1. Схвалити Концепцію Державної цільової економічної програми розвитку тваринництва на період до 2033 року, що додається.

Визначити Міністерство аграрної політики та продовольства державним замовником Програми.

2. Міністерству аграрної політики та продовольства разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Національною академією аграрних наук (за згодою) у шестимісячний строк розробити і подати Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової економічної програми розвитку тваринництва на період до 2033 року.

Тваринництво є одним із найважливіших сегментів аграрного сектору та відіграє критичну роль у формуванні продовольчої безпеки країни, зокрема у забезпеченні населення необхідними продуктами тваринництва та можливості експорту таких продуктів.

У зв’язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України сектор тваринництва зазнав значних руйнівних і деструктивних змін. Ряд підприємств зупинили діяльність, значну кількість виробничих потужностей зруйновано або пошкоджено, ускладнено доступ підприємств до ресурсів і сировини, ринків збуту. За оцінками експертів Київської школи економіки (KSE), станом на 31 грудня 2023 р. загальний обсяг збитків через скорочення поголів’я оцінюється у 254 млн. доларів США без урахування збитків від зменшення обсягу виробництва продуктів тваринництва, спричиненого зменшенням поголів’я. Орієнтовна кількість сільськогосподарських тварин, яку було втрачено внаслідок широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, становить 238 тис. голів великої рогатої худоби, 544 тис. голів свиней, 131 тис. голів овець та кіз і майже 13 млн. голів птиці.

Додатковий негативний тиск на галузь тваринництва в умовах воєнного стану спричиняє нестабільність соціально-економічної ситуації та низький рівень концентрації капіталу в аграрній сфері.

За даними Держстату, наявна тенденція до скорочення кількості сільськогосподарських тварин. Так, з 2010 по 2023 рік кількість великої рогатої худоби зменшилася з 4,8 млн. голів до 2,3 млн. голів (у 2,2 раза), зокрема корів - з 2,7 млн. голів до 1,3 млн. голів (у 2,2 раза); свиней - з 7,6 млн. голів до 5 млн. голів (у 1,5 раза); овець і кіз - з 1,8 млн. голів до 0,9 млн. голів (у 2 рази), птиці - з 191,4 млн. голів до 180,5 млн. голів.

У таких галузях як конярство, кролівництво, звірівництво та бджільництво поголів’я зберіглося здебільшого лише в особистих селянських господарствах. Практично втрачено шовківництво. Водночас посилилась інтенсифікація виробництва продуктів тваринництва у птахівництві, меншою мірою у свинарстві і скотарстві, зокрема за рахунок покращення матеріальної бази та технології вирощування сільськогосподарських тварин, а також нарощування обсягів експорту продуктів тваринництва.

При цьому зберігається високий рівень імпортозалежності галузі стосовно генетичних (племінних) ресурсів тваринництва, які становлять у молочному скотарстві (сперма, плідники) - 90 відсотків; свинарстві - 60 відсотків (плідники) і 30 відсотків (маточне поголів’я); вівчарстві - 5 відсотків; промисловому м’ясному птахівництві - 95 відсотків, яєчному птахівництві - 84 відсотки.

Зазначені проблеми зумовлюють порушення базових індикаторів повноцінного харчування населення, в першу чергу білком тваринного походження. Так, у структурі калорійності харчування населення у 2021 році на продукти тваринного походження припадало 30 відсотків за умови оптимального рівня - 55 відсотків. Замість збалансованого виробництва м’яса різних видів сільськогосподарських тварин перевага надається виробництву м’яса птиці, частка якого у структурі споживання м’яса збільшилася майже до 50 відсотків, а виробництво яловичини, кролятини та баранини практично припинилося. Спостерігається дефіцит споживання населенням молочних і рибних продуктів, що, в свою чергу, негативно відображається на здоров’ї нації.

