 21 день антитіла проти вірусу хвороби Ауєскі досягають максимального рівня й зберігаються в сироватці крові протягом декількох років. Серодіагностика дозволяє ефективно виявляти не тільки клінічно перехворілих свиней, але й латентно інфікованих.

7. Реакція вірус-нейтралізації (далі - РН) й імуноферментний аналіз (далі - ІФА) є тестами, обов'язковими для лабораторної діагностики хвороби Ауєскі. ІФА є серологічним методом діагностики, що найбільш широко використовується. Результати ІФА добре корелюють із результатами РН. РН у порівнянні з ІФА є менш чутливою, а також не здатна дискримінувати вакцинний та інфекційний імунітети.

Дискримінуючі gE-ІФА здатні диференціювати інфікованих і вакцинованих gE-негативними вакцинами тварин. Вони за чутливістю практично не поступаються скрінінговим ІФА, але істотно перевершують вірус-нейтралізацію. gE-ІФА легко визначають не тільки інфікованих, але й латентно інфікованих тварин.

На використанні gE-негативних маркованих вакцин і відповідних дискримінуючих тестів базуються програми викорінення хвороби Ауєскі.

8. Для викорінення захворювання необхідний такий комплекс заходів: специфічна профілактика; виявлення, вибракування й заміна інфікованих тварин (включаючи латентно інфікованих) на неінфікованих; обов'язкове повідомлення про захворювання; реалізація інших протиепізоотичних заходів.

1. Діагноз на хворобу Ауєскі встановлюється на підставі комплексу епізоотичних, клінічних, патологоанатомічних даних і результатів лабораторних досліджень.

Лабораторну діагностику хвороби Ауєскі здійснюють шляхом виявлення збудника (ізоляція вірусу, виявлення специфічних ділянок ДНК вірусу за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (далі - ПЛР) або за допомогою виявлення серологічної відповіді у тварин (вірус-специфічних антитіл)).

2. Для проведення лабораторної діагностики в лабораторію ветеринарної медицини надсилають:

при клінічних проявах хвороби - сироватку крові хворих тварин;

у разі загибелі тварин - трупи тварин або зразки патологічного матеріалу (голову, шматочки головного й довгастого мозку, мигдалин, легенів, печінки, селезінки), що повинен бути свіжим, без ознак аутолізу, та сироватку крові від тварин, що перехворіли;

від тварин, що перехворіли, та при відсутності клінічних ознак хвороби - сироватку крові.

3. Лабораторний діагноз на хворобу Ауєскі вважають встановленим, якщо одним із методів отримані позитивні результати при:

виділенні збудника хвороби в культурі клітин;

постановці біопроби на кролях;

виявленні генетичного матеріалу збудника хвороби методом ПЛР;

серологічних дослідженнях невакцинованих тварин (РН або ІФА);

виявленні антитіл до глікопротеїну gE вірусу хвороби Ауєскі в сироватці крові свиней, що вакциновані gE-негативною вакциною або не вакциновані.

4. В рамках моніторингу для виявлення інфікованих тварин, визначення статусу поголів'я в господарстві та регіоні використовують серологічні методи виявлення вірус-специфічних антитіл.

З метою моніторингу захворювання відбирають:

у тварин з господарств - сироватку крові;

на забійних пунктах та м'ясопереробних підприємствах - сироватку крові або шматочки м'яса, з яких отримують м'ясний сік.

5. За допомогою реакції РН визначають рівень нейтралізуючих антитіл до вірусу хвороби Ауєскі в сироватці крові хворих і перехворілих тварин. Проте РН не дає можливості відрізнити інфікованих тварин від вакцинованих і може бути використана тільки для дослідження проб від невакцинованого поголів'я свиней.

6. В широкомасштабних дослідженнях для виявлення специфічних антитіл застосовують тест-системи, в тому числі дискримінуючі, за допомогою яких розрізняють інфікованих і латентно інфікованих тварин серед вакцинованих при використанні відповідної маркованої gE-негативної вакцини проти хвороби Ауєскі.

