Вельмишановний Український народе,

Шановний пане Голово Верховної Ради,

Шановна пані Прем'єр-міністре,

Шановні народні депутати,

Шановні члени Уряду,

Гості, пані і панове,

Послання про внутрішнє і зовнішнє становище України я, насамперед, адресую нашим людям, усім громадянам України і безумовно, українському парламентові.

Зараз непросто і в Україні, і в світі. Нам потрібна спокійна оцінка ситуації. Нехай мене почує кожен, хто мислить, і кожен, для кого Україна - не пожива і не тимчасове пристанище.

Я маю право на ці слова.

Вам добре відомо: я чесно і твердо стою на головній позиції мого життя - на позиції національних українських інтересів. Нація і людина - їхнє вільне життя, життя у єдності і демократії є найважливішим мірилом діяльності української влади.

Сто років тому, перший керівник незалежного українського парламенту, а згодом Глава держави Михайло Грушевський у статті "Підстави Великої України" сформулював головні засади української демократії:

"Вона повинна дбати про зміцнення ідеї української демократичної державності, її поширення в громадянстві, виховання його в почуттях обов'язку перед нею, як найвищого стимулу громадського життя, який повинний об'єднати всю людність, увесь народ її в однім національнім пориві, перемагаючи партійні різниці й розбіжності там, де починаються основні інтереси української держави".

Я звертаюся сьогодні до всіх - до кожного, хто підтримує мене і хто виступає проти, хто не втрачає віри і хто зневірився.

Я звертаюся до всього нашого великого українського народу.

На Україну маємо подивитися поглядом широким, щирим, відданим - і саме в цій відданості знайдемо справжню національну єдність.

За останні п'ять років Україна, безумовно, змінилася.

Рушили з місця фундаментальні процеси. Наші головні магістралі - перед нами.

Ми утверджуємося як єдина нація. Єдина українська нація з виразним характером, культурою і мовою, традицією, історією, що народжені нашою землею. І, водночас - як єдина політична нація, що твориться без поділу на погляди, віру, слово чи походження.

Ми здатні на рішення, суть яких - національна гідність. Ми підняли на загальносвітовий рівень тему Голодомору. Світ почув нас і зрозумів.

Ми всі, попри політичні погляди, і якщо щирі перед Богом і Україною, усвідомлюємо вагу створення єдиної помісної української церкви.

Це промовляє нація. Це промовляє наша гідність.

Ми вчимося бути нацією - відкрито, йдучи за сумлінням, незважаючи на чуже невдоволення, відкриваючи себе перед собою - нехай складно, нехай боляче, але цей біль - живий і здоровий, бо наш дух і тіло отримали шанс одужати.

Ми стали вільною державою. Від 2004 року саме народ є головним арбітром країни. Двічі опозиція приходила до влади шляхом вільних і чесних виборів. Уже чотири роки для нас звичною нормою є свобода слова і вибору. Цього не було досі. Сьогодні це природно, немов повітря.

Ми продовжили масштабний, історичний процес об'єднання Європи. І за останні кілька років досягли більше, ніж за попереднє десятиліття. Не для когось. Для себе.

Наша інтеграція до європейського і євроатлантичного простору - це вже не абстрактна мета. І водночас це не є самоціль. Це - практичні, сучасні інструменти, які допоможуть нам принести добробут людям і гарантувати безпеку країни, нашого народу, наших дітей і наших онуків.

Ми здійснили велику, системну роботу.

Як результат, Україна зробила або впритул підійшла до виняткових рішень, які були неможливі ще 5 років тому.

Це - об'єднання енергетичних систем України і Європейського Союзу та найближча перспектива підписання Договору про енергетичне співробітництво.

Це - угода про "Східне партнерство".

Це - завершення роботи над угодою про "Спільне небо".

Це - початок офіційних переговорів про безвізовий режим Україна - Європейський Союз.

Це - переговорна робота із створення з ЄС зони вільної торгівлі.

Це - безпрецедентне наближення до угоди про політичну асоціацію Україна - Європейський Союз, яка буде підписана у цьому році.

Кожен згаданий крок - це вже реальне і досяжне повернення України до європейського світу.

Ми зосередились не на гаслах, а на практичних кроках.

Ставши членом Болонського процесу, ми увійшли до єдиного європейського освітнього простору.

Ставши членом Світової організації торгівлі, ми стали рівноправними партнерами на європейському і світовому ринках.

Створивши єдиний бізнес-план модернізації газотранспортної системи України, ми розпочали об'єднання наших газових енергетичних систем, що принесе нам не лише економічну вигоду, а й обмежить зовнішні впливи.