Характерними особливостями, які визначають важливість галузі тваринництва для української економіки, є:

унікальний потенціал для досягнення значного мультиплікативного економічного ефекту і підвищення доданої вартості у ланцюгах: тваринницька сировина - заготівля - переробка - готові продукти - логістична складова (різні канали реалізації) - споживач; побічні продукти тваринного походження, не призначені для споживання людиною, - збір - зберігання - переробка (утилізація) - використання. Порівняно з реалізацією продуктів рослинництва, зокрема зернових культур, коефіцієнт доданої вартості реалізованих продуктів тваринництва різних видів становить 1,8-3,2;

функція базового постачальника сировини для підприємств харчової, легкої та фармацевтичної промисловості;

забезпечення розв’язання таких важливих соціальних проблем, як річна зайнятість населення, збільшення кількості робочих місць безпосередньо у тваринництві та суміжних галузях, функціонування інфраструктури виробництва і підтримання соціальної стабільності у сільській місцевості.

Фактичний стан галузі впродовж останніх 13 років не відповідає потенційним можливостям і постійно погіршується - з 2012 року в сільськогосподарських підприємствах втрачено 615,8 тис. робочих місць.

Загрозливою тенденцією є порушення пропорційності розвитку галузей тваринництва і рослинництва, що впливає на зайнятість сільського населення та економічну результативність. Якщо в 1990 році частки виробництва продукції тваринництва і рослинництва в структурі виробництва продукції сільського господарства були практично рівними, що відповідало європейським тенденціям, то в 2010 році частка продукції тваринництва зменшилася до 28,3 відсотка, а в 2023 році - до 18,9 відсотка. Протягом 2000 і 2021 років посівні площі під кормовими культурами зменшилися практично у 5 разів, водночас під технічними збільшилися вдвічі.

Рентабельність тваринництва є суттєво нижчою, ніж рентабельність вирощування високомаржинальних експортноорієнтованих рослинницьких культур. Як наслідок, ряд суб’єктів аграрного бізнесу інвестує у розвиток тваринництва за залишковим принципом, розглядаючи таку діяльність переважно як соціальний проект та диверсифікацію напрямів діяльності.

Галузь тваринництва потребує більш значних обсягів інвестицій, ніж галузь рослинництва, i характеризується значно більшим строком їх окупності, який в окремих випадках перевищує десятирічний період. Це негативно впливає на мотивацію суб’єктів аграрного бізнесу здійснювати інвестиції та підтримувати наявні обсяги господарської активності у галузі тваринництва.

Конкурентні позиції українських сільськогосподарських продуктів на зовнішніх ринках є нестабільними внаслідок незавершеності процесів адаптації до європейських вимог щодо безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, екологічних вимог до виробництва, стандартів благополуччя тварин, значного коливання цін на світовому ринку, нестійкості торговельних відносин з країнами-імпортерами. Низькі темпи техніко-технологічного оновлення виробництва, погіршення матеріальної бази, застосування застарілих технологій негативно впливають на ефективність виробництва та можуть негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища, здоров’я людей.

Зменшення кількості сільськогосподарських тварин призвело до значного скорочення обсягів виробництва органічних добрив і їх внесення в ґрунт, що зумовлює погіршення його родючості.

Внаслідок неналагодженої роботи та інфраструктури поводження з побічними продуктами тваринного походження, не призначеними для споживання людиною, потребує розв’язання проблема забруднення навколишнього природного середовища. Так, не менше 10 відсотків азоту, який продукують тваринницькі комплекси, надходять як до ґрунтових та водних ресурсів, так і в атмосферне повітря. Ще однією проблемою є емісія фосфору, важких металів, хімічних субстанцій у складові навколишнього природного середовища.

На відміну від країн із розвинутим тваринництвом (наприклад, Ізраїль, Данія, Нідерланди, Канада, США), в Україні відсутня системна співпраця між комерційними компаніями, державними службами та контролюючими органами, науковими установами та університетами, що негативно впливає на впровадження новітніх технологій та перешкоджає розвитку галузі тваринництва.

Сьогодні у галузі тваринництва наявні нові специфічні проблеми, частина яких спричинена воєнними діями, зокрема пов’язані із системою евакуації та захисту сільськогосподарських тварин, біобезпекою, забрудненням навколишнього природного середовища та замінуванням територій, обмеженням доступу до ресурсів, ускладненням логістичних шляхів та ринків збуту. Розв’язання зазначених проблем дасть змогу створити передумови для адаптації тваринництва до непередбачуваних умов воєнних конфліктів та забезпечить стійкість і відновлення галузі тваринництва.

