1. Схвалити Стратегію ветеранської політики на період до 2030 року (далі - Стратегія), що додається.

2. Затвердити операційний план заходів з реалізації у 2024-2027 роках Стратегії ветеранської політики на період до 2030 року (далі - операційний план), що додається.

3. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (за згодою), відповідальним за виконання операційного плану, подавати щороку до 1 березня Міністерству у справах ветеранів інформацію про хід реалізації Стратегії.

4. Міністерству у справах ветеранів:

подати до 30 грудня 2027 р. Кабінетові Міністрів України проект операційного плану заходів з реалізації у 2028-2030 роках Стратегії ветеранської політики на період до 2030 року;

подавати щороку до 1 квітня Кабінетові Міністрів України звіт про стан реалізації Стратегії та виконання операційного плану.

Сьогодні, як і протягом останнього десятиріччя, українські воїни стоять на захисті України у розв’язаній Російською Федерацією війні та забезпечують існування держави своєю щоденною звитягою. Щодня вони, здобуваючи бойовий досвід, виборюють наше право на незалежність та суверенітет.

Українські воїни заслуговують на найвищий рівень визнання та підтримки в українському суспільстві. Державна політика щодо ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України повинна гарантувати гідний та безпечний життєвий рівень, надавати перевагу на всіх етапах соціальної підтримки.

Запровадження державної ветеранської політики впливатиме на всі аспекти життя сучасних українських ветеранів/ветеранок та членів їх сімей. Для створення системного підходу необхідно закласти довгострокове планування, яке враховуватиме прогнозовану тривалість життя ветеранів/ветеранок.

Водночас ця політика формується за безпрецедентних умов: під час війни, для аудиторії, яка щодня зазнає впливу війни, з обмеженими ресурсами. Тому державна політика щодо ветеранів/ветеранок та їх сімей повинна враховувати кілька часових етапів і пропонувати поступове впровадження змін.

У цій Стратегії терміни вживаються у такому значенні:

бойовий досвід - знання та навички, набуті особою під час участі або внаслідок виконання бойових завдань із захисту Вітчизни;

ветеран/ветеранка - учасник/учасниця бойових дій, особа з інвалідністю внаслідок війни, особа, яка має особливі заслуги перед Батьківщиною, загиблий (померлий) Захисник чи Захисниця України, які виконували бойові завдання із захисту України, її незалежності, суверенітету та територіальної цілісності;

державна політика щодо ветеранів/ветеранок та членів їх сімей - задекларований та описаний підхід держави щодо їх підтримки, який визначає мету такої підтримки, її цільову аудиторію, засоби та механізми її реалізації, а також інструменти для оцінки її ефективності;

добробут - ступінь задоволення потреб та забезпечення умов життєдіяльності в економічній, соціальній та політичній сферах, що надають ветеранам/ветеранкам, членам сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України можливості для їх всебічного розвитку та відновлення, сприяють переходу з військової служби (служби) у цивільне життя та реінтеграції в територіальні громади за місцем проживання.

Заходи, які сьогодні вживаються для реінтеграції ветеранів/ветеранок в суспільство, є недостатніми. Вони мають форму державних соціальних виплат і пільг, які органами державної влади, органами місцевого самоврядування, представниками громадянського суспільства, а також самими ветеранами/ветеранками вважаються застарілими та неефективними.

Сучасна система охорони здоров’я не повною мірою відповідає специфічним потребам ветеранів/ветеранок. Деякі з найважливіших проблем, з якими стикаються ветерани/ветеранки, пов’язані із системою доступу до медичних послуг, відсутністю програм комплексної психологічної допомоги. Крім фізичних травм, ветерани/ветеранки зазнають психологічного травмування, що призводить до погіршення їх психоемоційного стану.

Тому існує потреба у системному вирішенні питання надання психологічної підтримки, яка відповідає стану та потребам ветеранів/ветеранок. З цією метою необхідно законодавчо закріпити надання медичних послуг ветеранам/ветеранкам у загальнодержавній системі охорони здоров’я, яка враховуватиме їх специфічні потреби, а також відповідатиме стандартам НАТО.

Важливе значення має відсутність цілісної інформації щодо нагальних потреб ветеранів/ветеранок, особливо ветеранів/ветеранок різних поколінь. Відомості про ветеранів/ветеранок зберігаються в декількох державних реєстрах. Тому актуальним є подальший розвиток та наповнення Єдиного державного реєстру ветеранів війни шляхом ефективного обміну інформації та взаємодії з іншими реєстрами.

Реалізація права ветеранів/ветеранок на житло відбувається із певними труднощами. Основною проблемою є відсутність житлових перспектив (стосується насамперед відсутності власного житла). Для вирішення цієї проблеми необхідно запровадити державні програми, які б дали змогу ветеранам/ветеранкам реалізувати своє право на житло.