Ми повернули до життя енергопровід "Одеса - Броди - Європейський Союз". Не маю сумніву - він стане головною артерією для енергоносіїв з Каспію до Європи.

Поряд із цим проектом, ми разом з Польщею стали господарями Євро-2012. Ця подія підтримає нашу економіку і ширше відкриє нас для Європи і всього світу.

Україна має всі шанси стати іншою.

За неповних п'ять років у житті країні відбулося не поверхневе оновлення.

Ми створили умови, що дали змогу зупинити критичні демографічні процеси.

Хіба не радістю, нормальною людською радістю є те, що у 2008 році народилося на 84 тисячі українських немовлят більше, ніж у 2004 році! Уперше за час незалежності у трьох наших областях народжуваність перевищила смертність. І це, переконаний, щойно початок.

Нехай поступово, але все ж таки ми почали більше піклуватися один про одного. У 2008 році кожна десята українська дитина-сирота знайшла свою сім'ю. До того ж - прикметна риса: з 2006 року більше і активніше поширюється саме національне, українське усиновлення.

А в порівнянні з 2005 роком кількість дітей, влаштованих до прийомних сімей та сімейних дитячих будинків, зросла в 22 рази! Сьогодні у черзі на усиновлення стоять батьки, а не діти, як ще три роки назад.

Ми припинили масовий відтік людей за кордон.

Якщо у 2001-2002 роках на кожного хто прибув в Україну, дві людини вибували з країни, сьогодні тенденція рівно зворотна - люди повертаються додому.

Ми зробили принципові кроки у реформі освіти.

Уперше 425 тисяч дітей вступили до вищих навчальних закладів за новими правилами тестування. По суті, ми очистилися від старої корупційної системи, яка змалечку деморалізувала і батьків, і дітей. Це - перший крок до формування свідомості нової української молоді.

Ми розпочали реформу Збройних Сил та всього сектору безпеки. Відбулися принципові зміни - від збільшення зарплат і виплат військовослужбовцям до скорочення строку служби до 12 місяців. Попри будь-які труднощі я впевнений, що ми прийдемо до створення професійного українського війська.

В Україну повірили іноземні інвестори. За останні 4 роки обсяг прямих іноземних інвестицій до України склав майже 27 млрд. доларів США, що втричі більше за всі залучені зовнішні інвестиції з часу проголошення української державності.

Згадаю й те, що про наш потенціал добре свідчить один характерний факт: до моменту кризи темпи зростання української економіки сягали 6,5-7%, що були одними з найвищих у Європі. Я вірю і переконаний, що цей показник ще буде відновлено.

Ми - не в прірві і не на узбіччі.

Ми - посередині шляху, який здатен привести нас до справді вільного, заможного, безпечного, кращого суспільства. Без пафосу і перебільшення.

Ніхто не перекреслить наші результати.

Але ми могли б зробити у стократ більше, якби поняття національної гідності і єдності стали спільною основою для всіх. І особливо для українських політиків.

Наш нинішній стан - не унікальний.

Через схожі випробування проходили десятки інших держав і народів - Німеччина, Польща, Іспанія, Чехія, Сполучені Штати.

Відповідь на виклики завжди була одна:

Єдність. Незалежність. Національна гідність. Здатність переступити через амбіції. Готовність жити своїм життям і розумом, а не наказами з чужих столиць. Бажання побачити один в одному найважливіших партнерів, а не конкурентів, яких необхідно обіграти будь-якою дорогою ціною.

Ми здобули свободу.

Але свобода - не лише тло. Її головна мета - прогрес.

Я прошу націю, я прошу всіх нас об'єднатися задля нашого суспільного прогресу.

Об'єднатися там, де розпочинаються основні інтереси держави, нації і української людини.

І в цьому головна суть мого Послання.

Дорогі співвітчизники,

Наше зовнішнє становище - безпечне, втім вразливе до численних новітніх ризиків.

Основні загрози походять від корозії міжнародно-правових стандартів, від загального погіршення атмосфери світових зносин, від енергетичної залежності України і від небезпечних, руйнівних, недалекоглядних спроб використовувати право сили для вирішенні спорів чи конфліктів.

Наша єдино можлива, безальтернативна відповідь на ці виклики - суворе додержання міжнародно-правових норм і зобов'язань, здійснення конструктивного і збалансованого зовнішньополітичного курсу і твердість у відстоюванні обраних, законодавчо визначених національних цілей.

Зовнішньополітичні пріоритети України - сталі і вивірені. Європейська і євроатлантична мета - незмінна, вона неминуче буде досягнута.

