Подаючи згідно зі статтею 106 Конституції України до Верховної Ради та Кабінету Міністрів Послання, присвячене проблемам пенсійної реформи, вважаю за необхідне привернути увагу народних депутатів, членів уряду і всього суспільства до проблем діючої пенсійної системи, її докорінного реформування з метою адаптації до вимог ринкової економіки та суттєвого підвищення рівня пенсійного забезпечення.

Реалізація зазначених завдань можлива лише за умови консолідованих, узгоджених та відповідальних дій законодавчої і виконавчої влади, підтримки громадських організацій і широких верств суспільства.

У 2000 році, який став переломним в економічній динаміці, досягнуто певних зрушень і у сфері пенсійного забезпечення. Вперше за останні п'ять років доходи Пенсійного фонду перевищили його видатки. Позитивну роль відіграли додаткові збори та персоніфікований облік внесків, завдяки чому надходження до Пенсійного фонду зросли у 2000 році майже на 2,2 млрд. гривень. Це дозволило у вересні минулого року повністю ліквідувати заборгованість з виплати пенсій, яка на початку року складала близько 1,4 млрд. гривень, і приступити до поетапного підвищення пенсій.

З листопада 2000 року по вересень 2001 року розмір найменшої пенсійної виплати (мінімальної пенсії з адресною грошовою допомогою) збільшено з 46 до 72 гривень, середній розмір пенсій - з 72 до 106, а реальні доходи пенсіонерів за 2001 рік зросли в середньому на 25,8%. Скориговано розміри пенсій, призначених із заробітку до 1992 року, розпочато їх диференціювання залежно від тривалості трудового стажу та одержуваного заробітку.

Триває розмежування витрат на фінансування пенсій, призначених за різними програмами, з Державного бюджету та Пенсійного фонду. На 2001 рік у Державному бюджеті на зазначені цілі передбачено близько 1,4 млрд. гривень, що майже у чотири рази більше, ніж у 2000 році. Це звільняє Пенсійний фонд від фінансування невластивих йому виплат.

Формується єдина інформаційна система соціального страхування, у тому числі персоніфікованого обліку пенсійних внесків, якою вже охоплено 19 млн. осіб.

Удосконалюється управління системою пенсійного забезпечення. В 11 регіонах успішно проводиться експеримент з призначення пенсій органами Пенсійного фонду, метою якого є оптимізація процесів збору та розподілу пенсійних коштів. Здійснюються заходи щодо скорочення адміністративних витрат, зокрема, пов'язаних із доставкою та виплатою пенсій.

Водночас, незважаючи на деякі зрушення у здійсненні пенсійної реформи, у цій сфері ще залишається багато нерозв'язаних проблем.

В Україні історично склалась однорівнева схема пенсійного забезпечення на засадах солідарності поколінь, яка певним чином узгоджувалася з командно-адміністративною системою. За ринкових умов вона не забезпечує громадянам адекватного заміщення пенсією заробітку, втраченого ними у зв'язку із старістю, та запобігання бідності серед людей похилого віку.

Внаслідок цього діючою пенсійною системою незадоволені як платники пенсійних внесків, так і переважна більшість пенсіонерів. Зволікання з усуненням зазначених суперечностей може призвести до гострої і затяжної соціальної напруженості.

Основні проблеми діючої системи пенсійного забезпечення в контексті ринкової трансформації економіки мають соціальний та економічний характер.

Діюча солідарна система пенсійного забезпечення є соціально несправедливою - у першу чергу і найбільшою мірою стосовно найбідніших верств населення.

Середній розмір виплачуваних пенсій дуже низький. Навіть після підвищення з серпня 2001 року середній розмір трудових пенсій складає близько 43% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. Особливо обділені пенсіонери, які одержували високі заробітки і сплачували великі суми страхових внесків, але не належать до пільгових категорій і одержують пенсії відповідно до Закону "Про пенсійне забезпечення".

Якщо в середньому вихід на пенсію означає втрату приблизно двох третин доходу, то ці люди позбуваються з припиненням роботи майже 90% колишнього заробітку. Тим часом у країнах Європейського Союзу пенсіонер з виходом на пенсію втрачає не більше 40% попереднього доходу. Частка пенсій у сукупних доходах цієї категорії населення України не перевищує 54%. Низький рівень пенсій змушує багатьох людей продовжувати роботу; протягом перших десяти років після виходу на пенсію працює майже третина пенсіонерів.

