1. Схвалити Стратегію розбудови телемедицини в Україні, що додається.

2. Затвердити операційний план реалізації Стратегії розбудови телемедицини в Україні, що додається.

3. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади:

подавати щороку до 15 січня Міністерству охорони здоров’я інформацію про стан виконання операційного плану реалізації Стратегії розбудови телемедицини в Україні.

4. Міністерству охорони здоров’я:

подавати щороку до 31 січня Кабінетові Міністрів України узагальнену інформацію про стан виконання операційного плану реалізації Стратегії розбудови телемедицини в Україні;

провести до 31 березня 2026 р. оцінку результатів реалізації Стратегії розбудови телемедицини в Україні та подати звіт Кабінетові Міністрів України.

Телемедицину необхідно розглядати як інструмент цілісної електронної охорони здоров’я та цифрової трансформації України. Телемедичні технології мають слугувати ефективними інструментами для забезпечення доступу до медичної допомоги, відновлення здоров’я, реабілітації, профілактики, комунікації, науки та освіти, розширювати можливості отримання медичної допомоги за межами України.

Сучасний стан розвитку телемедицини в Україні не відповідає потребам і викликам сьогодення через відсутність напрямів розвитку телемедичних технологій в Україні як невід’ємної складової електронної охорони здоров’я, що зумовлює наявність таких проблем у цій сфері:

1) обмежений доступ до медичних послуг і медичної інформації:

доступ пацієнтів до медичних послуг обмежений через руйнування медичної і транспортної інфраструктури в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України, а застосування телемедицини ускладнюється через обмеженість уніфікованих інструментів медичної допомоги, зокрема кабінету пацієнта, технічних застосунків, можливості запису на телемедичне консультування.

Усебічна реалізація прав громадян на охорону здоров’я неможлива без отримання доступу до власної медичної інформації та управління нею. У сучасних реаліях української охорони здоров’я переважно доступ до медичної діагностичної інформації після проведення досліджень є ускладненим для громадян і медичних працівників, частина даних втрачається з організаційних і технічних причин. Це зумовлює необхідність повторного проведення діагностики, призводить до невиправданого витрачання часу медичних працівників і пацієнтів, ускладнює можливість простежити за динамічними змінами показників здоров’я.

Отже, однією із ключових проблем є збір та передача в недостатньому обсязі медичних діагностичних даних про стан здоров’я до електронної медичної картки в електронній системі охорони здоров’я. Результати застосування телемедицини під час надання медичної допомоги пацієнтові вносяться в недостатньому обсязі до електронної медичної картки через те, що технології телемедицини не інтегровано з електронною системою охорони здоров’я. Відсутність більшого обсягу медичних діагностичних даних на різних етапах надання медичної допомоги може призводити до зниження її якості, особливо в разі невідкладних станів, коли час має життєво важливе значення;

2) недостатнє технічне забезпечення телемедицини:

не визначено технічні вимоги до взаємодії телемедичних рішень із центральною базою даних електронної системи охорони здоров’я;

недостатньо розвинена комунікаційна інфраструктура закладів охорони здоров’я;

відсутні правила сумісності та є недостатніми вимоги до стандартизації пристроїв і технологій, що використовуються під час надання медичної допомоги із застосуванням телемедицини;

3) відсутність стандартів надання медичної допомоги із застосуванням телемедицини:

не визначено перелік медичних послуг, під час надання яких можливе застосування телемедицини, відсутні обмеження щодо застосування телемедицини з міркувань безпеки та доцільності для пацієнта;

порядок надання медичної допомоги засобами телемедицини не враховує потреб пацієнтів і сучасних умов;

умови застосування телемедицини не включено до стандартів надання медичної допомоги;

відсутні вимоги до якості та доказові клінічні протоколи, що передбачають надання медичної допомоги із застосуванням телемедицини;

не визначено модель взаємодії пацієнта з лікарем під час надання медичної допомоги із застосуванням телемедицини;

не розроблено механізм контролю якості медичної допомоги, що надається із застосуванням телемедицини;

4) недостатнє організаційне та ресурсне забезпечення телемедицини:

відсутність чітко визначених цілей, завдань, процесів і плану розвитку телемедицини та розмежування сфер відповідальності призводить до нескоординованості дій, дублювання та фрагментації зусиль заінтересованих сторін - держави та приватного сектору, партнерів з розвитку і виконавців відповідних проектів міжнародної технічної допомоги. Це сповільнює розвиток телемедицини та мінімізує ефект від інвестицій, зроблених за останнє десятиріччя.

