1. Схвалити Концепцію Державної соціальної програми "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2021 року, що додається.

Визначити Міністерство соціальної політики державним замовником Програми.

2. Міністерству соціальної політики разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати у шестимісячний строк після затвердження Концепції, схваленої цим розпорядженням, Кабінетові Міністрів України проект Державної соціальної програми "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2021 року.

Основним міжнародним документом, який визначає стандартні вимоги щодо забезпечення прав дитини, є Конвенція ООН про права дитини, яка має обов’язкову силу для держав, що її ратифікували. Процес входження України в Європейський Союз передбачає імплементацію європейських стандартів і підходів до забезпечення прав дітей, основні напрями яких визначено Стратегією Ради Європи з прав дитини (2016-2021).

Із 2009 року в Україні в межах виконання Загальнодержавної програми "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року досягнуто вагомих результатів у сфері забезпечення прав дітей. У більшості регіонів держави зменшились показники малюкової та перинатальної смертності, захворюваності дітей першого року життя, у тому числі передачі ВІЛ-інфекції від матері до новонародженої дитини; подальшого розвитку набула система перинатальної допомоги та медико-соціальної реабілітації дітей з інвалідністю; вдосконалено нормативно-правову базу з питань упровадження інклюзивного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах, що дало змогу збільшити кількість класів з інклюзивним навчанням; забезпечено пріоритетність сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (влаштування дітей зазначеної категорії до сімейних форм становить 90,5 відсотка); активізовано процес усиновлення (усиновлення українських дітей громадянами України в 4 рази перевищує усиновлення їх іноземцями); проводиться реформування системи інтернатних закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; активізовано співпрацю з громадськими організаціями, спрямовану на соціальне становлення та розвиток дітей.

Разом з тим існуюча в Україні система захисту прав та інтересів дитини є недосконалою та не повною мірою відповідає вимогам часу.

Неефективна міжгалузева координація в комплексному розв’язанні проблем, пов’язаних із забезпеченням прав дітей, гальмує модернізацію існуючої системи. Актуальними, особливо в умовах децентралізації влади, залишаються питання збереження та вдосконалення механізму взаємодії з відповідними службами на місцях. Через відсутність затверджених стандартів благополуччя та безпеки дитини складно провести якісне оцінювання забезпечення прав дітей, передбачених Конвенцією ООН про права дитини.

Існуюча система захисту прав та інтересів дитини в Україні базується на підході до дитини як до об’єкта впливу, без урахування того, що дитина повинна бути суб’єктом відносин. Незважаючи на наявність законодавчих норм щодо врахування думки дитини, відсутній механізм забезпечення найкращих інтересів дитини в процесі планування державної політики.

Показники смертності та захворюваності дітей зростають. Причинами такого явища є зниження рівня матеріального та соціального забезпечення населення, передусім сімей з дітьми, зниження рівня та якості освіти молодих батьків, недостатнє матеріально-технічне забезпечення закладів охорони здоров’я, зниження показників охоплення щепленнями, у тому числі через брак або відсутність вакцин та анатоксинів, недотримання санітарного законодавства під час організації харчування у навчальних закладах.

Спостерігається поширення шкідливих звичок у підлітковому віці: вживання наркотиків, алкоголю, психотропних речовин. За даними опитувань, 76 відсотків підлітків мають досвід вживання слабоалкогольних напоїв, 15 відсотків - почали вживати алкоголь в 11 років.

Відсутністю доступу до якісної освіти, насамперед у сільській місцевості, обмеженістю інклюзивного середовища у навчальних закладах, незадоволенням потреби в дошкільній освіті (охоплення дітей п’ятирічного віку дошкільною освітою становить 70,6 відсотка) порушується право дитини на освіту.

Унеможливлює належний культурний і духовний розвиток дітей зменшення кількості позашкільних навчальних закладів, що надають безкоштовні послуги, та збільшення кількості платних гуртків і секцій, які є цікавими та корисними для дітей, але їх відвідування дітьми потребує значних витрат із сімейних бюджетів.

Залишаються актуальними проблеми дітей з інвалідністю, зокрема щодо облаштування для них безбар’єрного простору у загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах, забезпечення повноцінного життя, інтеграції у суспільство та соціальної адаптації, забезпечення медичною допомогою, у тому числі пільговим забезпеченням медикаментами і медичними виробами, комплексною медико-соціальною реабілітацією та паліативною допомогою.