Розмір трудових пенсій практично не залежить від трудового стажу і сплачених пенсійних внесків. Через обмеження максимального розміру пенсій, які призначаються відповідно до Закону "Про пенсійне забезпечення", дві третини колишніх робітників та службовців отримують майже однакові пенсії. З 1 серпня 2001 року максимальна пенсія перевищує мінімальну разом з цільовою грошовою допомогою тільки на 45 гривень. Люди, які все життя добросовісно працювали, незадоволені незалежністю розміру пенсій від трудового внеску. З іншого боку, це породжує споживацькі настрої, незацікавленість роботодавців і працівників у сплаті пенсійних внесків.

1 - Найменша пенсійна виплата.

Пенсії, призначені відповідно до законів України:

2 - "Про пенсійне забезпечення";

3 - "Про пенсійне забезпечення" (список N 1);

4 - "Про державну службу";

5 - "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

6 - "Про статус суддів";

7 - "Про наукову та науково-технічну діяльність";

8 - "Про прокуратуру";

9 - "Про статус народного депутата України".

Пенсії, призначені за різними законами, диференціюються значно більше, ніж заробітки. На початку 2001 року середня пенсія народного депутата перевищувала найменшу пенсійну виплату в 19 разів, тоді як середня заробітна плата в газодобувній промисловості (найвища) перевищувала заробітну плату в сільському господарстві (найнижча) - тільки в 7 разів.

Для порівняння: у більшості країн максимальна пенсія перевищує мінімальну не більше, ніж у 4-5 разів.

Частина пенсіонерів одержує необгрунтовано високі пенсії. Колишні народні депутати, державні службовці, працівники прокуратури та суду, науковці, журналісти після виходу на пенсію отримують до 90% колишньої зарплати. Середня пенсія, призначена відповідно до Закону "Про пенсійне забезпечення", складає всього 10% середньої пенсії, призначеної за Законом "Про статус народного депутата".

Набула поширення практика встановлення окремим категоріям громадян дострокових пенсій. За останні десять років коло осіб, що мають право на дострокову пенсію за професійною ознакою, суттєво розширилося. Якщо в 1971 році її одержували 7% від усіх пенсіонерів, то в 2001 році - уже 16%. У 2000 році 28% людей, які вийшли на пенсію, були молодші від загального пенсійного віку.

Розмір заробітку, з якого обчислюється пенсія, не обмежується, тоді як пенсійні внески сплачуються лише із заробітної плати до 1600 гривень. У результаті високооплачувані особи одержують вищі пенсії, не сплативши адекватних пенсійних внесків, тобто фактично за рахунок інших працівників.

Оскільки для основної маси одержувачів пенсій діє обмеження максимального їх розміру, то такий перерозподіл має значення тільки для осіб, які користуються пенсійними пільгами. Наприклад, при заробітній платі 2000 грн. представник пільгової категорії одержує 1800 грн. пенсії, а металург - 156, токар, слюсар, будівельник - 117 гривень.

Значна частина пенсіонерів з пільгових категорій продовжує працювати, повністю отримуючи свою високу зарплату і пенсію, яка не оподатковується. Це стосується народних депутатів, державних службовців, наукових працівників.

Сплачені пенсійні внески не є власністю громадян, і відповідно їх виплата не гарантується сім'ям у разі передчасної смерті платників цих внесків. Від цього найбільше втрачають представники найбідніших верств населення. Пенсія, яка призначається у разі втрати годувальника, не зіставна із сумою сплачених внесків.

Розрахунок пенсій на основі заробітку за останні два роки або будь-які п'ять років підряд несправедливий стосовно представників найбідніших верств населення. Вони мають менше шансів перейти перед пенсією на високооплачувану роботу, за суміщенням або сумісництвом. Це можливо переважно для більш забезпечених працівників завдяки кращим особистим зв'язкам з керівниками підприємств та організацій.

Значна частина працівників фактично звільнена від сплати страхових внесків, хоча водночас має право на одержання пенсій з Пенсійного фонду.

Надто складні і непрозорі процедури призначення та перерахунку пенсій. Діюча пенсійна система регулюється більш як 20 законодавчими актами і величезною кількістю нормативно-правових документів. Це викликає непорозуміння, недовіру та справедливі нарікання громадян.

Таким чином, діюча пенсійна система допускає перерозподіл частини коштів Пенсійного фонду на користь пенсіонерів з числа пільгових категорій працівників, не забезпечує соціальної справедливості в захисті прав громадян похилого віку і суперечить основним принципам соціально орієнтованої ринкової економіки.

