Шановні співвітчизники! Шановні народні депутати! Звертаючись до українського народу, Верховної Ради з цим посланням, яке передбачене конституційними повноваженнями Президента України, я керуюсь насамперед такими міркуваннями.

По-перше, відповідальністю моменту. Ми перебуваємо зараз на історичному для України перевалі, який збігається з рубежем віків. І треба мати чітке уявлення про стан, завдання, можливості та перспективи розвитку держави й суспільства, а отже, ясно бачити, що необхідно зробити сьогодні, яке майбутнє будувати для нас, наших дітей та онуків. Це вимагає, крім усього іншого, чесної, відкритої і відвертої розмови про труднощі, втрати, помилки та прорахунки.

По-друге, виходжу з того, що це перше послання, яке адресується новообраному парламенту. Вітаючи вас із здобуттям депутатських мандатів, вітаючи політичні партії та блоки, які завоювали право бути представленими у Верховній Раді, вітаючи новий парламент з початком роботи, я сподіваюсь і вірю, що ви свідомі відповідальності за те, яким шляхом піде Україна далі і якою увійде у ХХІ століття.

При цьому хочу наголосити: те, що Україна є і залишиться суверенною і незалежною державою, - не предмет для дискусій. Питання в іншому - наскільки вона буде демократичною, соціальною і правовою, тобто наскільки забезпечимо єдність основоположної конституційної формули. Питання вищою мірою насущне. Відповісти на нього маємо ми з вами. І не просто відповісти, а дати нації надію, збудити її енергію, динамізм, волю до прискорення темпів суспільного поступу.

Україна повинна стати державою, де якомога повніше реалізувалися б можливості людини, а людина, у свою чергу, бачила б своє місце в процесах державотворення. Наголошую на цьому і з огляду на перебіг та підсумки виборчої кампанії. Навколо них не вщухають дискусії, не бракує розмаїтих оцінок, прогнозів та варіантів розвитку подій.

Залишаючи докладний аналіз політологам, однозначно заявляю: доки я Президент, катастрофічні для країни і народу сценарії реалізовані не будуть. Треба усвідомити головний урок виборів - більшість українського народу не бажає повернення до колишньої системи суспільних цінностей, не підтримує політичних крайнощів (Шум у залі). Люди протестують проти прорахунків та провалів у соціально-економічній сфері, не розуміють і не сприймають затяжні, безплідні конфлікти між гілками влади та їх органами на різних рівнях. Вони вже до краю стомилися від взаємних звинувачень у владних ешелонах, пошуку винних і очікування кращого життя. Так далі тривати не може і не буде. Від порядку у владі до порядку в державі - таким бачу імператив нашої дальшої роботи. Цю лінію я буду проводити послідовно і жорстко.

У сукупності, за великим рахунком, ідеться про необхідність наповнення реальним змістом національної ідеї з урахуванням специфіки етапу нашого розвитку. Вона має охопити весь спектр суспільних інтересів, спиратись на історичний досвід народу, його ментальність та традиції і водночас окреслювати головні орієнтири та пріоритети нашого поступу, згуртовувати в їх досягненні людей, державні й суспільні інституції.

Необхідність у потужному об'єднавчому стимулі, який піднімав би всіх на конструктивну роботу, на творення, актуалізується сьогодні багатьма чинниками. Назву основні з них.

Перший. Критично-вирішальний етап, на якому ми перебуваємо.

Другий. Відсутність у певної частини наших громадян почуття приналежності до єдиної нації, її інтересів і цілей, розшарування людей за цілим рядом ознак - соціальних, економічних, політичних, світоглядних, регіональних.

Третій. Неприпустимо висока політизація економічних та соціальних питань, а то й пряма підміна економіки ідеологією. Це особливо виразно прослідковувалось у ході виборчої кампанії.

Я за відповідальні кроки, за тверезі й неупереджені оцінки та висновки з економічної ситуації, які будувалися б на врахуванні об'єктивних умов та вихідних точок відліку. Реальну економічну політику можна формувати і здійснювати лише на такій основі.