Ще раз підкреслюю - це в інтересах усіх громадян України. Я виступаю за максимальне покращання виправлення відносин з Російською Федерацією.

Я маю намір зробити все можливе, щоб перегорнути сторінку непорозумінь і забезпечити рівний і доброзичливий діалог, який повинен існувати між сусідами. Коло наших міждержавних пріоритетів залишатиметься широким - від Вашингтону до Варшави, від Лондона і Парижа до Пекіна і Токіо, від Сеулу до Тріполі.

Особливо у нинішніх умовах ми зобов'язані суттєво посилити присутність на зовнішніх ринках і налагодити нові економічні зв'язки.

Україна прагне жити і працювати у безпечному регіональному середовищі.

Ми повинні у повній мірі виконати всі національні безпекові вимоги.

Наше внутрішнє становище - складне, втім не катастрофічне.

Ми не перейшли останньої межі. Але вже сьогодні безпосередньо знаходимося перед лицем трьох серйозних загроз - економічного занепаду, поглиблення політичної кризи і масштабного соціального протесту.

Основна причина економічної кризи в Україні, переконаний, не зовнішня, вона в неспроможності держави упродовж років провести базові необхідні структурні, перш за все економічні і соціальні реформи.

Давно обіцяний українцям Податковий кодекс вже 10 років, мов "вимпел ударної праці", переходить з уряду в парламент.

Індивідуальна приватизація стратегічних підприємств підмінена звичайним розпродажем за правилами масової приватизації, які були актуальні ще в кінці 90-х років.

Про реформи в енергетиці, аграрному секторі навіть не йдеться.

Сьогодні ми на останніх місцях у рейтингах, за якими оцінюється підприємницьке середовище країни.

Ми виявилися значною мірою неготовими зустріти кризу.

А тому її перший удар відразу став болючим і дуже важким.

Ми втратили зовнішні ринки, на які приходило 60% українського експорту - від цих ринків залежала майже вся наша валютна виручка й зайнятість майже 2 мільйонів осіб у металургії, хімії та суміжних галузях.

Наслідком цього стало уповільнення зростання ВВП, яке в минулому році склало 102,1% порівняно з 106,7% у 2007 році, і нищівне його скорочення на 25-30% за результатами січня-лютого поточного року. (Називаю ці дані, попри те, що їх старанно приховують).

Все це, безумовно, погіршило соціальну ситуацію в Україні.

Борги із зарплати з жовтня 2008 року по січень 2009 року майже подвоїлися і досягли в сумі 1,6 мільярди гривень. З жовтня минулого року вдвічі зросла кількість зареєстрованих безробітних.

Втім, обмежу цей ряд.

Шановні співвітчизники,

Я прийшов до цієї зали не для того, щоб описувати проблеми, які характерні сьогодні також для багатьох інших країн, у тому числі і наших сусідів.

Я прийшов сюди, щоб запропонувати спосіб і шлях для виходу з кризи.

Політичний розрахунок на те, що вдасться осторонь перечекати кризу, пересидіти її - не виправдається.

Ми - на порозі зовсім нової економіки, іншого світового перерозподілу праці та співвідношення цін на ресурси.

Я звертаюся і до влади, і до опозиції.

Мільйони людей хочуть повернути надію.

Я хочу, щоб ви почули голос наших людей.

Від імені мільйонів українських громадян звертаюся до всього українського політикуму.

Попри все ви здатні переступити через протиріччя, усвідомлюючи гостроту загроз.

Попри все ми здатні в критичний момент стати разом задля держави і нашого народу.

Наші перші консолідовані кроки вже дали результати.

Ми відновлюємо діалог з міжнародними фінансовими організаціями.

Ми врятували від падіння банківську систему. Кожна третя людська гривня втекла з банківської системи. Банківський сектор зазнав системного політичного цькування, що підірвало його ритмічну роботу.

Такі удари навряд чи витримала будь-яка інша, потужніша банківська система, ніж наша, однак наша - вистояла. Для того, щоб вона змогла продовжувати виконувати свої зобов'язання, стали необхідними понад 70 мільярдів гривень рефінансування національної економіки.

Ми запровадили постійний антикризовий механізм співпраці і консультацій.

У дусі цієї роботи звертаюся до кожного, хто присутній у залі Верховної Ради України.

Прошу вгамувати політичні пристрасті і накласти мораторій на конфліктне з'ясування взаємин.

Президентська кампанія починається за чотири місяці до виборів.

