1. Схвалити Концепцію Державної цільової програми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2020 року, що додається.

Визначити Міністерство економічного розвитку і торгівлі державним замовником Програми.

2. Міністерству економічного розвитку і торгівлі разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати у двомісячний строк Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової програми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2020 року.

Вітчизняний оборонно-промисловий комплекс не має змоги задовольнити потреби Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань у сучасному озброєнні та військовій техніці в умовах проведення антитерористичної операції, в особливий період, а також для забезпечення обороноздатності країни у мирний час, що загрожує національній безпеці.

Різке погіршення стану реального сектору економіки, зменшення обсягів виробництва промислової продукції у 2014 році на 10,1 відсотка, у першому півріччі 2015 р. на 20,5 відсотка пов'язане, зокрема, із зниженням основних економічних показників діяльності підприємств оборонно-промислового комплексу.

За останні роки втрачені традиційні внутрішні та міждержавні коопераційні виробничі і науково-технічні зв'язки підприємств оборонно-промислового комплексу.

Матеріальна шкода, яку заподіяла Російська Федерація Україні внаслідок знищення підприємств оборонно-промислового комплексу у Донецькій та Луганській областях, а також "націоналізація" та незаконне вилучення державного майна в Автономній Республіці Крим і м. Севастополі є одними з важливих факторів, які не дали змоги підприємствам оборонно-промислового комплексу забезпечити Збройні Сили, інші утворені відповідно до законів військові формування необхідним озброєнням та військовою технікою.

Основними причинами незадовільного функціонування оборонно-промислового комплексу є:

збільшення обсягу потреб Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів військових формувань в озброєнні та військовій техніці у зв'язку із загрозою національним інтересам і національній безпеці;

високий рівень фізичного і морального зносу основних виробничих фондів, структурна деформація та незбалансованість оборонно-промислового комплексу, низька ефективність використання науково-виробничої бази;

неефективність діючої системи управління оборонно-промисловим комплексом;

незавершеність реформування оборонно-промислового комплексу;

недосконалість нормативно-правового забезпечення у сфері функціонування оборонно-промислового комплексу;

втрата провідної ролі наукових досліджень у розробленні та впровадженні сучасних технологій виробництва озброєння та військової техніки;

низький рівень продуктивності праці, значна енергомісткість виробництв, відставання в технологічному розвитку від провідних держав світу;

відсутність замкнутих технологічних циклів виробництва значної частини видів озброєння та військової техніки;

відсутність в Україні необхідних умов для розвитку мікроелектроніки, нанотехнологій, що унеможливлює створення перспективних зразків озброєння та військової техніки;

недостатність ресурсного забезпечення, нераціональне та неефективне використання наявних ресурсів;

недостатні обсяги державного оборонного замовлення;

незадовільний рівень фінансування з державного бюджету заходів щодо розвитку оборонно-промислового комплексу;

нераціональне проведення конверсії та диверсифікації;

втрата коопераційних зв'язків з Російською Федерацією, що зумовило необхідність термінового розв'язання проблеми мінімізації імпортозалежності;

залежність ракетно-космічної промисловості, авіа-, судно-, двигунобудування, радіоелектроніки від імпорту комплектуючих виробів і матеріалів;

втрата традиційних ринків експорту продукції військового призначення та подвійного використання і, як наслідок, зменшення обсягів виробництва, а також коштів підприємств, спрямованих на створення і модернізацію зразків озброєння, військової і спеціальної техніки, які користуються попитом на зовнішньому та внутрішньому ринку;

невизначеність на державному рівні пріоритетів військово-технічної та оборонно-промислової політики, політики військово-технічного співробітництва;

відсутність системних заходів щодо державної підтримки експорту високотехнологічної продукції, зокрема продукції оборонно-промислового комплексу;

незадовільний стан забезпечення підприємств оборонно-промислового комплексу висококваліфікованими робітничими, технічними та інженерними кадрами.