У процесі євроінтеграції та подальшого вступу України до ЄС за відсутності системних кроків держави, спрямованих на підвищення інвестиційної привабливості галузі тваринництва, стимулювання її технічної і технологічної модернізації, гармонізацію національних стандартів щодо безпечності та окремих показників якості харчових продуктів із світовими вимогами, а також на впровадження технологій із зменшення впливу галузі на стан навколишнього природного середовища, поглиблену переробку продукції, перехід від експорту м’ясної сировини до вироблення продукції з високою доданою вартістю, держава може втратити можливість виконання однієї з основних функцій - забезпечення продовольчої безпеки країни.

За таких обставин слід зважати на перспективи розвитку тваринництва у світі та ЄС, які охоплюють різноманітні аспекти відповідно до положень Європейського зеленого курсу і Спільної аграрної політики, та основні Цілі сталого розвитку, визначені в програмних документах ООН щодо тваринництва: "Ні голоду", "Чиста вода та належні санітарні умови", "Гідна праця та економічне зростання", "Відповідальне споживання та виробництво", "Боротьба зі зміною клімату", "Збереження екосистем суші":

сталість та зменшення впливу на стан навколишнього природного середовища (зростаючий попит споживачів на продукти, що вироблені з дотриманням принципів сталого розвитку і екологічної безпеки, а також на органічні продукти; розвиток та впровадження найкращих доступних технологій та методів управління, а також кращих практик в галузі тваринництва для зменшення впливу на стан навколишнього природного середовища; впровадження принципів кругової економіки; моніторинг та запобігання забрудненню; збереження та відновлення біорізноманіття, мінімізація відходів);

SMART-технології та Інтернет речей (IoT) (використання сучасних цифрових технологій для моніторингу та управління виробництвом, контролю за здоров’ям сільськогосподарських тварин та раціональним використанням ресурсів; впровадження систем автоматизації та віддаленого контролю у галузі тваринництва, простежуваності ресурсів вздовж ланцюга постачання, а також моніторингу забруднення від підприємства);

генетичний добір та біотехнології (застосування сучасних методів генетичного відбору для створення сільськогосподарських тварин з покращеними продуктивними якостями та стійкістю до захворювань);

благополуччя тварин і ветеринарний супровід (зростаюча увага до питань впровадження принципів біоетики та благополуччя тварин під час виробництва продуктів тваринництва; проведення наукових досліджень; нові стандарти утримання сільськогосподарських тварин; законодавчі ініціативи з удосконалення умов господарювання; розроблення нових заходів щодо профілактики захворювань, ветеринарних препаратів та вакцин на основі біологічно активних речовин, а також використання аналітичних даних для прогнозування та контролю за захворюваннями);

транскордонна торгівля та міжнародні стандарти (зміцнення співпраці між країнами у сфері торгівлі продуктами тваринництва та встановлення єдиної системи стандартів і безпеки; поширення та вдосконалення систем сертифікації та маркування продукції);

поліпшення безпечності та окремих показників якості харчових продуктів (впровадження сучасних систем контролю якості; зменшення використання ветеринарних та хімічних субстанцій, спрямованих на поліпшення безпечності та окремих показників якості харчових продуктів);

адаптивні технології вирощування сільськогосподарських тварин (адаптація умов для галузі та вимог до продукції, зокрема органічної, щодо зміни клімату).

Концепція розроблена на виконання пріоритетів державної політики, які визначено рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 9 жовтня 2023 р. "Про стан забезпечення продовольчої безпеки", введеного в дію Указом Президента України від 9 жовтня 2023 р. № 681, з метою виконання Указу Президента України від 30 вересня 2019 р. № 722 "Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року", якими визначено, зокрема подолання голоду, досягнення продовольчої безпеки, поліпшення харчування і сприяння сталому розвитку сільського господарства; забезпечення переходу до раціональних моделей споживання і виробництва; зупинення процесу втрати біорізноманіття, та розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 липня 2024 р. № 684 "Про схвалення Стратегії продовольчої безпеки України на період до 2027 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації" (Офіційний вісник України, 2024 р., № 70, ст. 4220), розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. № 1163 "Про схвалення Стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні на період до 2030 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації у 2025-2027 роках" (Офіційний вісник України, 2024 р., № 108, ст. 6884).

