1. Схвалити Концепцію Державної цільової науково-технічної програми розвитку авіаційної промисловості на 2021-2030 роки, що додається.

Визначити Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості державним замовником Програми.

2. Міністерству з питань стратегічних галузей промисловості разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати у тримісячний строк Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової науково-технічної програми розвитку авіаційної промисловості на 2021-2030 роки.

Для високорозвинутих країн авіаційна галузь завжди була пріоритетною, оскільки має ряд незаперечних переваг: продаж авіаційної техніки, незважаючи на значні капіталовкладення під час створення, дає можливість отримувати найбільші прибутки; розвинута авіаційна промисловість потребує значної кількості висококваліфікованих робочих місць; власна авіаційна промисловість дозволяє державі оптимально вирішувати оборонні питання; напрацьовані в авіапромисловості високі технології дають значний економічний ефект під час використання в інших галузях, забезпечуючи створення конкурентоспроможної продукції.

Україна належить до небагатьох країн світу, що володіли повним циклом створення авіаційної техніки. Однак протягом 2005-2014 років в Україні не випущено жодного нового типу літака, з 2016 року - жодного серійного літака, складальне виробництво стало збитковим. Інфраструктура, технологічне обладнання, методи управління на серійних літакобудівних заводах не відповідають сучасним вимогам. Більшість вітчизняних авіаційних державних підприємств недостатньо забезпечені обіговими коштами, мають високий рівень зношеності основних фондів (більше 70 відсотків). Розробка літаків, підготовка виробництва до їх серійного випуску потребують довгострокового часового циклу (середній строк розробки нових літаків становить п’ять - сім років, підготовки та оснащення серійного виробництва - три - чотири роки) та залучення довгострокових фінансових ресурсів.

Компанії - лідери авіабудування США, ЄС, Бразилії, Канади досягли успіху на ринку авіаційної техніки завдяки наявності різноманітних державних преференцій та стимулів, що сприяли дослідженням і розробленню нових авіаційних технологій і матеріалів, розвитку прикладної науки для забезпечення зростання попиту на їх продукцію.

На цей час ЄС завершує вже восьму семирічну програму досліджень та інновацій Horizon-2020, зокрема за напрямом авіаційного транспорту, дослідницькі проекти якої фінансуються на 100 відсотків з бюджету, інноваційні дослідження і розроблення - на 70 відсотків і на 30 відсотків - за рахунок коштів виконавців таких проектів.

Світова практика свідчить, що 12-15 відсотків обсягу коштів, отриманих від реалізації авіаційної техніки, спрямовується (реінвестується) на розвиток авіаційного виробництва, створення нових авіаційних технологій і матеріалів, розроблення перспективних зразків такої техніки. В Україні цей показник за останні десять років становив менше ніж 3 відсотки.

З урахуванням зазначеного державна підтримка пріоритетної галузі національної економіки України літакобудування відповідно до Закону України "Про розвиток літакобудівної промисловості" потребує встановлення оптимального балансу між джерелами фінансування з державного бюджету та іншими джерелами (кошти інвестиційних та інноваційних фондів, власні кошти підприємств). За відсутності належної державної підтримки галузі програмним методом розробки конкурентоспроможної авіаційної техніки стануть неможливими, серійне виробництво літаків в Україні буде втрачено, внаслідок чого постраждають довгострокові соціально-економічні інтереси нашої держави.

Для виконання Угоди з ЄС Україна зобов’язана гармонізувати використання радіочастотного діапазону. Радіонавігаційне обладнання потребує оновлення як на старих літальних апаратах, так і на нових.

Основні причини виникнення проблем пов’язані з:

втратою традиційного ринку збуту існуючих серійних типів літаків та двигунів;

необхідністю імпортозаміщення матеріалів і покупних комплектувальних виробів за кошти підприємств та відсутністю імпортозаміщення як державної політики;

втратою (розривом) усталених коопераційних зв’язків щодо розроблення і виробництва авіаційної техніки;

відсутністю науково-прикладної бази для створення матеріалів;

технологічною відсталістю виробництва ряду продуктів;

неефективністю існуючої системи державних преференцій і стимулів у сфері авіабудування;

невключенням у світову (міжнародну) виробничу кооперацію авіаційної галузі;

відсутністю сертифікатів типів Європейського агентства з безпеки польотів (EASA);

незабезпеченістю достатніми фінансовими ресурсами;

відсутністю протягом багатьох років державних оборонних замовлень і державних консолідованих замовлень;

відсутністю більше 10 років Державної цільової науково-технічної програми розвитку авіаційної промисловості.

Виконання пріоритетних завдань щодо розвитку науково-технічного потенціалу авіаційної промисловості, що дозволить відновити серійне виробництво конкурентоспроможних цивільних літаків та іншої авіаційної техніки, обумовлює необхідність розв’язання проблеми програмним методом із визначенням конкретних заходів і чітких строків реалізації кожного з них.

Метою Програми є створення умов для реалізації інноваційних досліджень і розроблення нових конкурентоспроможних авіаційних технологій, матеріалів, виробничих процесів та обладнання, проведення випробувань, реалізація і впровадження яких дасть змогу забезпечити рентабельне серійне виробництво високотехнологічної авіаційної техніки в Україні, розробити зразки нових конкурентоспроможних моделей серійних, модернізованих пасажирських і вантажних літаків, вертольотів, двигунів, малошумних гвинтів, авіаційних тренажерів, іншої техніки, а також сприятиме її експорту на зовнішні ринки.

Передбачені дослідження та розробки спрямовуються насамперед на підвищення конкурентоспроможності вітчизняної авіаційної техніки, гармонізацію радіочастотного ресурсу з урахуванням положень про економічне та галузеве співробітництво Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, а також на зменшення негативного впливу авіаційного транспорту на навколишнє природне середовище, зокрема зменшення викидів в атмосферу окисів вуглецю, зниження рівня шуму.

Проблему можливо розв’язати кількома варіантами.

Варіант "мінімальний" передбачає щорічне незначне фінансування з державного бюджету близько 1 млрд. гривень, що дасть можливість частково фінансувати розроблення авіаційних технологій і матеріалів, виробничих процесів і обладнання, проведення випробувань, результати яких будуть використовуватися для серійного виробництва окремих літальних апаратів, двигунів та іншої техніки, однак не стимулюватиме авіабудівні підприємства вкладати власні кошти в розроблення інноваційних технологій за всім спектром авіаційної техніки, що призводитиме до подальшого занепаду дослідницької і конструкторської школи вітчизняного авіабудування.