Розв'язання зазначених проблем можливе шляхом здійснення програмно-цільових комплексних заходів, що передбачають:

удосконалення законодавства у сфері функціонування оборонно-промислового комплексу;

реструктуризацію, реорганізацію і корпоратизацію підприємств оборонно-промислового комплексу, в тому числі створення науково-виробничих об'єднань;

забезпечення реалізації інвестиційно-інноваційної політики розвитку оборонно-промислового комплексу;

впровадження сучасного ринкового механізму господарювання, зокрема закупівлю за кордоном ліцензій на виробництво окремих виробів, трансфер передових технологій із технологічно розвинутих країн, а також застосування лізингових та офсетних схем, розвиток та удосконалення державно-приватного партнерства;

удосконалення системи науково-технічної і виробничої кооперації на внутрішньому та зовнішньому ринку;

поглиблення військово-технічного співробітництва з країнами-партнерами, зокрема за новими напрямами міжнародної науково-технічної та виробничої кооперації;

створення комплексної державної системи організації виробництва для виготовлення, модернізації, ремонту та утилізації продукції військового та цивільного призначення і подвійного використання;

масове виробництво окремих зразків озброєння та військової техніки для їх застосування у разі загрози національній безпеці;

удосконалення процедури державних закупівель під час виконання державного оборонного замовлення як складової частини політики національної безпеки;

удосконалення процедури визначення ціни на продукцію оборонного призначення з метою запобігання корупції під час здійснення процедури закупівель за державним оборонним замовленням;

збереження і підвищення рівня кадрового потенціалу підприємств оборонно-промислового комплексу.

Метою Програми є створення умов для підвищення рівня функціонування оборонно-промислового комплексу, що дасть змогу задовольнити потреби Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань у сучасному озброєнні та військовій техніці, а також сприятиме створенню та розвитку цілісної системи оборонно-промислового комплексу на принципах збалансованості відповідно до потреб внутрішнього та зовнішнього ринку.

Можливі три варіанти розв'язання проблеми, що передбачають:

перший (саморегуляція) - відсутність прямої державної фінансової підтримки та впровадження ряду преференцій згідно з податковим та митним законодавством, що сприятиме розвитку оборонних галузей промисловості переважно за рахунок реалізації зовнішньоекономічних контрактів у сфері військово-технічного співробітництва, державно-приватного партнерства. Разом з тим бюджетне фінансування підприємств оборонного сектору економіки, крім державного оборонного замовлення, фактично відсутнє.

Недоліками даного варіанта є неконтрольований розвиток наукових організацій і виробничих підприємств оборонно-промислового комплексу, неможливість створення виробничих потужностей з випуску складної наукоємної продукції, що може призвести до виникнення додаткових проблем у діяльності підприємств оборонно-промислового комплексу, дисбалансу в структурі промислового виробництва і загрози знищення виробництва деяких видів озброєння та військової техніки, необхідних для задоволення потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань;

другий (інвестиційно-інноваційний) - реалізацію державної політики, спрямованої на удосконалення системи функціонування оборонно-промислового комплексу за рахунок інвестиційно-інноваційної діяльності.

Перевагами такого варіанта є:

удосконалення структури оборонно-промислового комплексу;

залучення інвестицій в оборонно-промисловий комплекс з використанням державних, приватних та іноземних фінансових ресурсів, які будуть спрямовані на технологічне оновлення основних фондів підприємств;

створення системи науково-технічної і виробничої кооперації;

впровадження у виробництво нової техніки та наукоємних технологій і матеріалів, створення яких передбачено державними цільовими оборонними програмами;

планування та виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, підвищення технологічного рівня процесів виробництва;

здійснення заходів щодо забезпечення збільшення обсягу та рівномірного протягом року фінансування державного оборонного замовлення.

Недоліком даного варіанта є необхідність залучення значного обсягу коштів державного бюджету, зокрема на початковому етапі розв'язання проблеми за цим варіантом;

третій (комплексний), оптимальний - забезпечення технологічного лідерства оборонно-промислового комплексу серед галузей промисловості, технологічне оновлення основних фондів, реструктуризацію, реорганізацію і корпоратизацію підприємств оборонно-промислового комплексу, залучення інвестицій для реалізації інноваційних проектів, що сприятиме забезпеченню максимального економічного ефекту від залучення фінансових і виробничих ресурсів для удосконалення діяльності підприємств оборонно-промислового комплексу, здійснення контролю за активами таких підприємств, а також дасть змогу розширити внутрішній та зовнішній ринок продукції військового призначення та подвійного використання.

Перевагами такого варіанта є:

забезпечення технологічного розвитку підприємств оборонно-промислового комплексу за рахунок інвестиційно-інноваційної діяльності, у тому числі застосування офсетних схем та трансферу технологій, закупівля за кордоном ліцензій на виробництво окремих виробів;

впровадження механізмів державно-приватного партнерства;