Значна кількість ветеранів/ветеранок потребує фізкультурно-спортивної реабілітації та занять фізичною культурою та спортом, у тому числі на професійному рівні. Основною проблемою є відсутність належних умов для розвитку системи фізкультурно-спортивної реабілітації ветеранів/ветеранок.

Складна економічна ситуація, сучасний розвиток економіки та ринку праці в Україні, що зазнав надзвичайно великих втрат як фінансових, так і людських, у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації, у поєднанні з яскраво вираженими упередженнями з боку роботодавців ускладнює для багатьох ветеранів/ветеранок пошук роботи, яка б мала поставити нові цілі в житті та допомогти адаптуватися до мирного життя. Реалізація потенціалу ветеранів/ветеранок можлива шляхом залучення ветеранів/ветеранок до роботи в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності, участі у громадських об’єднаннях тощо, що допоможе у реалізації потенціалу ветеранів/ветеранок відповідно до можливостей і очікувань. Така реалізація потенціалу у подальшому матиме вплив на зростання економіки в цілому.

Актуальним завданням залишається формування сучасних національних традицій вшанування та увічнення пам’яті ветеранів/ветеранок, які боролися за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави. Завдяки їх впровадженню суспільство визнаватиме внесок ветеранів/ветеранок та здійснюватиме заходи, спрямовані на вшанування пам’яті загиблих. Впровадження нових традицій вшанування та увічнення пам’яті можливо через популяризацію подвигів ветеранів/ветеранок, запровадження нової системи державних та відомчих нагород, а також національного поховального ритуалу тощо.

Нормативно-правовими актами, що діють у сфері ветеранської політики, є:

Конституція України;

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";

Закон України "Про національну безпеку України";

Закон України "Про військовий обов’язок і військову службу";

Закон України "Про Збройні Сили України";

Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";

Закон України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей";

Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

Закон України "Про соціальні послуги";

Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні";

Закон України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні";

Закон України "Про реабілітацію у сфері охорони здоров’я";

Основи законодавства України про охорону здоров’я;

Закон України "Про зайнятість населення";

Закон України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків";

Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству";

Закон України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин";

Закон України "Про Державну прикордонну службу України";

Закон України "Про фізичну культуру і спорт";

Закон України "Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності";

Закон України "Про Національну поліцію";

Закон України "Про Національну гвардію України";

Указ Президента України від 10 грудня 2008 р. № 1153 "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України";

Указ Президента України від 29 грудня 2009 р. № 1115 "Про Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України";

Указ Президента України від 10 серпня 2012 р. № 470 "Про Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Національної гвардії України";

Указ Президента України від 29 жовтня 2012 р. № 618 "Про Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України";

Указ Президента України від 5 травня 2014 р. № 452 "Про Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Служби безпеки України";

Указ Президента України від 31 липня 2015 р. № 463 "Про Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України";

Указ Президента України від 10 червня 2016 р. № 248 "Про Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства";

Указ Президента України від 25 жовтня 2019 р. № 775 "Про Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Державної прикордонної служби України";

Указ Президента України від 23 серпня 2020 р. № 342 "Питання розвитку національної системи фізкультурно-спортивної реабілітації ветеранів війни та членів їх сімей, сімей загиблих (померлих) ветеранів війни";

Указ Президента України від 24 березня 2021 р. № 119 "Про Національну стратегію у сфері прав людини";

Указ Президента України від 2 червня 2021 р. № 225 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року "Про Стратегію людського розвитку";

Указ Президента України від 16 лютого 2022 р. № 56 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 грудня 2021 року "Про стратегію забезпечення державної безпеки";

Указ Президента України від 22 серпня 2024 р. № 512 "Про невідкладні заходи щодо підтримки ветеранів війни, членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України".

Довгий час Україна у своїй ветеранській політиці спиралася виключно на радянське минуле. Державна політика щодо ветеранів та членів їх сімей, яка формувалася дотепер, була спрямована не на реальні потреби людей, а на декларацію преференцій та підтримки. У такому ж контексті ветеранська політика існувала перші десятиліття української незалежності, залишаючись фрагментарною і не маючи справжньої соціальної значущості, крім як символічного вшанування ветеранів радянських війн у зв’язку з пам’ятними датами. Сучасними пріоритетами повинні бути повернення ветерана/ветеранок до активного цивільного життя, відновлення їх економічної та соціальної спроможності, фізичного та ментального здоров’я, залучення родин до всіх цих процесів.

Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", прийнятий у 1993 році, не був осучаснений та в подальшому став основою для підтримки українських ветеранів/ветеранок після 2014 року. Тому визначення статусу ветерана/ветеранки в законодавчій площині суттєво відрізняється від суспільного розуміння, а доступні державні програми підтримки не відповідають як потребам ветеранів/ветеранок, так і реальним можливостям держави.

Після початку збройної агресії Російської Федерації проти України 20 лютого 2014 р. змінилися пріоритети. Щороку кількість ветеранів/ветеранок збільшувалася, а після повномасштабного вторгнення 2022 року ця цифра суттєво зросла.

Слід враховувати, що загальна чисельність ветеранів війни, членів родин загиблих, осіб з інвалідністю внаслідок війни в Україні становить понад 1,3 млн. осіб, а подальша російська агресія може призвести до збільшення ветеранської спільноти. Отже, держава повинна заздалегідь подбати про формування та реалізацію ветеранської політики.

Певні потреби ветеранів/ветеранок формуються під впливом участі у бойових діях - це, зокрема, і наслідки для фізичного та в деяких випадках психічного здоров’я, зміна професійних компетенцій і подекуди часткова або повна втрата конкурентоздатності в попередній цивільній професії, зміна майнового стану. Після повернення до цивільного життя ветерани/ветеранки повинні докласти суттєвих зусиль аби відновити власну конкурентоздатність на ринку праці. Водночас не всі потреби ветеранів/ветеранок пов’язані з бойовим досвідом. Деякі потреби об’єднані різним досвідом, відповідними соціальними та правовими статусами. Одна людина може мати одразу кілька соціальних та правових статусів. На даний час координація надавачів послуг на всіх етапах підтримки ветеранів/ветеранок недостатня, а обмін даними здійснюється неефективно.

На сьогодні законодавством не врегульовано питання визначення засад ветеранської політики відповідно до сучасних підходів публічного врядування. До того ж потреби осіб, які набули статус ветерана війни до 2014 року, і тих, хто боронив і нині боронить Вітчизну від збройної агресії Російської Федерації проти України, є відмінними. Отже, є необхідність в ґрунтовному та чіткому перегляді гарантій та пільг для ветеранів/ветеранок, частина з яких є формальними та не відповідають потребам сьогодення.

Також необхідно зосередити увагу на роботі стосовно членів сімей ветеранів/ветеранок, а відтак - проактивної комунікації з бенефіціарами політики, аби виявити ризики та попередити негативні наслідки. Крім того, важливо акцентувати увагу і на запровадженні напрямів державної ветеранської політики щодо дітей ветеранів/ветеранок.

Слід враховувати, що частка ветеранів/ветеранок залишатиметься для проходження служби у військовому резерві, відтак умови функціонування військового резерву та можливість повторної служби у майбутньому матимуть суттєвий вплив на їх можливості до відбудови власного цивільного добробуту після закінчення військової служби (служби). Проблематика національної безпеки у контексті підтримки ветеранів/ветеранок та членів їх сімей набуває особливого значення через непередбачуваність завершення війни та ймовірність відновлення бойових дій у середньостроковій або довгостроковій перспективі.

В українському суспільстві відсутні унітарні підходи до змістовної демонстрації поваги та подяки ветеранам/ветеранкам та вшанування пам’яті загиблих (померлих) героїв. Це призводить до формування різних, неузгоджених між собою практик щодо прояву поваги та подяки як на державному, так і місцевому рівні. Особливої уваги потребує аналіз нерівномірного розподілу ресурсів під час розроблення та затвердження програм, спрямованих на виявлення поваги, подяки та пошани у різних територіальних громадах.

Запровадження та послідовна реалізація таких програм впливає на подальшу ефективну реінтеграцію ветеранів/ветеранок у суспільне життя на різних рівнях - від налагодження подружнього життя до побудови кар’єри в трудових колективах чи у сфері підприємництва.

Слід розуміти, що програми, спрямовані на виявлення поваги, подяки та пошани, є актуальними та затребуваними на різних рівнях - від загальнонаціонального до рівня територіальних громад.

Метою Стратегії є гідне визнання внеску ветеранів/ветеранок у захист Вітчизни, забезпечення комплексної державної підтримки для відновлення їх добробуту з урахуванням впливу бойового досвіду, добробуту членів їх сімей та кроссекторальної допомоги протягом усього життя відповідно до виявлених потреб кожного/кожної, а також сприяння зміцненню обороноздатності держави шляхом підвищення престижності військової служби (служби) та визнання ключової ролі ветеранів/ветеранок, зокрема під час проходження служби у військовому резерві, а також їх потенціалу для забезпечення економічного розвитку країни.

Ветеранська політика базується на потребах ветеранів/ветеранок та має слугувати основою для надання державної підтримки з урахуванням усіх наявних соціальних та правових статусів.

