1. Схвалити Стратегію реформування пенітенціарної системи на період до 2026 року, що додається.

2. Затвердити операційний план реалізації у 2022-2024 роках Стратегії реформування пенітенціарної системи на період до 2026 року, що додається.

3. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, відповідальним за виконання операційного плану, затвердженого цим розпорядженням, подавати щороку до 1 березня Міністерству юстиції інформацію про стан виконання операційного плану для її узагальнення.

4. Міністерству юстиції подавати щороку до 1 квітня Кабінетові Міністрів України звіт про стан реалізації Стратегії, схваленої цим розпорядженням.

З огляду на необхідність запровадження комплексних довгострокових змін та з метою визначення напрямів розвитку національної системи виконання кримінальних покарань відповідно до стандартів Ради Європи триває реформування пенітенціарної системи, незважаючи на широкомасштабну збройну агресію Російської Федерації проти України.

У пенітенціарній системі протягом останніх років вдалося досягти таких результатів:

утворено нові органи та установи, зокрема Департамент з питань виконання кримінальних покарань як міжрегіональний територіальний орган Мін’юсту із статусом юридичної особи публічного права, державні установи "Центр пробації", "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України", "Центр охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України";

створено Єдиний реєстр засуджених та осіб, взятих під варту;

проведено заходи з оптимізації діяльності установ виконання покарань та їх підприємств;

частково здійснено ремонти камер, будівель та споруд установ виконання покарань і слідчих ізоляторів з метою покращення умов утримання засуджених та осіб, взятих під варту;

забезпечено постачання до установ виконання покарань та слідчих ізоляторів продуктів харчування належної якості, переглянуто та розширено переліки продуктів харчування, предметів першої потреби, інших речей та предметів, які засуджені та особи, взяті під варту, можуть отримувати в посилках (передачах) та бандеролях, купувати в крамницях слідчих ізоляторів, установ виконання покарань і зберігати при собі;

створено умови для функціонування мультирежимних установ виконання покарань;

розширено можливості доступу засуджених до Інтернету;

частково впроваджено систему ефективного відеомоніторингу (центри відеомоніторингу, GPS-трекери, портативні відеореєстратори);

запроваджено модель здійснення альтернативних заходів та санкцій (пробації), яка передбачає поєднання нагляду та надання соціальної, психологічної та іншої підтримки для забезпечення виправлення засуджених і їх повернення до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві;

удосконалено нормативно-правову та організаційну базу діяльності органів пробації, розроблено національні інструменти пробації (оцінка ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення, індивідуальний план роботи із засудженими, пробаційні програми, оцінка якості роботи персоналу тощо);

забезпечено впровадження важливої складової кримінальних проваджень - досудової доповіді;

створено модель ювенальної пробації, що сприяє забезпеченню інтересів дитини, яка перебуває у конфлікті із законом, у великих містах утворено мережу центрів ювенальної пробації;

забезпечено евакуацію засуджених та осіб, взятих під варту, до більш безпечних місць тримання;

адаптовано систему роботи уповноважених органів з питань пробації в умовах воєнного стану (створено робочі місця на більш безпечних територіях для працівників, що виїхали з тимчасово окупованих територій або територій, на яких ведуться активні бойові дії, узгоджено порядок виконання судових рішень стосовно засуджених, звільнених з випробуванням, яких було мобілізовано до Збройних Сил України, під час іспитового строку);

створено систему взаємодії між державними органами та громадськими організаціями з надання послуг суб’єктам пробації, необхідних для мінімізації ризиків вчинення повторних кримінальних правопорушень та забезпечення безпеки громади, запроваджена волонтерська діяльність у пробації.

Проте з метою розв’язання проблем структурного характеру у пенітенціарній системі виникла потреба у прийнятті комплексної довгострокової стратегії.

Стратегія реформування пенітенціарної системи на період до 2026 року (далі - Стратегія) є програмним документом, що визначає напрями подальшого реформування і функціонування пенітенціарної системи.

Метою Стратегії є створення гуманістичної системи виконання кримінальних покарань, що гарантуватиме безпеку суспільства і забезпечуватиме соціальну адаптацію засуджених та осіб, взятих під варту.