Зазначені цільові орієнтири повною мірою відповідають положенням, закріпленим у Законі України від 25 листопада 2003 р. № 1334-IV "Про прийняття Статуту Продовольчої та сільськогосподарської організації Організації Об’єднаних Націй" у частині підвищення рівня харчування та стандартів життя населення, забезпечення зростання виробництва та розподілу агропродовольчої продукції, поліпшення життя сільського населення, а також економічного зростання.

Концепція спрямована на формування ефективної тваринницької галузі відповідно до вимог і стандартів ЄС, задоволення потреб внутрішнього ринку у безпечних харчових продуктах, забезпечення пріоритетності підтримки господарств, власники яких проживають у сільській місцевості. Важливою складовою є впровадження сучасних технологій, які сприяють зменшенню забруднення навколишнього середовища, а також дотримання екологічних принципів, орієнтованих на збереження природних ресурсів для майбутніх поколінь.

Причинами виникнення проблем у галузі тваринництва є тривала відсутність державної програми розвитку галузі на довгострокову перспективу і застосування недостатньо ефективного механізму державного управління та регулювання, зокрема у частині поводження з побічними продуктами тваринного походження, не призначеними для споживання людиною, через що виникають проблеми екологічного і соціального характеру, які потребують невідкладного розв’язання.

На відміну від України, у більшості європейських держав тваринництво є об’єктом державної підтримки, у результаті чого конкурентоспроможність харчових продуктів тваринного походження суттєво зростає. В Україні після відміни дії спеціального режиму оподаткування податку на додану вартість не запроваджено ефективного механізму державної фінансової підтримки галузі тваринництва, а з початком широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України виконання практично всіх програм державної підтримки розвитку агропромислового виробництва в Україні припинилось.

Іншими причинами, які зумовили зазначені проблеми у галузі тваринництва, є:

відсутність мотивації у сільськогосподарських товаровиробників до розвитку трудомістких галузей тваринництва, що пов’язано з потребою у значних обсягах фінансування та невизначеною перспективою рентабельності виробництва;

недостатня купівельна спроможність населення і відсутність цільових державних програм субсидування малозабезпечених верств населення для придбання харчових продуктів тваринного походження;

наслідки воєнних дій на території України, зокрема скорочення виробництва, руйнування логістичних ланцюгів, скорочення посівних площ під кормовими культурами через замінування територій, блокування експорту продуктів тваринництва;

дефіцит кадрів на тваринницьких фермах, зокрема через мобілізацію;

недостатні обсяги державної фінансової підтримки розвитку тваринництва, недосконала система страхування ризиків, нестабільність податкового законодавства, недостатній захист вітчизняних виробників від зовнішньої конкуренції;

незавершеність процесів адаптації українських підприємств і продукції до європейських вимог щодо безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, утримання сільськогосподарських тварин та поводження з ними, технологій та практик для зменшення впливу на стан навколишнього природного середовища;

неефективна система моніторингу та контролю за дотриманням підприємствами галузі тваринництва вимог екологічного, санітарного та іншого законодавства;

неефективні дії щодо поводження з побічними продуктами тваринного походження, не призначеними до споживання людиною;

недостатність інструментів фінансової підтримки для модернізації підприємств харчової промисловості, що обмежують рівень диверсифікації експорту, та розширення ємності експортних ринків продуктів тваринництва;

відсутність ефективної системи селекції у тваринництві;

періоди низької рентабельності виробництва продуктів тваринництва;

наявність ризиків щодо ускладнення епізоотичної ситуації в Україні, зокрема поширення інфекційних хвороб сільськогосподарських тварин, що підлягають повідомленню;

недостатня мотивація до кооперації та укрупнення малих сільськогосподарських товаровиробників;

низький рівень технологічного забезпечення господарств населення, що спричиняє недостатню якість виробленої ними сировини для промислової переробки і реалізацію за нижчою закупівельною ціною;