1. Схвалити Концепцію Державної цільової соціальної програми з розвитку волонтерської діяльності на період до 2030 року, що додається.

Визначити Міністерство соціальної політики державним замовником Програми.

2. Міністерству соціальної політики разом з іншими заінтересованими центральними та місцевими органами виконавчої влади розробити та подати у шестимісячний строк Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової соціальної програми з розвитку волонтерської діяльності на період до 2030 року.

На сьогодні, незважаючи на збільшення кількості волонтерів, які надають допомогу індивідуально, та організацій, які залучають до своєї діяльності волонтерів, більшість громадян не залучені системно до волонтерської діяльності, що є звичайною практикою в країнах ЄС. Крім того, розвиток волонтерської діяльності є важливою складовою сталого розвитку громадянського суспільства.

Однією з проблем розвитку волонтерства, що потребують розв’язання, є низький рівень інституційної спроможності організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів, зокрема громадських об’єднань, та відсутність ефективного менеджменту таких організацій, стабільного залучення ними професійних кадрів, фінансових і матеріальних ресурсів, відсутність стабільної співпраці з органами державної влади, органами місцевого самоврядування та представниками бізнесу.

Негативним чинником є також відсутність інструментів належної координації діяльності суб’єктів відносин у сфері волонтерської діяльності, недостатній рівень необхідних знань, навичок посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, відсутність практики сталого партнерства організацій, які залучають до своєї діяльності волонтерів, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що перешкоджає забезпеченню належної співпраці, спрямованої на ефективне вирішення суспільно важливих питань, які постають під час провадження волонтерської діяльності.

До Революції Гідності та збройної агресії Російської Федерації проти України рівень волонтерської діяльності був низьким. Під час цих подій почалося підвищення рівня громадської активності через залучення до волонтерства, яке стало потужною рушійною силою багатьох суспільних процесів.

У 2010 році волонтерську діяльність провадили 5 відсотків громадян, у 2012 - 10, у 2015 - 13, у 2016 - 14, у 2017 - близько 12, у 2018 році - 18 відсотків громадян. Найвищий рівень волонтерства за регіональним показником спостерігався у західних і центральних областях України і становив 21 і 22 відсотки відповідно. Волонтерство є найбільш поширеним серед молоді. Станом на 2018 рік 24 відсотки населення віком від 14 до 35 років провадили волонтерську діяльність.

У 2015 році середній показник залученості до неформальної волонтерської діяльності у 27 країнах ЄС становив 22,2 відсотка. Цей показник потрібно інституалізувати і нарощувати. У деяких країнах - членах ЄС є високим рівень формального та неформального волонтерства. Наприклад, у Нідерландах 82,5 відсотка становить рівень неформального волонтерства, 40,3 відсотка - формального; у Фінляндії - 74,2 та 34,1 відсотка відповідно, у Швеції - 70,4 та 35,5 відсотка відповідно; у Румунії - 32 відсотки формального і неформального волонтерства. Статистика щодо формального волонтерства в Україні на сьогодні відсутня, наявні тільки дані щодо неформального волонтерства.

З початком збройної агресії Російської Федерації проти України залученість до волонтерської діяльності значно збільшилася. Влітку 2022 року 59 відсотків українців долучились до волонтерської діяльності на користь Збройних Сил, внутрішньо переміщених осіб та інших громадян, які постраждали внаслідок війни, що демонструє потенціал провадження волонтерської діяльності. Загалом упродовж 2022 року 74 відсотки українців долучились до волонтерської діяльності.

У 2023 році волонтерську діяльність провадили 37 відсотків українців, у 2024 році цей показник зменшився до 27 відсотків.

Збройна агресія Російської Федерації проти України призводить до виникнення додаткових проблем, пов’язаних з небезпекою для життя та здоров’я волонтерів під час провадження ними волонтерської діяльності, а також недостатнім рівнем соціального захисту цієї категорії осіб.

Зазначені проблеми актуалізують потребу у створенні дієвої системи заходів, спрямованих на забезпечення ефективної комунікації організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів, з органами державної влади, обміну досвідом та успішними методиками з метою підвищення рівня залучення ресурсів для розв’язання проблем загальнодержавного, регіонального та локального рівня у провадженні волонтерської діяльності.

Виконання Державної цільової програми з розвитку волонтерської діяльності на період до 2030 року (далі - Програма), розроблення якої передбачено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 березня 2025 р. № 246 "Про затвердження плану заходів з реалізації у 2025-2026 роках Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021-2026 роки" (Офіційний вісник України, 2025 р., № 32, ст. 2165), дасть змогу забезпечити сталий розвиток волонтерської діяльності, а також підтримувати громадську активність у цій сфері.