Основні цілі Стратегії:

створення належних умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту;

створення ефективної системи запобігання та протидії катуванням, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню;

забезпечення права на охорону здоров’я та медичну допомогу, соціальний захист в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах;

збільшення кількості випадків застосування покарань та запобіжних заходів, не пов’язаних з ізоляцією від суспільства, та подальший розвиток органів пробації;

удосконалення методів та інструментів виправлення і ресоціалізації засуджених та їх подальше впровадження;

забезпечення належного рівня безпеки та правопорядку в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах;

формування ефективної моделі підготовки та діяльності персоналу органів і установ пенітенціарної системи;

розширення можливостей цифровізації пенітенціарної системи.

Стратегія базується на таких основних принципах:

верховенство права, законність і справедливість;

повага до людської гідності, повне та всебічне дотримання прав і свобод людини та громадянина;

рівність і недискримінація у сфері виконання кримінальних покарань та пробації;

пріоритет застосування заохочувальної політики над каральною;

диференціація та індивідуалізація виконання кримінальних покарань;

раціональне застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки;

поєднання динамічної та статичної безпеки, а також пропорційності обмежень, що застосовуються до засуджених;

нульова толерантність до корупції;

об’єктивність та обґрунтованість визначення проблем у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, оцінки їх масштабу, пошук оптимальних варіантів розв’язання таких проблем;

конкретність, досяжність цілей та вимірюваність очікуваних результатів реалізації Стратегії;

забезпечення своєчасного реагування на виклики, що виникають у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, застосування інноваційних підходів;

інклюзивність і широке залучення до моніторингу та оцінки прогресу реалізації Стратегії заінтересованих сторін;

відкритість процесу реалізації Стратегії.

Наведені принципи не є вичерпними.

Система кримінальної юстиції та наявний механізм ресоціалізації засуджених потребують удосконалення з врахуванням руйнівних наслідків широкомасштабної військової агресії Російської Федерації проти України.

Станом на 1 січня 2022 р. в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах утримувалась 48251 особа, що становить 111,7 особи на 100 тис. населення і дорівнює в цілому середньому показнику інших країн Ради Європи, проте перевищує відповідні показники розвинутих країн.

Моральна застарілість і матеріальна зношеність ресурсів системи органів та установ виконання покарань, руйнування та пошкодження інфраструктури (гуртожитків, камер, інших приміщень та обладнання) внаслідок воєнних дій, вимушене ущільнення установ виконання покарань, недостатній обсяг фінансування не дають змоги повноцінно реалізовувати політику і реформувати сферу виконання кримінальних покарань та пробації. Протягом останніх років пенітенціарна система фінансувалася на рівні 47,78 відсотка загальної потреби і, як наслідок, стандарти виконання кримінальних покарань, умови тримання, медичне, матеріально-технічне забезпечення засуджених та осіб, взятих під варту, не повною мірою і не в усіх установах відповідають європейським стандартам, що призводить до збільшення кількості рішень Європейського суду з прав людини щодо порушення прав засуджених та осіб, взятих під варту, в Україні і відповідно до фінансових, репутаційних та іміджевих втрат держави.

Недостатність прогресу у вирішенні питання покращення умов тримання призвела до ухвалення Європейським судом з прав людини "пілотного" рішення у справі "Сукачов проти України" (заява № 14057/17, рішення від 30 січня 2020 р.), у якому Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що порушення прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколами до неї, свідчать про наявність в Україні тривалої структурної проблеми неналежних умов тримання осіб під вартою та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини засуджені та ув’язнені повинні триматися під вартою в умовах, які відповідають вимогам статті 3 Конвенції та гарантують повагу до людської гідності під час відбуття ними призначеного покарання. Органи державної влади повинні створити в пенітенціарних установах такий режим і умови, що не перевищують мінімальний рівень страждань, який особа може зазнавати під час відбуття покарання. Крім того, умови тримання під вартою, що порушують права людини, не можуть бути виправдані відсутністю ресурсів.