Міжнародний досвід свідчить про аналогічну проблему в багатьох країнах, коли обмеження доступних ресурсів та неузгоджені механізми відшкодування витрат за надання медичної допомоги із застосуванням телемедицини є значними перешкодами для початку надання зазначеної допомоги та її подальшої фінансової підтримки.

Хоча телемедицина не є окремою медичною спеціальністю, проте застосування телемедичних методів потребує відповідної підготовки кадрів. Водночас система фахової передвищої, вищої та післядипломної медичної освіти переважно не містить сучасних освітніх програм з телемедицини, наявні програми потребують перегляду та вдосконалення.

На рівні післядипломної освіти освітні програми з телемедицини обирає незначна кількість медичних працівників. Переважно таке навчання відбувається за рахунок коштів донорів або в рамках пакета технічного супроводу, який надають постачальники телеметричного, телерадіологічного, іншого обладнання та оператори електронних медичних інформаційних систем. Проблемою також є низький рівень комп’ютерної грамотності медичних працівників і нестача технічних спеціалістів для забезпечення підтримки телемедичних технологій у закладах охорони здоров’я.

Нормативно-правові акти, що на сьогодні регулюють застосування телемедицини, мають прогалини.

Основну нормативно-правову базу з питань телемедицини сформовано до 2017 року. Наявні порядки не враховують змін, які відбулися завдяки реформі охорони здоров’я, зокрема змін у системі фінансування медичних послуг і впровадження електронної системи охорони здоров’я, а також сучасних викликів і нових умов надання послуг, що виникли внаслідок пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та збройної агресії Російської Федерації проти України; використовується застаріла термінологія.

Розвиток телемедицини в Україні на державному рівні розпочато із створення в 2007 році Державного клінічного науково-практичного центру телемедицини МОЗ. У 2015 році МОЗ запроваджено механізм організації медичної допомоги на первинному, вторинному (спеціалізованому), третинному (високоспеціалізованому) рівні із застосуванням телемедицини закладами охорони здоров’я незалежно від форми власності, фізичними особами - підприємцями, які провадять господарську діяльність із медичної практики. Напрям телемедицини почав впроваджуватися із прийняттям Закону України "Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості", яким, зокрема, запроваджено телемедицину в сільській місцевості для залучення до надання медичної допомоги лікарів-консультантів із закладів охорони здоров’я, що забезпечують надання спеціалізованої, екстреної, паліативної медичної допомоги, медичної реабілітації. Крім того, зазначеним Законом встановлено, що держава гарантує повну оплату коштом державного бюджету надання громадянам медичних послуг, зокрема із застосуванням телемедицини, що передбачені програмою державних гарантій медичного обслуговування населення.

Водночас зазначеним Законом внесено зміни до Основ законодавства України про охорону здоров’я та запроваджено термін "телемедицина", а також визначено положення про надання медичної допомоги із застосуванням телемедицини.

Отже, у 2018 році одним із напрямів розвитку охорони здоров’я в сільській місцевості визначено впровадження сучасних технологій з медичного обслуговування, зокрема із застосуванням телемедицини. Упродовж наступних двох - трьох років заклади охорони здоров’я, що надавали первинну медичну допомогу, були забезпечені мобільними телемедичними апаратно-діагностичними комплексами (близько 4 тис.). Комерційні компанії-розробники програмного забезпечення розробили та поставили на ринок декілька телемедичних платформ, які також були впроваджені повністю або частково на регіональному рівні. Це сприяло утворенню ряду регіональних центрів телемедицини. Зокрема, перші в Україні обласні центри телемедицини було відкрито в Одеській, Харківській, Житомирській, Запорізькій, Черкаській, Миколаївській та Вінницькій областях. Переважно такі проекти реалізовано за ініціативою і за підтримки обласних держадміністрацій. Центри телемедицини можуть функціонувати як структурні підрозділи закладів охорони здоров’я. Діяльність таких центрів спрямована на організацію професійних телемедичних консультацій між лікарями первинної та спеціалізованої медичної допомоги.