У Концепції Державної цільової соціальної програми з розвитку волонтерської діяльності на період до 2030 року враховано:

інструкцію програми "Волонтери ООН (UNV)" із розроблення та впровадження законів і політики щодо волонтерства (Drafting and Implementing Volunteerism Laws and Policies A Guidance Note) (2011 рік);

дослідницький звіт для програми "Волонтери ООН (UNV): закони та політика, що впливають на волонтерство" (Laws and Policies Affecting Volunteerism) (2001 рік), представлений Міжнародним центром некомерційного права (ICNL) і Європейським центром некомерційного права (ECNL);

Резолюцію Європейської Ради від 27 листопада 2007 р. про волонтерську діяльність молоді (14427/1/2007);

Резолюцію Європейського парламенту від 22 квітня 2008 р. про роль волонтерства у сприянні економічній та соціальній єдності;

Резолюцію Європейського парламенту від 12 червня 2012 р. про визнання та сприяння транскордонній волонтерській діяльності в ЄС (2011/2293 (INI) (2013/C 332 E/02);

Повідомлення Європейської Комісії від 20 вересня 2011 р. до Європейського парламенту, Ради, Європейського економічного та соціального комітету та Комітету регіонів щодо політики ЄС та волонтерства: визнання та сприяння волонтерській діяльності в ЄС (COM/2011/0568);

Повідомлення Європейської Комісії від 23 листопада 2010 р. до Європейського парламенту та Ради "Як виразити солідарність громадян країн - членів ЄС через волонтерство: перші міркування про Європейський добровільний корпус гуманітарної допомоги" (COM/2010/0683);

Повідомлення Європейської Комісії до Європейського парламенту та Ради, Європейського економічного та соціального комітету регіонів "Про політику ЄС і волонтерство: визнання та просування транскордонної волонтерської діяльності в ЄС" (2011 рік).

Також у Концепції взято до уваги положення:

Білої книги міжнародної волонтерської служби "Глобальні стратегії для глобальних викликів" (Global Strategies for Global Challenges) (2011 рік), створеної за ініціативою координаційного комітету міжнародної волонтерської служби за участю семи мереж і 100 організацій міжнародної волонтерської служби, що є політичним інструментом для мереж і організацій, які працюють у сфері міжнародної волонтерської служби, а також для органів державної влади, громадянського суспільства та міжнародних установ;

Висновків Європейської Ради від 3 жовтня 2011 р. щодо ролі волонтерської діяльності в соціальній політиці (14552/2011);

Політики Альянсу щодо волонтерства в Європі (Alliance Policy Agenda on Volunteering in Europe) 2011 року, яка містить рекомендації для більш ефективної та дієвої європейської політичної основи волонтерської діяльності та базується на політиках волонтерства, визначених Рішенням Європейської Ради 2009 року та Повідомленням Європейської комісії 2011 року про волонтерство, а також рекомендації, які популяризують і підтримують волонтерську діяльність як демонстрування європейських цінностей, що є інструментом для формування активної громадянської позиції та сприяють зростанню економічного та соціального капіталу;

Європейської хартії прав та обов’язків волонтерів (European Charter on the Rights and Responsibilities of Volunteers) (2011 рік), яка містить рекомендації щодо основ більш ефективної та дієвої політики в ЄС з метою підтримки та заохочення волонтерів, волонтерської діяльності, організацій, що здійснюють залучення волонтерів, та їх партнерів.

До основних причин виникнення проблемних питань у розвитку волонтерської діяльності належать:

законодавче визначення та суспільне розуміння волонтерської діяльності як безоплатної (без акцентування уваги на тому, що волонтерська діяльність не оплачується, але волонтер повинен мати право на неоподатковувану компенсацію витрат, понесених під час провадження волонтерської діяльності, мати можливість бути застрахованим тощо); недостатній рівень обізнаності волонтерів та організацій, які їх залучають, з юридичних питань, які виникають в процесі такого залучення;

недостатня реалізація законодавчих норм щодо підтримки волонтерів на рівні територіальних громад (що успішно забезпечується в країнах ЄС), законодавче обмеження щодо оподаткування витрат неприбуткових організацій та установ на страхування волонтерів, відсутність можливості компенсації волонтеру витрат, пов’язаних з волонтерською діяльністю;

відсутність правового регулювання і законодавчого заохочення довгострокового та корпоративного волонтерства, зокрема, визначення можливостей сприяння волонтерській діяльності у законодавстві про працю (в тому числі можливості взяти відпустку для провадження волонтерської діяльності);