Отже запрошую до вересня відтермінувати будь-які розраховані на отримання дочасних політичних дивідендів дії.

Я прошу дати час державі вийти з найгострішої фази випробувань.

Я пропоную єдиний національний антикризовий план, який дасть змогу врятувати країну і захистити мільйони наших людей.

Він має дві взаємопов'язані складові.

Економічна програма і політичні заходи.

Економіка.

Підкреслюю: ми - особливі, але не унікальні в цій кризі.

Світ дає достатньо як успішних зразків, так і прикладів невдалої політики у цьому питанні.

Ісландія - розвинена європейська країна, що донедавна мала 64 тисячі доларів ВВП на душу населення, втратила свою економіку, валюту, банківську систему.

Угорщина і Данія в умовах кризи наростили власне виробництво та скоротили безробіття. І все це - за невеликої інфляції.

Спосіб - один: реальна програма дій.

Відтак переходжу до конкретних кроків.

Насамперед - треба відновити фінансову стабільність у державі.

Я неодноразово підкреслював, що існуючий Державний бюджет на 2009 рік є популістським, він спотворює роль державних фінансів. Він є серйозною загрозою для стабільності національних грошей і цін.

Нам потрібно максимально скоротити всі непродуктивні витрати і нарешті почати жити за статками.

Це стосується всіх і кожного - від держави до бюджетів підприємств і кожної української родини.

Ми зобов'язані негайно і кардинально переглянути Державний бюджет на 2009 рік.

При перегляді бюджету наполягатиму на гарантованому фінансуванні захищених статей, до яких слід віднести забезпечення соціальних стандартів та видатків для мінімального забезпечення функцій держави.

В умовах колосального дефіциту ресурсів необхідно припинити розпорошення ресурсів на 300 державних цільових програм. Це - наче бенкет під час чуми.

Слід повернути Стабілізаційному фонду ту роль, яка закладалася при його створенні, - фінансувати найважливіші державні проекти, а не погашати заборгованість із заробітних плат. Це - цілковитий абсурд.

Потрібно переглянути так званий збалансований план НАК "Нафтогаз України".

Будь-де в світі така монополія є процвітаючою. У нас це - прихований і непрозорий бюджет Уряду.

Сьогодні компанія пребуває у надзвичайно скрутному становищі. Якщо невідкладно не переглянути її фінансовий план, наслідки для неї будуть драматичні.

Слід терміново внести реалістичні зміни до бюджету Пенсійного фонду. Його мільярдні дефіцити покриваються за рахунок коштів Стабілізаційного фонду. Ця політика призведе до колапсу.

Нам потрібна пенсійна реформа.

Я хочу запитати всіх присутніх:

панове, хіба нормальним є те, що колишній прокурор, який, до речі, продовжує працювати, через суд встановлює собі пенсію у 50 тисяч гривень на місяць?

Хіба нормально, що депутати, судді, високопосадовці отримують пенсії по 15-20 тисяч гривень? Таких прикладів тисячі.

Таке становище - це брутальна неповага до мільйонів українських людей. Це - суть соціальної несправедливості.

Я вимагаю скасувати всі спеціальні пенсії, увівши єдиний критерій - зарплата і стаж.

Це має зробити Верховна Рада і насамперед коаліція.

Ми повинні запровадити податок на нерухомість для заможних верств населення, що зміцнить фінансову базу місцевого самоврядування.

Із важким серцем, але прошу вас підтримати запропоноване Урядом підвищення акцизів, розширення дохідної бази Пенсійного фонду. Це - той мінімальний крок, що потрібен для підтримки ресурсів нашої держави.

Ці першочергові кроки дадуть змогу нам врятувати становище і в тому числі зміцнити співпрацю з МВФ, що відновить довіру до України.

Друге. Соціальна відповідальність.

Обов'язок влади і роботодавців - забезпечити зайнятість, у першу чергу кваліфікованих кадрів.

Я пропоную створити систему прогнозу розвитку трудових ресурсів на територіях, щоб не наздоганяти попит на робочу силу, а упереджувати його.

Необхідно стимулювати мобільність робочої сили всередині країни. Якщо потрібний робітник є навіть за десятки кілометрів, йому слід запропонувати місце.

Так ми втримаємо зайнятість.

Далі - відновлення справедливості у соціальному захисті.

Це - найгостріший біль наших людей.

Водночас скажу гранично чітко: соціальна справедливість - це не патерналізм і не зрівнялівка у радянському його розумінні.

Потрібно навести порядок у пільгах, адже в Україні 19,5 мільйонів пільговиків. Це чи не половина населення - такого не витримає жодна держава.