Стратегія базується на таких основних принципах:

кроссекторальність - ветерани/ветеранки та члени їх сімей як громадяни повинні бути представлені в усіх сферах, мати доступ до всіх програм та послуг, які впроваджуються (надаються) державою, бізнесом, територіальними громадами. Жодна дія та рішення держави не повинні призводити до виключення або дискримінації ветеранів/ветеранок та членів їх сімей;

об’єктивність та обґрунтованість - держава повинна знати своїх ветеранів/ветеранок та членів їх сімей, розуміти їх потреби. Вкрай важливим є проведення якісного та репрезентативного збору даних про різноманітні категорії ветеранів/ветеранок та членів їх сімей, а також детальне вивчення їх потреб під час ухвалення рішень. Усі рішення, що стосуються поглибленого збору та обробки даних про ветеранів/ветеранок і членів їх сімей, повинні враховувати суттєві ризики для безпеки держави та бенефіціарів політики, а також забезпечувати належний рівень захисту даних на кожному етапі процесу;

людиноцентричність - державна політика повинна визначати пріоритетами життя і добробут людини, забезпечення реалізації її прав і свобод, а не її статус. Кожна людина залежно від оточення та часу набуває свій унікальний життєвий досвід, який по-різному впливає на її життя та добробут;

превентивність - основою підходу під час розроблення інструментів підтримки є зосередження уваги на ранньому виявленні ризиків для добробуту ветеранів/ветеранок та членів їх сімей, а також на запобіганні негативним тенденціям у їх житті. Саме аналітика, прогнозування та превенція повинні стати ключовим завданням державної політики щодо ветеранів/ветеранок та членів їх сімей;

довготривалість - державна політика щодо ветеранів/ветеранок та їх сімей повинна враховувати та рівномірно пріоритезувати підтримку на всіх етапах їх життя, включно з підтримкою наприкінці життя. Державна система підтримки ветеранів/ветеранок та їх сімей повинна бути доступною та зручною для всіх бенефіціарів, враховувати їх особливості та потреби;

реалістичність - державна підтримка повинна бути спрямована на швидке відновлення цивільного добробуту ветеранів/ветеранок та членів їх сімей, забезпечуючи їм відповідні можливості та ресурси для успішної інтеграції в цивільне життя, спираючись на реальні ресурси держави;

повага - державна політика гарантує визнання бойового досвіду ветеранів/ветеранок. Подвиг ветеранів/ветеранок повинен стати частиною оновленої сучасної концепції української нації.

Таким чином, питання вшанування, поваги та героїзації є важливим для консолідації нації та відповідно посилення обороноздатності держави.

Державна політика щодо ветеранів/ветеранок та членів їх сімей повинна враховувати щонайменше три складові залежно від того середовища, в якому перебувають бенефіціари політики:

політика щодо ветеранів/ветеранок під час проходження ними військової служби (служби).

Для того, щоб ветерани/ветеранки продовжили проходження військової служби після завершення військової служби за призовом під час мобілізації, сили безпеки та оборони повинні напрацювати політику щодо ветеранів/ветеранок, вирізняти ветеранів/ветеранок як окрему категорію під час комплектування військових формувань, утворених відповідно до Конституції та законів України, військовослужбовцями та впроваджувати відповідні зміни до нормативно-правової бази;

політика щодо ветеранів/ветеранок після їх звільнення з військової служби (служби).

Ветерани/ветеранки в добровільному порядку проходять службу у військовому резерві, а в особливий період на службу у військовому оперативному резерві в обов’язковому порядку зараховуються особи, звільнені з військової служби, які за своїми професійно-психологічними характеристиками і станом здоров’я придатні до служби у військовому резерві та відповідають встановленим вимогам проходження служби у військовому резерві.

Важливо виділити щонайменше дві групи з числа тих, які проходять службу у військовому резерві, чий досвід буде суттєво відрізнятись у найближче десятиліття:

ветерани/ветеранки, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, для яких військова служба за призовом під час мобілізації є досвідом повторної мобілізації;

ветерани/ветеранки, для яких військова служба за призовом під час мобілізації внаслідок повномасштабного вторгнення є першим досвідом.

Держава визнає, що рівень цивільного добробуту цих двох груп ветеранів/ветеранок може суттєво відрізнятися, що в подальшому потребує проведення додаткового аналізу;

політика щодо ветеранів/ветеранок та членів їх сімей у цивільному житті.

Сутність державної політики щодо ветеранів/ветеранок та їх сімей у частині збереження та посилення людського капіталу має бути орієнтована на ефективне та динамічне повернення цієї категорії до активного економічного та соціального життя в Україні.