Поступове впровадження телемедицини в Україні відбувалося в Кіровоградській, Рівненській, Дніпропетровській та Полтавській областях у межах телемедичного консультування за напрямами "Серцево-судинні захворювання", "Цукровий діабет", "Бронхіальна астма" та "Дерматологічні захворювання". Також реалізовано окремі місцеві ініціативи із впровадження телеметричних технологій у роботу центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, зокрема для реєстрації та передачі електрокардіограми з метою її подальшого аналізу та дистанційного консультування фахівцем незалежно від місця перебування пацієнта і медичного працівника.

Із 2017 року, коли почала розбудовуватися українська електронна система охорони здоров’я, оператори медичних інформаційних систем та інші розробники програмного забезпечення у сфері охорони здоров’я розпочали активно впроваджувати телемедичні інструменти відповідно до потреб громадян та практичної охорони здоров’я, але відсутність стратегічного бачення розвитку та відповідного нормативного регулювання телемедичного напряму призвела до поступового гальмування впровадження телемедичних технологій у сфері охорони здоров’я.

Упродовж останніх років в Україні вжито ряд заходів, спрямованих на використання інформаційних технологій, що стало стимулом для розвитку телемедицини, зокрема:

розширено доступ громадян до комунікаційних технологій і цифрових сервісів;

триває розбудова електронної системи охорони здоров’я;

схвалено Концепцію розвитку електронної охорони здоров’я;

створено умови для розвитку відкритого ринку виробників спеціалізованого програмного забезпечення та медичних виробів;

розпочато системну інформатизацію закладів охорони здоров’я (комп’ютерне обладнання, медичне діагностичне обладнання, телеметричні мобільні діагностичні комплекси).

Суттєвим каталізатором розвитку та попиту на надання медичної допомоги із застосуванням телемедицини стала пандемія гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, яка завдала значної шкоди системі охорони здоров’я, призвела до вимушеної самоізоляції мільйонів людей, за якої засоби телемедицини стали альтернативою традиційного прийому, ведення та лікування пацієнтів.

У лютому 2022 року почалося повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну, що стало безпрецедентним викликом та навантаженням на систему охорони здоров’я. Через активні бойові дії та руйнування медичної і транспортної інфраструктури пересування пацієнтів, лікарів та автомобілів швидкої допомоги до найближчого закладу охорони здоров’я є вкрай проблемним і небезпечним. Мільйони українців виїхали із своїх домівок та були змушені змінювати місце отримання медичної допомоги.

У зв’язку із зазначеним Законом України від 29 липня 2022 р. № 2494-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення доступності медичної та реабілітаційної допомоги у період дії воєнного стану" визначено особливості надання медичної допомоги та/або реабілітаційної допомоги із застосуванням телемедицини під час воєнного стану.

На тлі наслідків пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та збройної агресії Російської Федерації проти України пріоритетні неінфекційні та інші захворювання (психічні розлади, серцево-судинні, онкологічні, легеневі, метаболічні тощо) не тільки не виявляють тенденції до зменшення, а і передбачувано та неминуче мають передумови до зростання внаслідок відтоку уваги та ресурсів для їх подолання. Крім того, гостро постає питання про реабілітацію та віддалений контроль за хронічними захворюваннями.

У цих умовах застосування телемедицини підтримується державними та волонтерськими ініціативами за участю різних держав, які надають програмне забезпечення, обладнання та організовують консультації іноземних лікарів для українських медичних працівників і пацієнтів.

З огляду на фактичні та потенційні переваги, які телемедицина має порівняно із традиційними методами отримання та обробки медичної інформації, методи телемедицини мають бути якнайширше застосовані в під час післявоєнного відновлення держави через подальший розвиток архітектури електронної системи охорони здоров’я, національної телемедичної мережі за міжнародними стандартами та інтеграцію у світову телемедичну спільноту.

