1. Схвалити Концепцію Державної програми збереження, відродження і розвитку народних художніх промислів на 2006-2010 роки, що додається.

Замовником Програми визначити МКТ.

2. МКТ розробити і подати в тримісячний строк Кабінетові Міністрів України проект Державної програми збереження, відродження і розвитку народних художніх промислів на 2006-2010 роки.

Залежно від історичних факторів, природних умов, особливостей побуту та наявності місцевої сировини у кожному етнографічному регіоні України формувалося виробництво предметів з локальними ознаками художньої образності, орнаментики, формотворення. З покоління в покоління передавалися таємниці технічної і технологічної майстерності, вдосконалювалися прийоми обробки природних матеріалів. У ряді населених пунктів (Опішня, Решетилівка, Косів, Богуслав, Гавареччина, Петриківка, Діхтярі, Глиняни, Клембівка тощо) існували школи традиційного народного мистецтва.

Протягом останніх десятиліть у більшості регіонів мистецькі осередки занепали, практично зруйновано їх матеріально-технічну і сировинну базу. Це призвело до припинення підготовки фахівців у спеціалізованих навчальних закладах, майже зникли школи майстерності і мистецькі династії. Втрачаються традиційні ринки збуту готової продукції.

Більшість майстрів позбавлена робочих місць і соціального захисту, права на творчу працю, а також передачу унікальних художніх традицій молодому поколінню.

У центрах традиційних ремесел діяли художньо-промислові артілі, що об'єднували майстрів. У 60-х роках минулого століття їх було реорганізовано у державні підприємства і об'єднано в Укрхудожпром.

Окремі підприємства підпорядковувалися різним міністерствам, державним установам, громадським організаціям. Наприклад, тільки у системі колишнього Міністерства місцевої промисловості діяли Республіканське промислове об'єднання художніх промислів - Укрхудожпром, Центральне художнє конструкторсько-технологічне бюро, база постачання та збуту і фірмова торговельна мережа. В Укрхудожпромі працювало п'ять виробничо-художніх об'єднань і 25 фабрик художніх виробів. Підприємства народних художніх промислів складалися з об'єднань, фабрик, комбінатів, дільниць, цехів, лабораторій. Учнівська молодь здобувала профосвіту, опановуючи технології народних художніх промислів.

Наприкінці 80-х - на початку 90-х років XX століття розвиток народних художніх промислів фактично припинився, оскільки підприємства Укрхудожпрому були приватизовані. Після перепрофілювання більшість з них не випускає художньої продукції.

Таким чином, під загрозою зникнення опинився важливий елемент традиційної культури Українського народу.

Прийняття в 2001 році Закону України "Про народні художні промисли" та постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. N 283 "Деякі питання реалізації Закону України "Про народні художні промисли" фактично не змінило ситуації.

Розв'язання проблеми можливе за такими трьома варіантами:

перший - підтримка галузі на регіональному рівні.

Це дасть змогу вирішити питання лише частково, оскільки на регіональному рівні можна забезпечити інвентаризацію матеріально-технічної бази окремих підприємств, здійснити заходи щодо виявлення, обстеження, обліку та охорони осередків і заповідних територій та залучення незначного обсягу інвестицій. Розвиток народних художніх промислів буде нерівномірним;

другий - здійснення заходів щодо збереження, відродження та розвитку народних художніх промислів на державному рівні.

Надання державної підтримки суб'єктам підприємницької діяльності, забезпечення централізованого фінансування підприємств, відновлення системи професійно-технічної освіти та традиційних ринків збуту, створення особливих економічних умов для заповідних територій народних художніх промислів (у частині виробництва та реалізації художніх виробів), впровадження новітніх технологій, зміцнення матеріально-технічної бази і будівництво нових підприємств народних художніх промислів та інші питання можуть бути вирішені лише на державному рівні. Проте вирішити всі пов'язані з діяльністю підприємств питання неможливо;