1. Схвалити Концепцію Державної цільової програми розвитку промислового картоплярства на період до 2025 року, що додається.

Визначити Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства державним замовником Програми.

2. Міністерству розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства разом із заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Національною академією аграрних наук розробити і подати у тримісячний строк Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової програми розвитку промислового картоплярства на період до 2025 року.

Глобалізація економіки гостро порушує питання розвитку окремих галузей сільського господарства, які спроможні забезпечити світову продовольчу безпеку.

Україна входить у четвірку провідних країн світу за валовим виробництвом картоплі. На сьогодні річна потреба в продовольчій картоплі та картоплі для переробки становить 5 млн. тонн.

Перехід галузі картоплярства до ринкових умов і фактична відсутність експорту через певні економічні важелі впливу (девальвація гривні, високі ставки банківських кредитів тощо), а також починаючи з 2014 року втрата традиційних ринків збуту (Російська Федерація, тимчасово окуповані території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей) призвели до зменшення промислового виробництва картоплі сільськогосподарськими підприємствами.

За даними Держстату:

площі та виробництво картоплі у сільськогосподарських підприємствах починаючи з 2015 року почали скорочуватись. Якщо у 2015 році у сільськогосподарських підприємствах площі її вирощування становили 23 тис. гектарів, то у 2019 році - 15,8 тис. гектарів, а виробництво - 0,456 млн. тонн у 2015 році знизилось до 0,373 млн. тонн у 2019 році. Натомість у господарствах населення площі вирощування картоплі збільшувались - у 2015 році вони становили 1268 тис. гектарів, у 2016-2018 роках в середньому майже 1300 тис. гектарів і тільки у 2019 році зменшилися на 7,2 тис. гектарів і становили 1292,8 тис. гектарів. Валове виробництво картоплі у господарствах населення у 2015 році становило 20,38 млн. тонн, у 2016-2018 роках в середньому по 21,7 млн. тонн та близько 19,9 млн. тонн у 2019 році. Цей спад виробництва був обумовлений несприятливими погодно-кліматичними умовами;

за останні п’ять років сільськогосподарськими підприємствами в середньому картоплі виробляється до 0,428 млн. тонн, або 2 відсотки загального виробництва, і до 21 млн. тонн, або 98 відсотків загальної кількості її виробництва, у господарствах населення.

За даними Української асоціації виробників картоплі, до 0,13 млн. тонн, або до 30 відсотків вирощеної промисловим способом картоплі, у сільськогосподарських підприємствах через відсутність картоплесховищ і переробних потужностей втрачається під час зберігання.

Із наявних за останні п’ять років у придатному до експлуатації стані картоплесховищ залишилося 350 тис. тонн потужностей із зберігання або близько 120 одиниць із середнім розміром сховища 3 тис. тонн. Близько 300 тис. тонн потужностей із зберігання потребують модернізації.

За внутрішньої потреби в 1,5 млн. тонн зберігання картоплі дефіцит потужностей картоплесховищ становить 1,15 млн. тонн.

Крім сконцентрованості основних площ вирощування картоплі у господарствах населення, галузь картоплярства має також ряд проблем, які гальмують її подальший розвиток.

Так, за даними Української асоціації виробників картоплі, у 2019 році українські виробники, які працюють на внутрішній ринок, виробили (мультиплікували з вищих репродукцій) близько 40 тис. тонн сертифікованого насіннєвого матеріалу картоплі, з яких лише 10-12 тис. тонн було реалізовано безпосередньо промисловим виробникам. Решта були спрямовані на подальшу мультиплікацію та використані компаніями - імпортерами сертифікованого посадкового матеріалу для власних виробничих потреб.

У середньому виробники висаджують 3,2 тонни насіннєвої картоплі на 1 гектар. Тобто офіційно сертифікованої насіннєвої картоплі вистачає лише на 12,5 тис. гектарів, або 14 відсотків загальних промислових площ промислового картоплярства. Фактично ними було засаджено в масштабах країни лише 4 тис. гектарів.

Якщо зважити на загальні площі під картоплею в Україні, зокрема в домогосподарствах населення, то проблема набуде ще більшого значення.