Переходячи до цього основоположного питання нашого буття, вважаю за необхідне нагадати: курс на ринкові перетворення, схвалений Верховною Радою в 1994 році, органічно випливав з Декларації про державний суверенітет України та Закону про економічну самостійність України. Закладені в цих документах базові принципи державотворення були згодом закріплені в Конституційному договорі та Конституції.

Я відстоював і буду відстоювати саме такий шлях української економіки, прилученої до сучасних світових надбань, виходу на міжнародний економічний простір. Інша річ, що ринкові реформи - не самоціль. Вони мають бути інструментом якісної перебудови економіки, глибинних соціальних перетворень, підвищення добробуту людей.

Сьогодні ситуація якісно відрізняється від тієї, яка була в жовтні 1994 року. Нам вдалося вперше починаючи з 1990 року зупинити падіння валового внутрішнього продукту. Поступово збільшується виробництво промислової продукції. Почали зростати обсяги капітальних вкладень, вантажних перевезень, деякі інші показники. Однак це тільки ознаки зародження позитивних зрушень.

Що завадило добитися більшого? Окрім недооцінки складних стартових умов, про що я говорив уже не раз, далися взнаки чинники, сконцентровані переважно у сфері політичних протистоянь. Минулого року загострилася фінансова криза, яка набула системного характеру, торкнулася фінансів як держави, так і підприємств, організацій і значно обмежила наші можливості в забезпеченні загальноекономічної стабілізації.

Збитковими є вже не тільки окремі підприємства, а й ряд галузей. Кредиторська заборгованість зросла більш як у півтора раза. Майже на 2 відсотки від валового внутрішнього продукту збільшився торік дефіцит державного бюджету. На 1 квітня цього року обсяг внутрішніх боргових зобов'язань перевищив 13 мільярдів гривень.

Я не можу відносити все це лише на рахунок уряду. Адже жодну з його пропозицій щодо скорочення бюджетних витрат у минулому році не було прийнято. Тільки зволікання з прийняттям бюджету обернулося втратою близько 3 мільярдів гривень зовнішніх запозичень. Якщо негайно не вжити кардинальних заходів для врівноваження бюджетних витрат з реальними надходженнями, держава потрапить у хронічну боргову кризу.

Ситуація дуже непроста, але не маю наміру її драматизувати, вона залишається контрольованою. Повною мірою здійснюється бюджетне фінансування поточних виплат у соціальній сфері, знижується інфляція, утримується стабільність валютного курсу. Уряд і надалі гарантує виконання боргових зобов'язань.

Водночас необхідно зробити все для того, щоб не тільки не допустити зриву стабілізаційних процесів у сфері виробництва, а й подолати пік бюджетної кризи вже в поточному році. Я виходив з цих міркувань, видаючи указ про запровадження у державі жорсткого режиму економії та реальне зниження на цій основі дефіциту бюджету до 2,5 відсотка від валового внутрішнього продукту. Найближчим часом Кабінет Міністрів внесе до Верховної Ради проект відповідного закону.

Не менш важливо забезпечити реальність бюджету на наступний рік з дальшим зменшенням його дефіциту. Знаю: такі завдання неймовірно складні, пов'язані із непопулярними кроками - коригуванням відповідних статей видатків, скасуванням численних бюджетних пільг, яких не знає жодна країна світу. Іншого виходу у нас просто немає.

Просив би новообрану Верховну Раду поставитися до цього з розумінням і відповідальністю. Бюджетний процес має стати тим пробним каменем, на якому будуть перевірятися спроможність і бажання до конструктивної співпраці між урядом та парламентом.

Я не підтримую пропозицій про розв'язання бюджетних та інших економічних проблем за допомогою помірної інфляції. Навпаки, вихід - у дальшому зміцненні національної грошової одиниці. Відповідно в бюджеті на 1999 рік слід закласти зниження прогнозованого рівня інфляції до 7-8 відсотків, а в наступні роки - до 5-6 відсотків. Це важливо з точки зору як захисту доходів населення, так і активізації інвестиційного процесу, загального пожвавлення економічного життя.

Водночас є нагальна потреба в програмі підвищення монетизації валового внутрішнього продукту (тобто збільшення кількості грошей, що обслуговують економіку) у таких межах, які не призвели б до інфляції. Разом з тим слід забезпечити суттєве поліпшення структури грошової маси. Адже нині майже кожна друга гривня обминає банківські рахунки. Явище тривожне і неприпустиме.