відсутність законодавчих норм щодо визначення практичних інструментів і заходів для стимулювання довгострокового та корпоративного волонтерства в Україні;

відсутність законодавчих механізмів підтримки неприбуткових організацій, які залучають волонтерів до своєї діяльності, на рівні держави, органів місцевого самоврядування, територіальних громад, а також інструментів підтримки та координації волонтерської діяльності, заходів, які стимулюють до її залучення, посилення координації та взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, міжнародних організацій з питань формування та реалізації державної політики у сфері волонтерської діяльності;

недостатнє залучення волонтерів до процесів державотворення, прийняття рішень, формування та реалізації державної політики з питань волонтерства, відсутність сприятливих умов для залучення до волонтерської діяльності у формі участі в управлінні підприємствами, установами, організаціями комунальної форми власності шляхом створення можливості долучення до роботи наглядових рад із відповідними повноваженнями;

недостатня кількість у територіальних громадах сучасних і відкритих просторів з відповідно підготовленими фахівцями для реалізації громадянами та громадськими об’єднаннями власних волонтерських ініціатив;

недостатня підтримка органами місцевого самоврядування реалізації волонтерських ініціатив у територіальних громадах, чим спричиняється зменшення в них обсягу волонтерської діяльності та посилюються еміграційні настрої серед громадян, здебільшого серед молоді;

відсутність державної цільової програми підтримки волонтерської діяльності, що негативно впливає на створення програм на рівні територіальних громад;

відсутність системного підходу для заохочення здобувачів освіти до волонтерської діяльності у вільний від навчання час; потреба в посиленні міжурядової співпраці для їх залучення до волонтерської діяльності;

відсутність дієвого механізму фінансової підтримки волонтерів, які постраждали внаслідок бойових дій під час провадження волонтерської діяльності, зокрема під час надання гуманітарної допомоги, а також підтримки сімей загиблих волонтерів;

відсутність системного підходу до здійснення моніторингу та аналізу викликів у сфері волонтерства, зокрема, на законодавчому рівні.

Розв’язання зазначених проблем потребує розроблення та прийняття комплексної програми, якою буде визначено пріоритетні завдання, що виконуватимуться всіма заінтересованими сторонами (органами державної влади, органами місцевого самоврядування, інститутами громадянського суспільства, організаціями, що залучають до своєї діяльності волонтерів) і в яких буде враховано потреби, інтереси та можливості волонтерів згідно з видами їх волонтерської діяльності, особливості кожної сфери, у якій провадиться волонтерська діяльність, нові тенденції та виклики, а також передбачено усунення наявних перешкод. Програма повинна містити заходи, що передбачають інструменти, які вже ефективно впроваджуються, а також ті, що потребують удосконалення та реалізації принципово нових підходів для розвитку волонтерської діяльності.

Метою Програми є всебічна підтримка поширення волонтерського руху як на державному рівні, так і на рівні територіальних громад, забезпечення сталого розвитку, формування ефективної державної політики у сфері волонтерської діяльності.

Можливі три варіанти розв’язання проблеми.

Перший варіант передбачає збереження ситуації, що склалася у сфері волонтерської діяльності, яка полягає у невтручанні у функціонування галузі, що дає змогу волонтерам, які надають допомогу індивідуально, та організаціям, які залучають до своєї діяльності волонтерів, розвиватися самостійно.

Перевагою зазначеного варіанта є економія бюджетних коштів і запобігання формуванню упередженого ставлення заінтересованих осіб до державного регулювання волонтерської діяльності.

Недоліком такого варіанта є зменшення кількості громадян, заінтересованих у провадженні волонтерської діяльності.

Другий варіант передбачає врегулювання питань розвитку волонтерської діяльності в територіальних громадах, зокрема, в межах виконання відповідних регіональних і місцевих програм.

Перевагою зазначеного варіанта є економія бюджетних коштів, а недоліками є нерівномірний розвиток волонтерської діяльності у різних регіонах, пов’язаний з відсутністю цілісного бачення проблеми, єдності підходів та координації зусиль у їх розв’язанні, фрагментарним характером заходів, фінансуванням волонтерської діяльності з відповідного місцевого бюджету за залишковим принципом.

Третій, оптимальний варіант передбачає здійснення комплексних заходів, зокрема, створення правових, фінансових та організаційних засад для стимулювання розвитку волонтерської діяльності шляхом виконання Програми, забезпечує поступову та узгоджену з ключовими заінтересованими сторонами (органи державної влади; органи місцевого самоврядування; організації, що залучають до своєї діяльності волонтерів; міжнародні партнери; особи, що провадять волонтерську діяльність) модель розвитку волонтерства шляхом комплексного вирішення проблемних питань.