Зазначені обставини, з одного боку, є викликом, а з іншого боку, створюють можливості для швидкого розвитку і впровадження сучасних телемедичних технологій на базі електронної системи охорони здоров’я.

Телемедицина пов’язує пацієнтів і надавачів медичних послуг, коли особистий візит не потрібен або не є можливим, забезпечує можливість дистанційного передавання медичних діагностичних даних від пацієнтів до лікарів та/або між медичними працівниками і віддалений доступ до таких даних. Використовуючи телемедицину, пацієнти можуть консультуватися, отримувати інформацію про стан здоров’я або лікування, медичну або реабілітаційну допомогу (у випадках, коли присутність медпрацівника не є обов’язковою). Досвід застосування телемедицини свідчить, що за умов належної організації вона є безпечним та якісним шляхом надання медичної допомоги, зручним варіантом як для пацієнтів, так і для лікарів, ефективним інструментом збору та передачі медичної інформації. Застосування сучасних інформаційно-комунікаційних технологій у глобальному цифровому середовищі створює умови для розширення телемедичних технологій за межі медичної допомоги, а саме для формування в населення культури і звичок використання телемедицини.

Розвиток телемедицини передбачається здійснювати на таких засадах:

людиноцентричність - у центрі системи охорони здоров’я є людина, а отже, будь-який метод, технологія, вплив і наслідки телемедицини розглядаються в аспекті користі, безпеки, зручності та дотримання прав пацієнтів. Реалізація цього принципу, який закладено в засадничих документах про національну охорону здоров’я, має стати фундаментом розбудови телемедицини в державі;

доступність медичної допомоги - телемедицина розширює доступ населення до медичної допомоги, зокрема для мешканців віддалених територіальних громад, осіб з обмеженими фізичними можливостями та хронічними захворюваннями, внутрішньо переміщених осіб та громадян, які у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України виїхали за кордон, керуючись принципом, що кожен повинен мати доступ до безпечної, якісної та заснованої на доказах медичної допомоги в будь-якому місці його перебування;

взаємодія з електронною системою охорони здоров’я, інтероперабельність - взаємозв’язок медичних інформаційних систем та інших інформаційно-комунікаційних систем між собою та з центральною базою даних електронної системи охорони здоров’я для забезпечення сумісності та універсального доступу до медичної інформації, отриманої методами телемедицини;

поглиблення цифрової трансформації - модернізація, інтеграція та нарощування інформаційно-комунікаційної інфраструктури, забезпечення відкритого, прозорого і сталого функціонування прикладних програмних систем в електронній охороні здоров’я;

захист та безпека - дотримання вимог до програмного забезпечення та обладнання з метою кібербезпеки і захисту інформації в електронній системі охорони здоров’я та інших інформаційно-комунікаційних системах під час надання медичної допомоги засобами телемедицини;

відкритість і прозорість - створення умов для обізнаності громадян про існування систем реєстрації інформації, баз даних і можливості доступу до них, про обсяги та зміст даних і цілі їх використання;

технологічна нейтральність і незалежність від постачальників апаратно-програмних рішень - технологічні рішення мають відповідати сучасним міжнародним стандартам, із пріоритетом розробки за допомогою відкритих прикладних програмних інтерфейсів (API) та мінімальними ризиками залежності від постачальників телемедичних рішень;

Інтернет медичних речей - телемедицина чинить позитивний вплив на громадське здоров’я, тому що дає змогу в оптимальний та безпечний спосіб скористатися перевагами застосування персональних комунікаційних пристроїв, і тим самим сприяє раціональному використанню технічних і кадрових ресурсів в системі охорони здоров’я, створює умови для відповідального ставлення громадян до власного здоров’я;

сучасність і відповідність світовим стандартам і трендам - розвиток телемедицини у світі є віддзеркаленням глобального технологічного та інформаційного прогресу. Із кожним роком відбувається пришвидшене оновлення технологій і способів обробки даних, пристрої стають меншими, їх обчислювальна потужність зростає, з’являються нові способи передачі даних на відстані. Тому розбудова телемедицини повинна здійснюватися відповідно до глобальних трендів із застосуванням передових технологій.