Назріли корективи у валютній політиці. Орієнтація на штучне завищення курсу гривні, що витримувалась протягом останніх двох років, завдає відчутної шкоди вітчизняним товаровиробникам, перш за все експортерам. Вважаю, що в перспективі слід перейти до політики забезпечення паритетності курсу гривні до темпів інфляції.

Прогнозується, що за умови подолання фінансової кризи та відтворення сприятливого макроекономічного середовища ми можемо збільшити цього року виробництво валового внутрішнього продукту на 0,5 відсотка, у 1999-2000 роках - на 2-3, а надалі - 4-5 відсотків щорічно. Темпи зростання промислового виробництва будуть випереджати зазначені показники на 1,5-2 відсотки. Необхідна передумова для цього - глибокі структурні перетворення. Це диктується як традиційною деформованістю промисловості України, успадкованою від радянських часів, так і тенденціями, які почали окреслюватись уже в останні роки.

Найбільше тривожить падіння частки продукції кінцевого споживання, з 1990 року вона знизилася майже вдвічі - до 34 відсотків. Особливо скоротилась питома вага продукції машинобудування (у 2 рази) і легкої промисловості (у 6 разів). Натомість частка чорної металургії, на яку припадає майже 40 відсотків електроенергії та газу, що споживається промисловістю, зросла в 2,5 раза.

Наші конкретні умови та світовий досвід не залишають іншого варіанта дій, ніж поєднання структурної політики з інноваційною. У цьому шлях і до економічного піднесення України, і до утвердження її як високотехнологічної держави. Така мета цілком посильна для нашого суспільства. Воно зберегло ядро свого інтелектуального, виробничого та науково-технічного потенціалу, який мають далеко не всі країни з перехідною економікою.

Звичайно, це не означає ослаблення уваги до галузей з прискореним оборотом капіталу, зокрема легкої та харчової. Не залишаючи їх напризволяще, ми повинні зосередити зусилля на тих, які дозволять витягти весь ланцюг економічних проблем.

Серед галузей, які дадуть Україні перспективу, - літакобудування, за рівнем якого вона входить до сімки провідних держав світу, ракетно-космічний комплекс, судно- і танкобудування. Ми повинні вивести на новий рівень високотехнологічні конкурентоспроможні виробництва у важкому машинобудуванні та приладобудуванні, виробництві енергетичного устаткування, засобів інформатики та зв'язку, кольоровій та порошковій металургії.

Обмеженість інвестиційних ресурсів однозначно диктує необхідність застосування щодо високотехнологічних виробництв програмно-цільових методів економічного управління. У цьому переконує повоєнний досвід країн Західної Європи та Японії. Уряду належить визначити перелік державних інноваційних пріоритетів та розробити відповідні цільові програми з наступним затвердженням Верховною Радою.

Якщо ми хочемо по-справжньому перейти на інноваційний шлях розвитку і не втратити перспективу, то слід забезпечити реальну підтримку вчених, наукових шкіл, серед яких чимало унікальних.

Нагальне, просто-таки кричуще завдання - впорядкування, доведення до цивілізованих вимірів податкової системи, що стимулювало б виробничий процес та структурні зміни. Кабінет Міністрів і Верховна Рада мусять нарешті зважитися на істотне послаблення податкового навантаження.

Вважаю, зокрема, назрілими і необхідними такі заходи: зниження вже з другого півріччя цього року до 35 відсотків податкового навантаження на фонд оплати праці; поступове зменшення до 10-15 відсотків ставки податку на додану вартість із суттєвим спрощенням процедури його стягнення; істотне послаблення податкового тиску на сільського товаровиробника, запровадження також з другого півріччя єдиного податку на сільськогосподарську діяльність; запровадження податкового стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності, малого підприємництва, експорту високотехнологічної продукції; встановлення максимальної ставки оподаткування фізичних осіб на рівні ставки оподаткування прибутку підприємств та визначення неоподатковуваного розміру доходу на рівні межі малозабезпеченості; впорядкування чинної системи місцевих податків та обов'язкових платежів до позабюджетних фондів.

