1. Схвалити Концепцію Державної цільової соціальної програми з утвердження української національної та громадянської ідентичності на період до 2028 року, що додається.

Визначити Міністерство молоді та спорту державним замовником Програми.

2. Міністерству молоді та спорту разом з іншими заінтересованими центральними та місцевими органами виконавчої влади розробити та подати у шестимісячний строк Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової соціальної програми з утвердження української національної та громадянської ідентичності на період до 2028 року.

Утвердження української національної та громадянської ідентичності громадян є одним із основних елементів формування здатності держави протистояти внутрішнім і зовнішнім безпековим загрозам, а отже, набуває особливого значення для сфери національної безпеки і оборони.

Досвід боротьби за державність і територіальну цілісність, який сьогодні проживає Україна, є унікальним, а тому адаптація міжнародних практик для розв’язання існуючих проблем є неможливою. При цьому питання формування української національної та громадянської ідентичності не може піддаватися впливу з боку міжнародних партнерів, а отже, є об’єктом державної підтримки та регулювання.

Суттєвий вплив на соціально-економічну ситуацію в державі, а відповідно і на формування національної свідомості в цілому та її регіонах протягом останніх років чинять такі виклики і загрози, як збройна агресія держави-окупанта проти України, тимчасова окупація частини території України, демографічна криза, епідемічна ситуація, проблеми у сферах освіти, науки, культури, відсутність єдиної системи національно-патріотичного виховання в регіонах.

Зазначені виклики і загрози здійснюють деструктивний вплив на процес досягнення єдності в українському суспільстві, розвиток свідомого демократичного суспільства та провокують суперечності соціокультурного, регіонального характеру. Як наслідок - наявність у суспільній свідомості розбіжностей про історичне минуле нації, що створює підґрунтя для просування несумісних із незалежністю держави місцевих ідентичностей та мовних конфліктів.

Програма враховує напрями, цілі та основні завдання, а також очікувані результати, визначені Стратегією утвердження української національної та громадянської ідентичності на період до 2030 року, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2023 р. № 1322, та розроблена відповідно до принципів формування та шляхів реалізації державної політики, визначених Законом України "Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності".

У рамках ідеологічної концепції "руського міра" серед українського населення пропагувався наратив про "нерозривну єдність" з Москвою, спільну історію, російську мову, культуру та православну віру. Так, наприклад, у 2021 році лише 72,1 відсотка молоді пишалися тим, що вони є українцями. При цьому 33,8 відсотка населення у східному та 34 відсотки населення у південному регіонах України відносили себе до громадян колишнього СРСР (дані соціологічного дослідження щодо розвитку сфери національно-патріотичного виховання та стану сформованості громадянської ідентичності населення України, проведеного Мінмолодьспортом у 2021 році).

За результатами соціологічного моніторингу "Українське суспільство" після 16 місяців війни, проведеного Інститутом соціології Національної академії наук у 2023 році, показник громадянської ідентичності підвищився фактично до свого рівноважного максимуму (орієнтовно це 75-80 відсотків) та закріпився на ньому. Результати соціологічного дослідження також свідчать про незначне, тим не менш, зниження показника громадянської ідентичності у 2023 році порівняно з 2022 роком (79,7 відсотка - у грудні 2022 р., 79,5 - у червні 2023 року).

Варто також зазначити, що європейцями себе частіше вважає молодь, а "радянською людиною" - старші. Ще у 2020 році "тужили" за СРСР близько 32 відсотків, а позитивно оцінювали розпад цього історичного утворення 49 відсотків. У південному та східному регіонах України негативна оцінка розпаду СРСР переважала.

Результати проведених соціологічних опитувань переконують, що проблема ідентифікації населення себе українцями, зокрема за регіональним зрізом, існує, а її розв’язання потребує перманентних комплексних дій, спрямованих на довгостроковий результат щодо досягнення єдності в українському суспільстві шляхом подолання суперечностей соціокультурного, мовного, регіонального характеру на основі європейського та євроатлантичного курсу, консолідації суспільства навколо суспільно-державних (національних) цінностей.

Отже, існує нагальна потреба у здійсненні комплексу заходів, спрямованих на подолання постколоніальних та посттоталітарних деструктивних наслідків у свідомості населення України.

Українська мова перестала бути лише засобом комунікації. На сьогодні продовжує зростати кількість тих, хто частіше розмовляє українською мовою вдома. У грудні 2022 р. зросла частка громадян, які вживають українську мову в повсякденному житті. Якщо у 2021 році цей показник становив 64 відсотки, то у 2022 році він зріс до 71 відсотка. Водночас рівень вживання російської мови знизився майже на 10 відсотків. Така динаміка є наслідком ефекту символічної відмови, свідомої ідентифікації населення себе українцями через мову.

Тенденція до ідентифікації себе як громадянина через мову обумовлює нагальність створення цілісного українськомовного простору, зокрема шляхом створення нового цифрового та культурного українськомовного продукту для різних вікових категорій та цільових груп.

