Відповідно до статті 7 Закону України "Про ветеринарну медицину", Положення про Державний департамент ветеринарної медицини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2001 року N 641, та з метою забезпечення епізоотичного благополуччя у птахогосподарствах України

1. Затвердити Інструкцію про заходи з профілактики та ліквідації аспергільозу птиці (додається).

2. Директору Державного центру ветеринарної медицини птахівництва Демиденку В.М. подати цей наказ на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та в 10-денний термін забезпечити його тиражування та надсилання установам ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

3. Головним державним інспекторам ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя довести зазначену Інструкцію до відома установ системи ветеринарної медицини України та забезпечити контроль за її виконанням.

4. У зв'язку з прийняттям цього наказу вважати такою, що не застосовується на території України "Инструкцию о мерах профилактики и ликвидации заболевания птиц аспергиллезом", затверджену Головним управлінням ветеринарії Держагропрому СРСР 27 червня 1983 року.

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на Вержиховського О.М. - заступника Голови Державного департаменту ветеринарної медицини.

1.1. Інструкція встановлює порядок проведення профілактичних заходів з недопущення захворювання птиці у господарствах різних форм власності; ветеринарно-санітарні заходи у разі спалаху аспергільозу птиці в господарствах різних форм власності; порядок внутрішньогосподарського використання або подальшої реалізації яєць, м'ясопродуктів, одержаних від забою хворої птиці, та є обов'язковою для виконання птахопідприємствами незалежно від форми власності і відомчого підпорядкування, громадянами, у тому числі індивідуальними підприємцями без статусу юридичної особи, діяльність яких здійснюється у сфері птахівництва.

1.2. Аспергільоз (пневмомікоз, брудерне запалення легень, пліснявий мікоз) - інфекційна хвороба, яка частіше вражає органи дихання та рідше серозні оболонки інших органів, а саме - печінки, кишечнику, селезінки, нирок, центральної нервової системи та повітряні порожнини трубчатих кісток.

1.3. Збудником хвороби є плісняві гриби роду Aspergillus, переважно гриби Asp. fumigatus, які дуже поширені в природі. Гриби утворюють афлатоксини і розвиваються на стінах вогких приміщень, годівницях, кормах, підстилці, гної. Не виключена можливість проростання міцелію гриба в зерні, що зумовлює його зараженість. При складуванні вологих кормів, соломи, сіна можливе їх зігрівання, що сприяє розвитку та розмноженню грибів, після їх висихання пил повністю складається із спор грибів. При вдиханні спор відбувається інфікування організму, що спричинює захворювання.

Спори аспергіл досить стійкі до дії фізичних та хімічних чинників. Кип'ятіння інактивує спори гриба протягом 5-10 хв. З хімічних речовин на Asp. fumigatus діють хлорне вапно, формалін, фенол, хлорамін, їдкий натр, але у високих концентраціях та тривалій експозиції.

1.4. Аспергільоз набуває розповсюдження серед домашньої, декоративної та дикої птиці.

Найбільш чутливий до хвороби молодняк, особливо індичата, курчата, хвороба у яких перебігає гостро, часто приймає форму ензоотій, супроводжується значним відходом до 45-90%. У дорослої птиці, в т. ч. водоплавної, спостерігається хронічний перебіг хвороби, що супроводжується незначним відходом.

Виникненню захворювання сприяє порушення умов утримання птиці (висока щільність посадки, підвищена вологість у приміщенні тощо). У господарствах аспергільоз виникає як наслідок використання недоброякісних кормів та підстилки (соломи), що уражені грибом Asp. fumigatus. Зерно, уражене спорами гриба, також обумовлює захворювання.

Спалахи аспергільозу відмічають і при заспореності інкубаторів. При спалаху аспергільозу звертають увагу на інкубаційні яйця та ембріони, уражені грибом. Збудник аспергільозу проникає через пори шкаралупи та уражає ембріони.

1.5. Інкубаційний період триває 3-10 днів.

Характерні симптоми хвороби: кашель, кон'юктивіти, судоми та діарея. Із дзьоба та носових отворів може витікати серозна або піниста рідина. Дихання прискорене, затруднене, супроводжується хрипами, дзьоб відкритий, для полегшення дихання птиця витягує шию. Хвора птиця стає пригніченою, млявою, сонливою та малорухомою. При ураженні повітроносних мішків видих супроводжується характерними хрипами і свистом, відмічаються симптоми ускладненого дихання.

У індичат та курчат характерними ознаками можуть бути явища менінгоенцефаліту.

У гусенят спостерігають млявість, затруднене дихання, прогресуюче схуднення; птиця кладе голову на підлогу, лежить не рухаючись та згодом гине. При спалаху аспергільозу в 2-4-денних гусенят можуть бути виділення з носових отворів з домішкою сірих пластівців, іноді з кров'ю.

Трупне заклякання достатньо виражене, трупи виснажені. Носові отвори склеєні, при натисканні з них виділяється сірувата слизова маса.

При ураженні верхніх дихальних шляхів знаходять ексудат жовтуватого або сіруватого кольору з домішками білуватих плівок, що закупорюють відповідні відділи дихального апарату. Слизові оболонки гіперемійовані.

При ураженні легень знаходять характерні аспергільозні вузлики розміром від ледь помітних до горошини білуватого, сіруватого або жовтуватого кольору, м'якої, еластичної або хрящової консистенції; на розрізі вони гомогенно-казеозні.

При гострому перебігу аспергільозу спостерігається локальна або дифузна пневмонія без утворення вузликів, легенева тканина гепатизована.

При хронічному перебігу центр вузлика розм'якшується, іноді вузлики зливаються в більш обширні конгломерати, на розрізі яких видно казеозні маси. В інших випадках спостерігається інкапсуляція та вапнування.

При ураженні черевних чи грудних повітроносних мішків на їх оболонці знаходять дископодібні або пластинчаті нашарування товщиною 2-5 мм. Звертають на себе увагу гудзиково-колоподібні, концентричні, з плоскою або випуклою бляшкою в центрі колонії, іноді вкриті пухнастим нальотом (спороносні колонії). Колонії складаються з фібрину, клітинних елементів та міцелію гриба. Подібні осередки можна спостерігати на серозних оболонках грудної та черевної порожнин, а також на серозній оболонці кишечнику. Інколи в черевній порожнині з'являється значна кількість червонуватої мутної рідини.

Спостерігають зміни в шлунково-кишковому тракті від незначної гіперемії до геморагічного запального процесу; особливо чітко ці явища виражені в дванадцятипалій кишці. У печінці відмічають застійні явища.

2.1. Діагноз аспергільоз встановлюється на підставі епізоотичних даних, клінічних ознак, патолого-анатомічних змін і результатів лабораторних мікологічних та культуральних досліджень. Проводиться зараження тварин для визначення патогенності та токсичності виду гриба.

Для встановлення діагнозу на аспергільоз в лабораторію направляються свіжі трупи птиці. Одночасно надсилаються проби корму, підстилки, відходів інкубації, при необхідності - змиви зі стін та обладнання інкубаторію.

2.2. Лабораторні дослідження проводяться шляхом мікроскопії та культивування матеріалу. Дослідження в середньому тривають до 7 днів.