1. Схвалити Концепцію Державної цільової екологічної програми першочергових заходів приведення у безпечний стан об’єктів і майданчика колишнього уранового виробництва виробничого об’єднання "Придніпровський хімічний завод" на 2019-2023 роки, що додається.

Визначити Міністерство енергетики та вугільної промисловості державним замовником Програми.

2. Міністерству енергетики та вугільної промисловості разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити і подати у чотиримісячний строк Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової екологічної програми першочергових заходів приведення у безпечний стан об’єктів і майданчика колишнього уранового виробництва виробничого об’єднання "Придніпровський хімічний завод" на 2019-2023 роки.

Виробничим об’єднанням "Придніпровський хімічний завод" (далі - виробниче об’єднання) протягом 1949-1991 років здійснювалася переробка уранових руд з усіх родовищ колишнього Радянського Союзу та країн соціалістичного табору для виготовлення уранового оксидного концентрату. За час діяльності виробничого об’єднання в ярах, балках, а також на верхній терасі р. Дніпра накопичилася значна кількість відходів, що містять підвищені концентрації природних радіонуклідів, уран торієвого ряду. Внаслідок такої діяльності утворено сім хвостосховищ і два сховища відходів уранового виробництва загальною площею 2,68 млн. кв. метрів, у яких накопичено близько 42,33 млн. тонн відходів загальною активністю близько 3,14•10-15 Бк. Поводження з такими відходами, в тому числі їх безпечне тривале зберігання або захоронення та рекультивація місць розміщення, є складним і ресурсомістким завданням.

Після розпаду СРСР з метою забезпечення основного виробництва виробничого об’єднання були спроби його реорганізації. На даний час на території виробничого об’єднання функціонують підприємства всіх форм власності, пов’язані з виробництвом цирконію, іонообмінних смол і мінеральних добрив. Діяльність таких підприємств провадиться на радіаційно і хімічно забрудненій території колишнього виробництва уранового оксидного концентрату, що створює небезпеку надмірного опромінювання їх персоналу та населення, яке проживає в зоні можливого їх впливу.

На сьогодні основними об’єктами зосередженого накопичення відходів уранового виробництва у межах південного сектора території виробничого об’єднання залишаються хвостосховища "Західне", "Центральний Яр", "Південно-Східне" і за межами - "Дніпровське" і "Сухачівське" (I та II секції) та сховища "База С", "ДП-6", "Лантанова фракція". При цьому об’єктами підвищеного радіаційного ризику на території виробничого об’єднання є не тільки хвостосховища: результати обстеження стану забруднення колишніх основних виробничих цехів свідчать, що в них накопичені значні обсяги сухих залишків радіаційно забруднених розчинів та готової продукції колишнього уранового виробництва ("жовтий кек").

Після зупинення у 1991 році потужностей виробничого об’єднання заходи із припинення його діяльності, очищення об’єктів інфраструктури уранового виробництва, розвантаження апаратів з радіаційно забрудненими розчинами, очищення пульпопроводів і виробничих цехів, вивезення залишків уранових руд для їх безпечного зберігання, рекультивація хвостосховищ та дезактивація території не здійснювалися. Припинення діяльності уранового об’єкта проведено з порушенням норм, що регулюють питання видобування і переробки уранових руд, об’єкти та територія виробничого об’єднання не приведені в безпечний стан.

У рамках програм, що діяли до 2014 року, проведено повну консервацію лише хвостосховища "Західне", а засипання поверхні хвостосховища "Центральний Яр" ґрунтом здійснювалася без розроблення відповідного проекту.

Починаючи з 2014 року роботи з технічного обслуговування захисного покриття законсервованих хвостосховищ не проводилися. Результати моніторингових досліджень свідчать про зниження захисних бар’єрних функцій споруд.

Об’єкти інфраструктури і територія виробничого об’єднання не приведені у безпечний стан у рамках попередніх програм внаслідок:

відсутності визначеного кінцевого стану території виробничого об’єднання;

низького рівня фінансового забезпечення заходів попередніх програм;

консервації хвостосховищ без урахування діючих на той час санітарних правил та нормативів;

відсутності рішень щодо поводження з радіаційно забрудненими відходами, зокрема з місцями їх розміщення;

недосконалості нормативно-правової бази.