Відповідно зволікання з пенсійною реформою посилить невдоволення громадян, особливо серед малозабезпечених верств населення, загострить проблему бідності серед людей похилого віку і підвищить соціальну напругу в суспільстві.

Діюча солідарна система пенсійного забезпечення є економічно необгрунтованою і фінансово неспроможною.

Надмірно високі ставки пенсійних внесків спричиняють додаткове навантаження на економіку. Роботодавці змушені сплачувати до пенсійної системи третину фонду заробітної плати, що підвищує собівартість продукції і знижує її конкурентоспроможність, стримує зростання заробітної плати, не сприяє залученню інвестицій, легалізації тіньового сектору економіки та доходів населення.

Надмірне пенсійно-страхове навантаження на економіку звужує платіжну базу і джерела пенсійних надходжень.

Не враховуються особливості перехідного періоду, значна частина фізичних та юридичних осіб не сплачує пенсійні внески. Глибока і затяжна економічна криза породила тінізацію економіки та безробіття, суттєво підірвала і деформувала фінансову базу пенсійної системи. З 28,3 млн. людей працездатного віку в офіційному секторі економіки зайнято лише 18,7 млн., а систематично сплачують внески лише 15,3 мільйона. Торік 130 тис. підприємств взагалі не сплачували страховий збір, звітуючи про відсутність господарської діяльності. Не сплачують зовсім або сплачують не повністю пенсійні внески багато громадян, які займаються підприємництвом, ведуть особисте підсобне господарство, здають в оренду землю, майно та житло, працюють за наймом без договору, або самозайняті. За оцінками експертів, від незареєстрованої підприємницької діяльності та незадекларованих доходів населення Пенсійний фонд щорічно недоодержує близько 2 млрд. гривень.

Низький рівень оплати праці і заборгованість з її виплати звужують базу нарахування пенсійних внесків. У грудні 2000 року 22,3% працівників одержували мінімальну заробітну плату в середньому 118 гривень і лише 2,8% - понад 1000 гривень. Торік 9,4% фонду заробітної плати виплачено в натуральній формі, без сплати пенсійних внесків. Через це Пенсійний фонд недоодержав майже 1 млрд. гривень.

Поширення пільг у сплаті пенсійних внесків суттєво послаблює фінансову базу пенсійної системи. У минулому році до Пенсійного фонду надійшло від платників фіксованого сільськогосподарського податку 559,4 млн. гривень, а для виплат сільським пенсіонерам потрібно було 5,4 млрд., тобто у 10 разів більше. Подібні втрати Пенсійного фонду, пов'язані зі створенням більш сприятливих умов для діяльності АПК, не компенсуються з Державного бюджету.

Періодичне списання заборгованості перед Пенсійним фондом підриває фінансову базу пенсійної системи і провокує ухилення роботодавців від сплати пенсійних внесків. У 2000 році списано близько 3 млрд. грн., у попередні роки - понад 4 мільярди. Тобто ці великі кошти не потрапили до пенсіонерів.

Діюча солідарна пенсійна система дуже залежна від демографічних ризиків. Її фінансова стабільність визначається головним чином співвідношенням між чисельністю пенсіонерів і платників пенсійних внесків, яке у свою чергу залежить від загальної економічної ситуації (зайнятості, рівня оплати праці тощо) та від демографічних факторів (вік виходу на пенсію, рівень смертності у вікових групах тощо). Але якщо в економіці є підстави сподіватися на дальше поліпшення ситуації, то демографічні прогнози на найближчі 40-50 років досить невтішні. Зараз в Україні вік виходу громадян на пенсію є одним з найнижчих у світі. Відповідно частка пенсіонерів у структурі населення істотно перевищує цей показник у більшості європейських країн.

За таких тенденцій у середині XXI століття на 10 осіб працездатного віку припадатиме близько 7 пенсіонерів.

Крім того, як уже було сказано, багато людей виходять на пенсію достроково. Два мільйони сьогоднішніх пенсіонерів залишили роботу на 5-20 років раніше від настання загального пенсійного віку. Середній вік виходу на пенсію за вислугу років складає у чоловіків 51,5 року, жінок - 48 років. Середній період отримання пенсій наближається до середньої тривалості сплати пенсійних внесків. За таких умов неможливо оптимізувати співвідношення між розмірами заробітної плати, пенсійних внесків і пенсій.