Парламенту слід виявити волю і відповідальність і піти на перегляд пільг, не пов'язаних зі стимулюванням виробництва.

Нехай вас, шановні народні депутати, спонукає до цього така цифра: пільги поглинають зараз близько п'ятої частини надходжень до бюджетів усіх рівнів. Їх треба залишити тільки тим, хто цього реально потребує. І жодним (підкреслюю - жодним!) чином не зазіхати на пільги інвалідів та ветеранів війни, а всі інші трансформувати в засіб заохочення виробничої та інноваційної активності, запровадження високих технологій.

У наповненні бюджету слід підвищити роль акцизного збору через впорядкування переліку підакцизних товарів, перегляд ставок оподаткування спирту, горілчаних та тютюнових виробів.

Без віднесення цих питань до компетенції уряду ми не доб'ємося оперативності та гнучкості у їх вирішенні. Практично ми не залишили Кабінету Міністрів важелів впливу на економіку, особливо оперативні її процеси, які потребують термінового втручання.

Я підтримую пропозиції і про те, щоб зменшити розмір податків, включаючи відрахування до Пенсійного фонду з 40 відсотків від валового внутрішнього продукту у 1997 році до 35 відсотків у 1999-му і 30 відсотків у 2000 році з одночасним підвищенням відповідальності за порушення податкового законодавства. Відповідні зміни слід внести в законодавчі акти вже цього року з тим, щоб у першому півріччі наступного прийняти Податковий кодекс і сформувати на його основі бюджет 2000 року. Після прийняття кодексу доцільно встановити п'ятирічний мораторій на будь-які зміни в податковій системі.

В уряді опрацьовано законопроекти про зниження податкового навантаження на фонд заробітної плати, запровадження єдиного земельного податку, податкових стимулів для малого бізнесу, а також реструктуризацію боргів промислових підприємств. Проблеми настільки назрілі і невідкладні, що зазначені закони потрібно прийняти якнайшвидше, вже на цій сесії. Вирішення цього винятково важливого для економіки, всієї держави питання сьогодні залежить виключно від Верховної Ради. Тим більше що зниження податкового тиску було серед визначальних пунктів у передвиборних платформах усіх політичних партій та блоків, кандидатів у депутати. Це дає мені підстави заявити народним депутатам: ключ до оздоровлення та піднесення української економіки сьогодні у ваших руках. І те, як ви скористаєтесь ним, визначить основу, рівень та ефективність співпраці між Верховною Радою, Президентом і урядом.

Для активізації інвестиційного процесу потрібні також раціональна, націлена на стимулювання виробництва амортизаційна система, інститути фінансового лізингу та фондового ринку, страхування інвестиційних ризиків і зважена, з урахуванням особливостей та завдань перехідного етапу, дерегуляція економіки.

Під таким кутом зору розглядаю необхідність істотного зміцнення банківської системи. Замкнута переважно сама на себе, не працюючи як слід на вітчизняну економіку, вона поки що не відіграє ролі локомотива ринкових реформ.

Відношу до найважливіших спільних завдань уряду та Національного банку розробку і реалізацію комплексної програми оздоровлення банківської системи, запровадження надійного механізму страхування депозитів, залучення в інвестиційну сферу особистих заощаджень населення.

Щодо самого Національного банку, то відстоюючи, як і раніше, принцип його автономності, я хотів би разом із тим бачити більше відповідальності за грошово-кредитну політику, дотримання рівноваги на грошовому ринку, тіснішу координацію зусиль із Кабінетом Міністрів. Потребує істотного вдосконалення і практика використання централізованих капіталовкладень.

З наступного року Кабінет Міністрів буде визначати у структурі державних видатків бюджет розвитку, призначений переважно для довготермінового кредитування інноваційних проектів. Із цією метою створюється Український банк реконструкції та розвитку. Проте слід мати на увазі: якщо розраховувати у трансформуванні структурної моделі економіки тільки на внутрішні можливості, то цей процес займе 25-30 років, а це вагомий аргумент на користь активнішого залучення іноземних інвестицій із законодавчим гарантуванням усіх необхідних умов. Докладно я їх виклав у виступі перед учасниками зборів Європейського банку реконструкції та розвитку. На законодавче підгрунтя має бути поставлено й амністування тіньового капіталу некримінального походження - як вивезеного за кордон, так і наявного в країні.

