1. Схвалити Концепцію Державної цільової програми розвитку дослідницьких інфраструктур в Україні на період до 2026 року, що додається.

Визначити Міністерство освіти і науки державним замовником Програми.

2. Міністерству освіти і науки разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади, Національною академією наук та національними галузевими академіями наук розробити та подати до 1 травня 2021 р. Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової програми розвитку дослідницьких інфраструктур в Україні на період до 2026 року.

Суттєве зниження конкурентоспроможності наукових досліджень та науково-технічних (експериментальних) розробок негативно впливає на розвиток національної економіки та якість життя її громадян. Однією із важливих причин цього процесу є відсутність системної державної політики щодо розвитку дослідницьких інфраструктур і багаторічне недофінансування капітальних видатків на підтримку та оновлення матеріально-технічної бази наукових установ та закладів вищої освіти.

Наукоємність валового внутрішнього продукту України в 2019 році становила 0,43 відсотка, тоді як у Польщі - 1,03, Словаччині - 0,88, Туреччині - 1 відсоток. Наявний в Україні рівень фінансування науки не дає змоги інвестувати в розвиток дослідницьких інфраструктур.

Науковий потенціал людських ресурсів в Україні високий для проведення наукових досліджень на світовому рівні. Однак із низьким рівнем забезпечення матеріально-технічної бази наукових установ та закладів вищої освіти за останні п’ять років кількість дослідників в Україні скоротилася майже вдвічі: з 101440 осіб у 2014 році до 51121 особи у 2019 році. У загальній кількості зайнятого населення на 2018 рік частка наукових працівників становила 0,54 відсотка, у тому числі дослідників - 0,35 відсотка. Це спричинене виїздом науковців за кордон, де рівень розвитку дослідницьких інфраструктур значно вищий за український.

Обсяг коштів, який отримано українськими організаціями за результатами конкурсного фінансування проектів в межах Рамкової програми Європейського Союзу з досліджень та інновацій "Горизонт 2020", становив 0,06 відсотка загального бюджету Рамкової програми. Організації таких держав, як Румунія та Туреччина, отримали фінансування в 7 разів більше, Польщі - в 18 разів, Сербії - в 5 разів. Однією із суттєвих причин меншої конкурентоспроможності українських заявок на конкурсне фінансування є брак або незадовільний стан дослідницької інфраструктури, тоді як держави - члени Європейського Союзу систематично інвестують в інфраструктуру.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" дослідницька інфраструктура - сукупність засобів, ресурсів та пов’язаних з ними послуг, які використовуються науковим співтовариством для проведення досліджень на найвищому рівні, що охоплює найважливіші об’єкти наукового устаткування та обладнання або набори приладів, ресурси, що базуються на знаннях (колекції, архіви, депозитарії або банки даних наукової інформації), інфраструктуру, засновану на технології комунікацій (грід, комп’ютери, програмне забезпечення і мережевий зв’язок), та інші структури унікального характеру.

Дослідницькі інфраструктури можуть бути локально розташованими, віртуальними або розподіленими (організована мережа ресурсів), державними або приватними, а також можуть входити до міжнародних мереж.

До дослідницьких інфраструктур можуть належати центри колективного користування науковим обладнанням, національні наукові центри, державні ключові лабораторії, структури унікального характеру, у тому числі наукові об’єкти, що становлять національне надбання.

Дослідницька інфраструктура та матеріально-технічна база наукових установ і закладів вищої освіти не приведені у належний стан внаслідок:

багаторічного недофінансування капітальних видатків на підтримку та оновлення матеріально-технічної бази наукових установ та закладів вищої освіти;

недостатнього обсягу позабюджетних надходжень на дослідницьку інфраструктуру, зокрема доходів за користування науковим обладнанням;

високого рівня зношеності наукового обладнання в наукових установах та закладах вищої освіти;

відсутності гнучких інструментів перерозподілу та накопичення фінансування на оновлення матеріально-технічної бази наукових установ, закладів вищої освіти, дослідницьких інфраструктур, зокрема можливостей розміщення на вкладних (депозитних) рахунках в установах банків державного сектору економіки тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг науковими установами, закладами вищої освіти, дослідницькими інфраструктурами;

відсутності системного розвитку дослідницьких інфраструктур та державної політики у зазначеній сфері;

недосконалості нормативно-правової бази щодо створення та розвитку дослідницьких інфраструктур;

відсутності процедури ідентифікації та моніторингу українських дослідницьких інфраструктур, а також систематизації та цифровізації відповідних даних, зокрема відсутності бази даних системи дослідницьких інфраструктур.