Для дослідження в ІФА використовують сироватку крові тварин або м'ясний сік.

Чутливість ІФА вища, ніж чутливість РН. Тест-системи ІФА дозволяють швидко обробляти велику кількість досліджуваних зразків. Дослідження можуть бути автоматизованими, а їх результати можуть аналізуватися за допомогою спеціальних комп'ютерних програм.

1. З метою виявлення інфікованих (латентно інфікованих) вірусом хвороби Ауєскі свиней у невакцинованому стаді можуть застосовуватися різні серологічні тести (РН або тест-системи ІФА) відповідно до інструкцій щодо їх застосування. Якщо в сироватці крові невакцинованих свиней виявлені антитіла до вірусу одним із серологічних методів, їх вважають інфікованими.

2. Виявлення інфікованих (латентно інфікованих) тварин у вакцинованому маркованою gE-негативною вакциною стаді здійснюють за допомогою дискримінуючих тестів, що дозволяють специфічно виявляти антитіла до глікопротеїну gE вірусу хвороби Ауєскі. Якщо в сироватці крові свиней, що вакциновані gE-негативною вакциною, виявлені антитіла до глікопротеїну gE вірусу хвороби Ауєскі, їх вважають інфікованими.

1. Хворобу Ауєскі контролюють, використовуючи засоби специфічної профілактики - живі та інактивовані вакцини. Для цього застосовують різні марковані вакцини, в яких вірусною сировиною є вакцинні штами з природними або штучними генетичними делеціями в ДНК. Таким чином, у вірусі, що використовується для виготовлення цих вакцин, відсутній специфічний глікопротеїн, наприклад глікопротеїн gE(g1). Такі вакцини мають переваги над звичайними вірусними вакцинами, оскільки їх використання дає можливість надалі відрізнити природно інфікованих тварин від вакцинованих шляхом порівняння антитіл. У інфікованих тварин будуть виявлятися антитіла до глікопротеїну gE, а у вакцинованих неінфікованих тварин антитіла до глікопротеїну-маркера будуть відсутні. Застосування немаркованих вакцин не рекомендується. Штами вірусу хвороби Ауєскі здатні до рекомбінації. Одночасне введення двох вакцинних штамів в організм тварини може привести до їх рекомбінації з утворенням нових варіантів вірусу, у тому числі вірулентних. На території однієї адміністративно-територіальної одиниці необхідно застосовувати живі вакцини тільки з одного й того самого штаму вірусу.

2. Для специфічної профілактики хвороби Ауєскі в Україні дозволяється застосовувати тільки зареєстровані марковані gE(g1)-негативні вакцини проти хвороби Ауєскі. В одному господарстві дозволяється спільне застосування живих та інактивованих вакцин. Вакцини використовують відповідно до настанов щодо їх застосування. При виконанні програми викорінення хвороби Ауєскі в господарствах проводять вакцинацію всього поголів'я за такою схемою.

Все поголів'я свиней, яке щеплюється вперше, вакцинують внутрішньом'язово живою вакциною дворазово з інтервалом 3-4 тижні.

Надалі основні свиноматки та кнурі вакцинуються 3 рази на рік. Якщо в господарстві підтверджено наявність польового вірусу - у перший рік проводять 4 вакцинації (кожні 3 місяці).

Ремонтний молодняк вакцинують дворазово. Перший раз - за 2 місяці до осіменіння. Ревакцинація через 3-4 тижні після першої вакцинації.

Поросят вакцинують дворазово. Першу вакцинацію проводять у віці 9-10 тижнів, другу - 12-13 тижнів.

В селах (селищах) проводять дворазову вакцинацію з інтервалом 3-4 тижні, а далі проводять щоквартальну вакцинацію. Вакцинують всіх тварин, починаючи з двомісячного віку.

Строки вакцинації поросят можуть змінюватися та корегуватися індивідуально за результатами серологічного дослідження для кожного господарства, кожного населеного пункту та затверджуватися відповідним головним державним інспектором ветеринарної медицини.