Формування та визначення напрямів, принципів і механізмів розвитку телемедицини для збереження та зміцнення здоров’я нації шляхом підвищення якості та доступності медичних послуг, підвищення ефективності використання ресурсів у сфері охорони здоров’я передбачається здійснювати за такими стратегічними цілями.

Стратегічна ціль 1. Розвиток технічного забезпечення телемедицини, її належної якості та безпечності, а також доступу пацієнта до медичних послуг.

Ця стратегічна ціль передбачає:

а) формування організаційно-технічної моделі телемедицини шляхом:

розбудови телемедицини як складової електронної системи охорони здоров’я за принципами відкритості, прозорості, доступності та універсальності;

гармонійної розбудови сервіс-орієнтованої ієрархічної інфраструктури телемедицини, яка складається із вертикального (єдині правила та взаємодія з електронною системою охорони здоров’я) і горизонтального рівня (сумісність технічних рішень і зв’язок між медичною інформаційною системою та іншими інформаційно-комунікаційними системами);

забезпечення інтероперабельності апаратно-програмних рішень телемедицини шляхом впровадження уніфікованих стандартів і протоколів взаємодії, обміну, зберігання та використання медичної інформації, яка використовується під час надання медичної допомоги методами телемедицини;

розробки нових або модифікації наявних функціональних процесів надання медичних і реабілітаційних послуг із застосуванням телемедицини та телереабілітації;

забезпечення доступності телемедицини через інформаційно-комунікаційні системи, мобільні додатки та спеціалізовані телемедичні рішення відповідно до змісту медичних послуг;

б) впровадження належного регулювання, стандартизації та структуризації телемедичних взаємодій і даних шляхом:

гармонізації національних стандартів із актуальними міжнародними стандартами та класифікаторами для подальшої інтеграції та обміну даними, зокрема із міжнародним медичним простором;

визначення і застосування технічних вимог до систем аудіо- та відеозв’язку для проведення якісного та безпечного телеконсультування;

визначення і застосування технічних вимог до телеметричних мобільних діагностичних комплексів, аксесуарів телескринінгу та цифрового медичного обладнання, які застосовуються для діагностики в телеметрії, телемедичній візуалізації тощо;

впровадження стандартів якості та безпеки програмних рішень, обладнання та каналів зв’язку, кібербезпеки телемедичного процесу, контрольованості та захисту даних в інформаційно-комунікаційних системах;

застосування технічних умов сумісності, обміну, зберігання та використання медичної інформації за допомогою уніфікованих стандартів та протоколів під час телемедичного процесу;

визначення технічних та юридичних умов доступу до знеособлених агрегованих медичних даних і прозорих правил їх використання;

в) розвиток інформаційно-комунікаційної інфраструктури, телемедичної мережі, систем зберігання даних шляхом:

розбудови розподіленої технічної інфраструктури обробки медичних даних в обсязі, необхідному для оптимального забезпечення телемедичного процесу;

забезпечення функціонування, супроводження та адміністрування автоматизованої системи зберігання та обміну цифровими медичними діагностичними даними в центральній базі даних електронної системи охорони здоров’я, які отримано засобами телемедицини;

інтеграції з електронною системою охорони здоров’я телеметричних мобільних діагностичних комплексів, аксесуарів телескринінгу та цифрового медичного обладнання, що застосовуються для діагностики;

впровадження спеціалізованих програмних рішень для обміну, збереження та інтерпретації цифрових зображень;

забезпечення ефективного управління наявними в державі діагностичними ресурсами, необхідними для обміну та зберігання медичної інформації під час надання медичних послуг із застосуванням телемедицини;

модернізації та нарощування інформаційно-комунікаційної інфраструктури відповідно до світових тенденцій цифрової трансформації у сфері охорони здоров’я;

стимулювання розвитку телемедичних технологій та інструментів телемедицини, призначених для різних категорій користувачів, із дотриманням основних принципів і правил електронної системи охорони здоров’я.

Основними завданнями з реалізації цієї стратегічної цілі є:

визначення пріоритетних сервісів телемедицини та розроблення технічних моделей, алгоритмів і бізнес-процесів взаємодії під час надання медичної допомоги із застосуванням телемедицини;

розроблення стандартів медичної допомоги та клінічних протоколів із застосуванням телемедицини;