Наслідком цього є те, що вчені не можуть повною мірою реалізувати свій науковий потенціал в Україні, що призводить до відпливу науковців за кордон та до суттєвого зниження конкурентоспроможності наукових досліджень та науково-технічних (експериментальних) розробок. Це негативно впливає на використання наукового потенціалу підприємствами та уповільнює розвиток національної економіки і погіршує якість життя її громадян, робить неможливою розбудову суспільства, що базується на знаннях.

Зазначене унеможливлює розвиток сфер наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності та вимагає системного та цілісного підходу до розв’язання зазначеної проблеми шляхом затвердження Державної цільової програми розвитку дослідницьких інфраструктур в Україні на період до 2026 року (далі - Програма).

Метою Програми є створення необхідних організаційних, правових та фінансових умов для розвитку системи дослідницьких інфраструктур в Україні, підвищення їх конкурентоспроможності, а також розвитку сфер наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності в частині доступу вчених до передових дослідницьких інфраструктур в Європейському Союзі.

Для розв’язання проблеми незадовільного стану дослідницької інфраструктури, що унеможливлює розвиток сфер наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, можливі два варіанти.

Перший варіант передбачає:

збільшення обсягу фінансування капітальних видатків, спрямованих на модернізацію їх матеріально-технічної бази без проведення аналізу та моніторингу діючого стану дослідницьких інфраструктур;

реалізацію положень Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" щодо визначення організаційно-правових форм дослідницьких інфраструктур, принципів функціонування та організаційних засад створення та функціонування системи дослідницьких інфраструктур.

Перший варіант відповідає політиці щодо забезпечення функціонування дослідницької інфраструктури виключно за умови суттєвого збільшення фінансування.

Проте за умови обмежених фінансових можливостей в державі забезпечити оновлення матеріально-технічної бази кожного закладу вищої освіти та наукової установи неможливо. Брак інформації щодо наявних дослідницьких інфраструктур та обмеженість доступу до них і надалі сприятиме дублюванню зусиль та неоптимальному використанню ресурсів. Конкурентоспроможність на світовому рівні також буде залишатися невисокою.

Другий варіант полягає у розв’язанні проблеми програмно-цільовим методом, що передбачає здійснення комплексу заходів щодо відновлення та розбудови системи дослідницьких інфраструктур, удосконалення правового, організаційного та фінансового забезпечення, вироблення механізму консолідації зусиль центральних органів виконавчої влади, Національної академії наук, національних галузевих академій наук та міжнародних організацій, що надають міжнародну технічну допомогу для відновлення та розбудови системи дослідницьких інфраструктур України.

Другий варіант розв’язання проблеми, що є оптимальним, дає змогу розподіляти обмежені бюджетні кошти в рамках обраних пріоритетів та з можливістю відкритого доступу до наукового обладнання за умови його ефективного використання в інтересах більшості науковців. Виокремлення важливих систем дослідницьких інфраструктур та концентрація ресурсів для їх розвитку надасть можливість отримати суттєвий і видимий ефект протягом п’яти років.

Моніторинг дослідницьких інфраструктур і наповнення відповідної бази даних дасть змогу уникнути дублювання зусиль та неефективного використання ресурсів. Інтернаціоналізація дослідницьких інфраструктур шляхом участі в міжнародних об’єднаннях дослідницьких інфраструктур і надання доступу, в тому числі іноземним науковцям, до наукового обладнання сприятиме зміцненню наукового потенціалу та людського капіталу, а також забезпечить проведення наукових досліджень в Україні на найвищому рівні.