У березні 2021 р. агенція "Info Sapiens" провела комплексне дослідження "Індекс медіаграмотності українців". Його результати засвідчили, що медіаграмотність 15 відсотків українців є низькою, у третини (33 відсотки) - нижчою за середню, 44 відсотки аудиторії притаманний вищий за середній рівень медіаграмотності, і лише у 8 відсотків - високий. Цілком передбачуваним є високий рівень медіаграмотності у молоді 18-25 років (у них особливо добре розвинена цифрова грамотність) і низький серед старшої вікової групи 56-65.

Низький рівень медіаграмотності населення посилив маніпулятивні та інформаційні впливи держави-окупанта, що стало причиною сепаратистських настроїв серед населення в окремих регіонах.

В умовах такого інформаційного вакууму перебуває і населення з тимчасово окупованої Російською Федерацією території України (далі - тимчасово окупована територія), яке фактично втрачає можливість реінтегруватися в українське суспільство.

Збройна агресія держави-окупанта проти України актуалізує питання підготовки фахових кадрів у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності. Зокрема, наявність фахівців такого напряму дасть змогу побудувати ефективну навчально-виховну систему, метою якої є національно-патріотичне, військово-патріотичне виховання та громадянська освіта населення, в тому числі робота з цивільним населенням, яке тривалий час проживало на тимчасово окупованій території.

Виклики та загрози, що постали перед цивілізованим світом і Україною, необхідність захисту території і суверенітету, протидія тероризму, інформаційній та економічній війні з боку держави-окупанта провокують посилення такої проблеми, як відсутність системного характеру військово-патріотичного виховання населення всіх вікових категорій, як наслідок - формування системи під впливом деструктивних внутрішніх і зовнішніх факторів, у тому числі держави-агресора.

Протягом останніх років суспільство значно прогресувало і швидко відреагувало на запит сьогодення. Серед актуальних напрямів діяльності інститутів громадянського суспільства найчастіше названі допомога військовим (18 відсотків) та робота з внутрішньо переміщеними особами і тимчасово переміщеними особами за кордоном (17,3 відсотка), волонтерство - 10,6 відсотка, і лише 1,9 відсотка опитаних обрали такий напрям, як українізація населення та патріотичне виховання. Тобто спостерігається концентрація зусиль інститутів громадянського суспільства на найбільш злободенних питаннях за рахунок інших напрямів.

Така ситуація містить потенційні ризики згортання важливих напрямів роботи, зокрема за напрямом утвердження української національної та громадянської ідентичності, що обумовлює необхідність підтримки інститутів громадянського суспільства з боку держави.

Окреслені проблеми, виклики та загрози формування української національної та громадянської ідентичності часто пов’язані з відсутністю налагодженої взаємодії між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та їх співпраці з інститутами громадянського суспільства, що потребує нагального та комплексного розв’язання з метою подальшого розвитку держави та успішного майбутнього її громадян.

Ураховуючи зазначене, основними причинами виникнення проблем у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності є:

наявність деструктивного впливу на українське суспільство імперського, колоніального і комуністичного тоталітарного режимів;

недостатній рівень медіаграмотності (медіакультури), зокрема в умовах стрімкого розвитку цифрових технологій;

недостатня кількість цифрового та культурного українськомовного продукту для різних вікових категорій та цільових груп;

відсутність єдиної державної інформаційно-просвітницької політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності;

відсутність механізмів та системних підходів щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності, які також зможуть бути залучені до процесів реінтеграції населення тимчасово окупованої території;

відсутність системного характеру військово-патріотичного виховання населення всіх вікових категорій, як наслідок - формування системи під впливом деструктивних внутрішніх і зовнішніх факторів, у тому числі держави-агресора;

концентрація зусиль інститутів громадянського суспільства на найбільш злободенних питаннях за рахунок інших напрямів, зокрема утвердження української національної та громадянської ідентичності.

Необхідність розв’язання проблеми програмним методом випливає із наведеного огляду ситуації у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності, причин її виникнення та визначення одним із пріоритетів гуманітарної політики держави щодо формування та подальшого розвитку єдності Українського народу навколо суспільно-державних (національних) цінностей України. Програмний метод забезпечить комплексний підхід під час вирішення окреслених питань, які не можуть бути розв’язані засобами територіального чи галузевого управління та потребують державної підтримки, належної координації діяльності суб’єктів відносин у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності.

Застосування програмного методу дасть змогу охопити впровадження різних заходів державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності на національному та регіональному рівні, зокрема у сферах освіти і науки, молодіжної та соціальної політики, культури і мистецтв, реклами, відновлення та збереження національної пам’яті, краєзнавства, туризму, охорони навколишнього природного середовища, фізичної культури і спорту, профорієнтації на військові спеціальності, цивільної оборони та цивільного захисту, безпеки і оборони України, розвитку зв’язків із закордонними українцями.

Метою Програми є створення сприятливих умов та налагодження міжгалузевої взаємодії на загальнодержавному та регіональному рівні для реалізації державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності шляхом національно-патріотичного, військово-патріотичного виховання, громадянської освіти населення України, популяризації суспільно-державних (національних) цінностей України (самобутність, соборність, воля, гідність) та формування на їх основі української національної та громадянської ідентичності.

Існують такі варіанти розв’язання проблеми:

перший - збереження існуючого стану у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності та мінімізація втручання в процес утвердження української національної та громадянської ідентичності з боку держави.