Інфраструктура пенітенціарної системи і до війни не відповідала міжнародним стандартам. Умови тримання у багатьох слідчих ізоляторах та установах виконання покарань не задовольняють базові потреби засуджених та осіб, взятих під варту, і прирівнюються Європейським судом з прав людини до катувань, що ускладнює досягнення завдань виправлення та ресоціалізації засуджених, зменшення кількості повторних злочинів і надзвичайних подій.

Європейським судом з прав людини неодноразово зверталась увага, зокрема, на переповненість слідчих ізоляторів, недостатню кількість та низьку якість продуктів харчування, неналежну медичну допомогу, нестачу денного світла та свіжого повітря, невиправдані режимні обмеження.

Умови позбавлення волі, особливості середовища засуджених та осіб, взятих під варту, потребують створення додаткових гарантій захисту людини в місцях позбавлення волі, у тому числі з урахуванням воєнних викликів.

Неефективне реагування на національному рівні на заяви, скарги засуджених та осіб, взятих під варту, щодо неналежної поведінки працівників пенітенціарної системи та інших засуджених та осіб, взятих під варту, неефективне розслідування скарг на таке поводження, вплив тюремної субкультури та злочинного середовища створюють передумови для визнання Європейським судом з прав людини, Європейським комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, іншими міжнародними організаціями та експертами фактів порушень положень Конвенції у зв’язку із катуванням, жорстоким, нелюдським та/або таким, що принижує гідність, поводженням чи покаранням.

На сьогодні порушення вимогстатті 3 "Заборона катування" Конвенції у зв’язку з нелюдським та/або таким, що принижує гідність, поводженням, якого зазнали заявники з огляду на переповненість у камерах, неналежні умови тримання під вартою та ненадання належної медичної допомоги під час тримання під вартою, а також статті 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Конвенції у зв’язку відсутністю ефективного юридичного засобу захисту за такими скаргами, констатоване Європейським судом з прав людини у близько 190 справах щодо України, з яких 133 справи перебувають під посиленим наглядом Комітету міністрів Ради Європи як такі, що не є виконаними.

З огляду на значну кількість справ такої категорії, що становлять майже п’яту частину загальної кількості справ, які перебувають на контролі Комітету міністрів Ради Європи, можна дійти висновку, що зазначене порушення Конвенції є однією з основних підстав порушення справ проти України.

Ураховуючи характер проблеми, яка триває з 2005 року, Комітет міністрів Ради Європи щороку вносить відповідні рішення Європейського суду з прав людини до порядку денного чергових засідань з метою оцінки поточного стану їх виконання відповідно до статті 46 Конвенції.

Слід зазначити, що невиконання таких рішень Європейського суду з прав людини негативно впливає на міжнародний імідж України та спричиняє надмірне навантаження на державний бюджет. Лише за останні п’ять років за рішеннями Європейського суду з прав людини заявникам було виплачено понад 1 млн. євро присудженої сатисфакції внаслідок порушення статті 3 Конвенції у зазначеній категорії справ.

Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, представники якого з 1998 року відвідують органи і установи пенітенціарної системи та перевіряють умови тримання і поводження із засудженими та особами, взятими під варту, публікує доповіді про виявлені проблеми та надає рекомендації, зокрема щодо приведення умов тримання до міжнародних стандартів; збільшення житлової площі на особу та недопустимість колективного тримання; покращення медичного забезпечення та поступової інтеграції надання медичної допомоги засудженим та особам, взятим під варту, у єдиному (загальному) медичному просторі; забезпечення достатньої кількості персоналу пенітенціарної системи та встановлення позитивних відносин між ними і засудженими та особами, взятими під варту; неприпустимості катувань з боку персоналу пенітенціарної системи, залякування та насильства одних в’язнів над іншими; гуманізації системи виконання покарань.

Під час реалізації права засуджених та осіб, взятих під варту, на охорону здоров’я та медичне обслуговування Європейським судом з прав людини, Європейським комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню констатовано порушення медичного і немедичного характеру та зазначено, що потребує удосконалення діагностика та лікування загальносоматичних і соціально небезпечних захворювань, зокрема ВІЛ-інфекції, туберкульозу та вірусних гепатитів. Необхідно модернізувати правові та організаційні засади надання психіатричної допомоги особам з психічними розладами, у тому числі шляхом впровадження програм лікування з використанням лікарських засобів замісної підтримувальної терапії. Існує потреба у створенні належних умов тримання і здійсненні реабілітаційних заходів, спрямованих на оздоровлення таких осіб.

