1. Схвалити Концепцію державної політики у сфері захисту прав споживачів, що додається.

2. Рекомендувати Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям затвердити у тримісячний строк відповідні регіональні програми захисту прав споживачів.

3. Міністерству економічного розвитку і торгівлі, Міністерству юстиції, Державній інспекції з питань захисту прав споживачів, Державному комітету телебачення і радіомовлення розробити та подати в місячний строк Кабінетові Міністрів України план заходів щодо реалізації схваленої цим розпорядженням Концепції.

Становлення ринкової економіки в Україні зумовило перехід до нової моделі провадження підприємницької діяльності. З розвитком підприємництва держава пов’язує надію на швидкі позитивні структурні зміни в економіці, подолання економічної кризи та створення умов для успішного проведення ринкових реформ.

Протягом останніх років захисту прав споживачів приділялася недостатня увага, що призвело до зниження рівня соціального захисту населення. На даний час виникла нагальна потреба у реформуванні системи захисту прав споживачів та вдосконаленні законодавства у зазначеній сфері, забезпеченні захисту прав споживачів на місцевому рівні органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади, створенні належних умов для співпраці і взаємодії органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій споживачів, підвищенні рівня правової обізнаності та поінформованості споживачів щодо їх законних прав, в удосконаленні механізму реалізації таких прав та судового захисту прав споживачів.

Система захисту прав споживачів в Україні потребує вдосконалення відповідно до норм ЄС. Необхідно запровадити системний підхід до розв’язання проблем у сфері захисту прав споживачів, причинами виникнення яких є:

невиконання вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів та низький рівень відповідальності суб’єктів господарювання за їх порушення;

неефективний контроль за надходженням на ринок продукції неналежної якості, зокрема такої, що становить небезпеку для життя та здоров’я споживачів;

низький рівень інформаційної підтримки споживачів у реалізації їх прав;

відсутність ефективного механізму розгляду скарг у сфері захисту прав споживачів;

відсутність фінансової підтримки державою громадських організацій споживачів.