Основною метою Програми є недопущення виникнення надзвичайної ситуації на території України внаслідок погіршення екологічного стану на території виробничого об’єднання, а також забезпечення безпечних умов проживання населення у Дніпропетровській області.

Зазначена мета передбачає виконання таких завдань:

зниження рівня радіаційно-хімічного забруднення до рівня, що забезпечує захист здоров’я населення і відновлення стану всіх складових екосистеми (води, ґрунту, повітря);

зниження ризиків виникнення надзвичайних ситуацій на території виробничого об’єднання та розташованих поблизу населених пунктів, які зазнали негативного впливу уранопереробного виробництва;

розроблення та забезпечення ефективного виконання на території виробничого об’єднання плану заходів щодо поводження з небезпечними відходами;

розроблення та впровадження плану екологічного та радіаційного моніторингу;

підготовка та проведення заходів з ліквідації найбільш забруднених будівель на території виробничого об’єднання.

Для розв’язання проблеми існує три варіанти приведення об’єктів виробничого об’єднання у безпечний стан.

Перший варіант - здійснення повного циклу заходів щодо приведення території виробничого об’єднання в екологічно-безпечний стан шляхом ліквідації всіх будівель, споруд, хвостосховищ та реабілітації радіаційно- і хімічно забруднених територій ("зелена галявина").

Недоліками такого варіанта є необхідність відведення нових земельних ділянок для створення спеціалізованих місць розміщення та зберігання відходів; необґрунтоване опромінення персоналу, який виконує роботи; необхідність закупівлі спеціалізованого транспорту, що потребує знищення після проведення робіт; ризики аварійного забруднення територій під час транспортування відходів; великі обсяги переміщення забрудненого ґрунту і ґрунту для відновлення покриття території.

Для виконання таких робіт, за попередніми розрахунками, необхідне залучення значних коштів державного бюджету (близько 10 млрд. гривень), тривалий період виконання таких робіт (до 30 років). Водночас як наслідок з’являться нові радіаційно забруднені території.

Даний варіант використовується у світовій практиці для переміщення незначних обсягів радіоактивних відходів на відстань до 5 кілометрів з метою локалізації відходів на обмеженій ділянці.

Другим варіантом є здійснення консервації об’єктів уранового виробництва.

Недоліками такого варіанта є те, що консервація об’єктів інфраструктури тільки відстрочить необхідність проведення ліквідаційних та дезактиваційних робіт, але не сприятиме розв’язанню проблеми необґрунтованого опромінювання персоналу підприємств на території виробничого об’єднання та населення, яке проживає поблизу таких об’єктів. При цьому негативний вплив на навколишнє природне середовище повністю не зменшиться.

Даний варіант використовується у світовій практиці для зменшення впливу на навколишнє природне середовище та персонал під час поетапного виконання робіт.

Третім варіантом є проведення робіт з ліквідації та дезактивації найбільш забруднених будівель, рекультивації хвостосховищ, розроблення планів поводження з небезпечними відходами, в тому числі з радіаційно забрудненими матеріалами.

Такий варіант передбачає реалізацію комплексного підходу під час виконання робіт, що дасть змогу виключити радіаційно-хімічний вплив на населення та персонал підприємств, що функціонують на території виробничого об’єднання, знизити негативний вплив на екосистему регіону, забезпечити раціональне використання фінансових та матеріальних ресурсів з поступовим зменшенням обсягів їх використання.

Як свідчить міжнародний досвід, зокрема Федеративної Республіки Німеччина, Чеської Республіки, країн Центральної Азії (Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Таджикистан), проведення реабілітаційних робіт на уранових об’єктах можливе під час поетапного впровадження заходів із строком виконання, що становить 20-30 років, за фінансової підтримки держави, місцевих громад та за рахунок інших джерел, зокрема міжнародних організацій (МАГАТЕ, Європейської Комісії).