Також необхідно забезпечити доступність для осіб з інвалідністю соціальних, медичних, реабілітаційних та інших послуг.

Слід також поновити підхід до тримання в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах засуджених та осіб, взятих під варту, залежно від їх стану здоров’я.

Ефективне використання наявних ресурсів Державної кримінально-виконавчої служби у частині рівномірного розміщення засуджених, створення гідних умов тримання, дотримання санітарно-гігієнічних норм, а також застосування кримінальних покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, орієнтування на ресоціалізацію засудженого, зміну його поведінки без ізоляції від суспільства залишається перспективним, ефективним та економним підходом в умовах війни.

Одним із шляхів поліпшення ситуації у слідчих ізоляторах, установах виконання покарань є розвиток пробації та вдосконалення порядку застосування альтернативних позбавленню волі методів покарання.

Серед проблем, що потребують розв’язання, - відсутність стовідсоткової паспортизації ув’язнених та засуджених.

Протягом тривалого часу у соціально-виховній та психологічній роботі із засудженими і особами, взятими під варту, спостерігається формальний підхід до процесу виправлення та ресоціалізації, а також залишковий принцип уваги до відділів соціально-виховної та психологічної роботи.

Інструменти вивчення, оцінки засуджених та виховного впливу на них були малоефективними, а їх застосування - непослідовним.

Сучасний інструментарій впливу на засуджених ще тільки формується, а наявний - не гарантує створення умов для ресоціалізації в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, що сприятиме зміні поведінки засуджених та запобігатиме вчиненню ними правопорушень після звільнення.

Є потреба у розширенні переліку інструментів, форм соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими під час відбування покарання і після звільнення, удосконалення порядку надання засудженим освітніх послуг, забезпечення корисної зайнятості засуджених, ефективного використання їх вільного часу.

Регламентація порядку та умов виконання і відбування кримінальних покарань, організація охорони в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, контроль і нагляд за особами, які тримаються в місцях позбавлення волі, забезпечення стабільної та контрольованої оперативної обстановки у виправних закладах, організація взаємодії з органами державної влади, правоохоронним органами та прийняття у зв’язку із цим організаційно-управлінських рішень не повною мірою враховують новітні підходи щодо охорони та нагляду, забезпечення безпеки і стану правопорядку засуджених та осіб, взятих під варту.

Зміна соціальних пріоритетів, усунення надмірних обмежень у сфері виконання кримінальних покарань, застосування сучасних інженерно-технічних засобів охорони та нагляду, співпраця з органами державної влади та органами місцевого самоврядування повинні сприяти впровадженню динамічної безпеки, розвитку прогресивної системи виконання кримінальних покарань, формуванню безпечного середовища та гарантування безпеки громадян.

Виконання завдань у сфері виконання кримінальних покарань нерозривно пов’язане з мотивацією, розумінням цілей реформування пенітенціарної системи та відповідним рівнем компетентності персоналу органів та установ виконання покарань і пробації.

Складні умови служби та праці, неналежне матеріальне, соціально-правове забезпечення та непрестижність служби зумовлюють, з однієї сторони, "кадровий голод", а з іншої, - високі корупційні ризики.

Пенітенціарна система потребує залучення працівників, здатних виконувати завдання з виконання покарання із застосуванням сучасних підходів і методів роботи. Проте відомче навчання не є актуальним та збалансованим і не задовольняє потреб пенітенціарної системи.

Високий рівень цифровізації суспільства, необхідність аналізу великого обсягу даних для ухвалення обґрунтованих управлінських рішень потребують впровадження нових методів та інструментів роботи пенітенціарної системи, розвитку цифрової інфраструктури, підвищення рівня цифрової та комп’ютерної грамотності персоналу, виділення фінансування для впровадження інформаційних технологій та інновацій.

У системі органів та установ виконання покарань відсутні належні технічні, програмні рішення (онлайн-платформи, бази даних тощо) для удосконалення діяльності, прискорення та підвищення рівня зручності, безпечності обміну інформацією, її оброблення, систематизації та аналізу.