Шановні співвітчизники! Шановні присутні! Особливий наголос хотів би зробити на проблемах агропромислового комплексу. Це галузь, що стосується всіх і кожного. На ній значною мірою тримаються вся держава й економіка. Галузь з настільки ж високим, наскільки й не реалізованим до кінця потенціалом і з негараздами, які досягли критичної межі. Вона втрачає спроможність не те що до нормального відтворення, а й до виживання.

Село дедалі більше випадає зі сфери товарно-грошових відносин. Усе переводиться на невигідний для нього і для держави бартер, причому здебільшого на основі урядових рішень. До неприпустимої межі поглибилась диспропорція в цінах на продукцію сільського господарства і товари, які воно споживає. Із 1990 року вона стала гіршою для селян як мінімум у 5 разів.

У чому бачу вихід? Перше і найголовніше. Запровадження механізмів підтримки цін на основні види продукції АПК, що практикується в більшості країн з ринковою економікою. Це має супроводжуватися посиленням антимонопольного контролю за цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії та послуги, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам.

Друге. Не тільки послаблення податкового тиску, а й радикальне спрощення податкової системи через запровадження, як уже було сказано, єдиного податку на сільськогосподарську діяльність.

Третє. Реструктуризація боргів підприємств АПК перед державою, створення спеціального фонду для надання їм на конкурсній основі кредитної підтримки та гарантій.

Четверте. Технічне забезпечення села через фінансовий лізинг і створення мережі міжгосподарських машинно-технологічних станцій та лізингових послуг.

П'яте. Створення товаровиробникам умов для вільного вибору форм господарювання. Це означає забезпечення, з одного боку, належних правових та економічних засад розвитку приватних господарств і, з другого боку, реструктуризації та підвищення життєздатності колективних господарств відповідно до ринкових умов та змін у землекористуванні.

Шосте. Приведення у відповідність з Конституцією Земельного кодексу, створення законодавчої бази, формування цивілізованого, регульованого державою ринку землі та розвитку земельно-орендних відносин, заснування Селянського банку.

Сьоме. Розвиток інфраструктури ринку сільськогосподарської продукції на основі спеціальної державної програми. Поглиблення приватизаційних процесів. Створення інтегрованих структур із виробництва, переробки, зберігання та реалізації сільськогосподарської продукції.

Восьме. Гнучке митне регулювання імпорту продовольчих товарів з метою захисту і підтримки вітчизняних виробників аналогічної продукції та критичного імпорту, необхідного для забезпечення відтворювального процесу в АПК.

Дев'яте. Розвиток соціальної інфраструктури села, стимулювання і підтримка індивідуального будівництва, сприяння розвитку несільськогосподарської підприємницької діяльності.

Сподіваюсь, що такі підходи в основному не викличуть заперечень. Відповідні законопроекти внесено до Верховної Ради, а окремі питання врегульовано указами Президента.

Комплекс завдань піднесення економіки передбачає як один із чільних пріоритетів формування національного ринку забезпечення випереджаючого зростання платоспроможного попиту, внутрішнього споживання, підвищення його частки у структурі виробництва.

Відзначаючи зростання частки експорту у структурі валового продукту, треба бачити, що ми дійшли в цьому процесі межі. Основну ставку зараз слід робити на поліпшення товарної структури експорту. Це вимагає істотного вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, розширення наявних та пошуку нових ринків.

Слід визнати, що структурна незавершеність, некомплексність реформ значною мірою породжені тим, що моделі розвитку України вироблялися без урахування її особливостей, наявності та перспектив створення законодавчої бази, психологічної готовності людей до радикальних змін у звичному й усталеному способі життя.

Найгострішою і найболючішою виявилася проблема реформування відносин власності. На моє переконання, вона повинна розв'язуватися на засадах змішаної економіки, через підвищення ефективності всіх її укладів. Потребують зміцнення позиції приватної власності, національного капіталу. Поки що їх вплив на оздоровлення і відбудову економіки залишається вкрай недостатнім.