Життєво необхідним для дитини є забезпечення права на виховання у сім’ї. Складна соціально-економічна ситуація в державі впливає на зменшення рівня народжуваності, через недостатній рівень підготовленості до сімейного життя ігноруються сімейні цінності, зростає кількість дітей, народжених матерями, які не перебувають у шлюбі, батьки виховують дітей, не враховуючи їх індивідуальних і вікових особливостей.

Збільшенням кількості малозабезпечених сімей і сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, обумовлюється втрата дітьми батьківського піклування, що призводить до зростання дитячої бездоглядності та безпритульності.

В Україні не сформовано ефективну модель надання соціальних послуг сім’ям з дітьми у територіальних громадах. Недостатньою чисельністю фахівців із соціальної роботи зумовлюється низький рівень охоплення сімей соціальними послугами, в тому числі превентивними, надання яких дає змогу зменшити наслідки соціального неблагополуччя.

Останнім часом зберігається тенденція до збільшення показників соціального сирітства з причин несвідомого та безвідповідального ставлення батьків до виконання батьківських обов’язків, повноцінного виховання та розвитку дітей, вживання батьками наркотичних засобів та алкоголю, скоєння злочинів.

Залишається високим рівень жорстокого поводження з дітьми, зокрема сексуального насильства та експлуатації, не розв’язані проблеми кадрового забезпечення відповідних структур спеціалістами, здатними надавати фахову допомогу дітям, які постраждали від насильства.

Збройний конфлікт в Україні негативно вплинув на життя дітей у населених пунктах, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Більшість з них потребує медичної, психологічної, педагогічної реабілітації та соціальної реінтеграції.

Державна соціальна програма "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2021 року (далі - Програма), що розробляється з метою удосконалення державної політики стосовно забезпечення та захисту прав дітей в Україні, повинна бути логічним продовженням Загальнодержавної програми "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року, враховувати міжнародний досвід у сфері захисту прав дитини і сприяти формуванню оновленої моделі роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування на всіх рівнях у напрямі забезпечення найкращих інтересів дітей.

Об’єктивними причинами виникнення проблем у системі захисту прав та інтересів дитини є негативні тенденції соціально-економічного розвитку України попередніх років, ускладнені військовою агресією з боку Російської Федерації проти України.

Не відповідають потребам часу рівень координації і співпраці державних органів з громадянським суспільством у питаннях забезпечення прав дітей.

Низький рівень інформування суспільства з питань забезпечення та захисту прав дітей і популяризації положень Конвенції ООН про права дитини також перешкоджає модернізації моделі забезпечення прав дітей в державі.

Причинами зростання рівня соціального сирітства та влаштування до інтернатних закладів дітей, у яких є батьки, не обмежені у правах та обов’язках щодо їх утримання та виховання, є також проблеми з підвезенням учнів до шкіл. Відсутність соціальних та реабілітаційних послуг у громадах не сприяє розвитку інклюзивного навчання у сільській місцевості, що призводить до відриву від сім’ї.

Недостатній рівень добробуту сімей з дітьми та можливості батьків самостійно їх утримувати не сприяє забезпеченню належного виховання і розвитку дитини в сім’ї.

Тенденція до зменшення кількості усиновлених дітей (у 2009 році усиновлено 3802 дитини, у 2016 році - 1884 дитини) зумовлена тим, що більшість громадян України зорієнтована на усиновлення здорових дітей молодшого віку, а більшість дітей, які очікують на усиновлення, - це діти від 10 років і діти з великих родинних груп.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування в більшості територіальних громад не забезпечують створення сприятливого життєвого середовища, необхідного для всебічного розвитку дитини, виховання її в сім’ї, захисту її прав.

Перед органами виконавчої влади стоять нагальні завдання з виконання комплексних заходів щодо створення умов для повноцінного життя та соціально-психологічної реабілітації дітей, які постраждали від збройного конфлікту.

Таким чином, на сьогодні багато питань щодо удосконалення існуючої системи захисту прав та інтересів дитини вимагають злагодженого та системного вирішення, координації дій органів державної влади і громадянського суспільства з метою формування державної політики, орієнтованої на задоволення потреб кожної дитини. Захист прав дітей і сімейно орієнтована державна політика повинні залишатися одним з основних пріоритетів держави.

Метою Програми є забезпечення продовження послідовної імплементації положень Конвенції ООН про права дитини, розбудови ефективної системи захисту прав та інтересів дитини на рівні територіальної громади в умовах децентралізації, створення дружнього до дітей середовища відповідно до міжнародних стандартів та пріоритетів Стратегії Ради Європи з прав дитини (2016-2021).