У разі надання часткової компенсації виробникам за придбану офіційно сертифіковану насіннєву картоплю держава:

точно знатиме скільки і де закладено її якісних насаджень;

зможе прогнозувати потенційний валовий збір вирощеної продукції;

контролюватиме сплату державі податків як насінницьким господарством, так і виробниками, що допоможе детінізувати вітчизняне промислове картоплярство.

Одночасно суттєво підвищиться агротехнічний рівень та фітосанітарна ситуація в сільськогосподарських підприємствах, які промислово вирощують картоплю.

Зрошення і промислове виробництво картоплі на зрошуваних землях ведеться лише на 6 тис. гектарів. Проте для задоволення продовольчої безпеки України мінімальна потреба становить 46 тис. гектарів промислового картоплярства на зрошенні, і галузь потребує надання дотацій на обладнання для зрошення.

Для підприємства, що вирощує картоплю і працює на площі 100 гектарів, для внутрішніх потреб необхідна мінімум одна сортувальна лінія потужністю 200 тонн на добу.

На даний час основними напрямами переробки є виробництво картопляного пюре, крохмалю, чіпсів та картоплі для виготовлення фрі.

Для підприємства потреба внутрішнього ринку в крохмалі вітчизняного виробництва становить 160 тис. тонн і вона задоволена на 80 відсотків. У середньому на рік підприємства харчової промисловості переробляють 130 тис. тонн картоплі для виготовлення крохмалю, а їх потреба становить 580 тис. тонн, тобто Україна має дефіцит на рівні 450 тис. тонн.

Ємкість ринку картоплі:

для переробки картоплі для виготовлення чіпсів становить 160 тис. тонн. Промислові підприємства вирощують для чіпсових заводів 120 тис. тонн сировини картоплі і дефіцит становить 40 тис. тонн;

для переробки картоплі для виготовлення фрі становить 50 тис. тонн сировини на рік та до 2025 року відповідно до прогнозів досягне 100 тис. тонн і на даний час Україна її імпортує;

для картопляного пюре/пластівців становить близько 6 тис. тонн і Україна його не виготовляє та повністю імпортує.

Отже, ситуація, що склалася в аграрному секторі, зокрема в галузі картоплярства, зумовлює ряд викликів, основними з яких є необхідність поліпшення умов ведення бізнесу, проведення якісних перетворень, спроможних забезпечити підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва на внутрішньому та зовнішньому ринку, продовольчу безпеку держави і наближення до європейської політики у сфері сільського господарства.

Неможливо збільшити обсяги виробництва власної картоплі у сільськогосподарських підприємствах та задовольнити повною мірою якісною сировиною переробні потужності за таких причин, як:

втрата і занепад вітчизняної системи насінництва та погіршення якості насіннєвої картоплі;

відсутність прямої фінансової допомоги галузі картоплярства;

висока енерговитратність та залежність сільськогосподарського виробництва від імпортних паливно-енергетичних ресурсів;

низький рівень самоорганізації та саморегулювання ринку сільськогосподарської продукції, недостатній рівень розвитку кооперативних та інших об’єднань сільськогосподарських товаровиробників;

незадовільне інвестування у будівництво картоплесховищ та інших об’єктів інфраструктури;

незадовільний стан зберігання (лише до 30 відсотків картоплесховищ відповідають сучасним вимогам);

через відсутність вітчизняних сільськогосподарських машин для вирощування картоплі та її переробки, високі ціни на іноземні аналоги сільськогосподарські товаровиробники мало використовують у виробництві картоплі сучасні обприскувачі, культиватори, машини для поливу, догляду та збирання врожаю;

відсутність вітчизняного обладнання з енергозберігаючими технологіями, зокрема ліній з миття, сортування, пакування тощо, у переробній галузі.

високі ціни на електричну енергію, а також високі відсоткові ставки за банківськими кредитами, що стримує нарощення обсягу виробництва картоплі на зрошувальних землях та розширення поливних площ під промисловим картоплярством;

втрата значної частини ринків збуту картоплі внаслідок тимчасової окупації Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини території Донецької та Луганської областей;

відсутність системного підходу до просування на зовнішньому ринку вітчизняної аграрної продукції;