Навіть ліквідація безробіття, скасування пільг та повна сплата пенсійних внесків не вирішують фінансових проблем солідарної пенсійної системи без подовження пенсійного віку.

Таким чином, діюча система пенсійного забезпечення вступила у протиріччя з новими реаліями ринкової економіки і водночас стримує реформування системи оплати праці та зростання легальних доходів населення, економічний розвиток загалом.

Зволікання з проведенням пенсійної реформи неминуче призведе або до збільшення розмірів пенсійних внесків, введення додаткових платежів і збільшення навантаження на економіку, або до зменшення пенсій, затримки з їх виплатою. Це остаточно дискредитує діючу систему пенсійного забезпечення, загострить економічну ситуацію і посилить соціальну напругу.

Метою реформування пенсійної системи є забезпечення належного рівня життя людей похилого віку на засадах соціальної справедливості, гармонізації відносин між поколіннями та сприяння економічному зростанню.

Пенсійна реформа має здійснюватися на системних засадах, перевірених досвідом інших країн та адаптованих до українських умов, а саме:

- соціальної справедливості, прийнятності, розуміння та підтримки реформи широкими верствами населення;

- свободи вибору, підвищення зацікавленості і відповідальності громадян за свій добробут у старості;

- економічної обгрунтованості та фінансової спроможності і стійкості пенсійної системи;

- сприяння зростанню національних заощаджень та економічному розвитку країни;

- захищеності від політичних ризиків.

Пенсійні системи удосконалюються практично в усьому світі, і в першу чергу в країнах з високорозвиненими суспільними відносинами. Це зумовлено тенденціями старіння населення. Тому, крім підвищення пенсійного віку, запроваджуються інші, побудовані на принципово нових засадах, системи пенсійного забезпечення, які розосереджують ризики і послаблюють їхній вплив.

Для цього у світовій практиці дедалі ширше застосовується багаторівнева система пенсійного забезпечення, яка має три складові - солідарну (перший рівень), обов'язкову накопичувальну (другий рівень) та додаткову або добровільну накопичувальну (третій рівень). Таке поєднання забезпечує соціальні гарантії та фінансову стабільність пенсійної системи. Адже солідарна і накопичувальна системи підвладні впливу різних ризиків: перша вразлива щодо демографічних ризиків і досить стійка до інфляційних, а друга - навпаки. Реформована солідарна складова враховуватиме інтереси малозабезпечених верств населення, а накопичувальна - стимулюватиме до пенсійних заощаджень усіх громадян, особливо з більш високими доходами.

Для України найбільш прийнятною є багаторівнева пенсійна система. З урахуванням цього пенсійну реформу слід проводити за трьома напрямами: реформування солідарної системи, створення обов'язкової накопичувальної системи і розвиток добровільної накопичувальної системи.

Солідарна система має запобігати бідності серед осіб похилого віку через перерозподіл частини коштів Пенсійного фонду в інтересах громадян, які одержували низькі доходи.

Основною метою запровадження накопичувальної пенсійної системи є підвищення розміру пенсій за рахунок доходу, отриманого від інвестування частини пенсійних внесків громадян. При цьому пенсійні кошти мають накопичуватись як шляхом обов'язкового пенсійного страхування, так і створенням додаткових (добровільних) пенсійних заощаджень.

На початкових етапах реформи пенсійне забезпечення осіб, які не братимуть участі в обов'язковій накопичувальній системі, здійснюватиметься за рахунок коштів солідарної системи.

Успішне реформування пенсійної системи вимагає створення економічних передумов, а саме:

- зростання виробництва, зміцнення фінансового стану підприємств і відповідне нарощування фінансових можливостей пенсійної системи;

- розширення продуктивної зайнятості населення, мінімізація прихованого безробіття, тіньової зайнятості, захист трудових і соціальних інтересів громадян України на іноземних ринках праці;

- погашення заборгованості із заробітної плати, підвищення її розміру і збільшення питомої ваги у валовому внутрішньому продукті;

- розширення бази сплати пенсійних внесків за рахунок охоплення пенсійним страхуванням усіх категорій юридичних і фізичних осіб;

- припинення практики списання та реструктуризації заборгованості перед Пенсійним фондом;

- скасування пільг у сплаті пенсійних внесків і заборону запровадження нових пільг у виплаті пенсій без визначення джерел їх фінансування;

- переведення фінансування виплат пенсій сільським пенсіонерам і пільговим категоріям їх одержувачів з Пенсійного фонду на Державний бюджет, корпоративні та професійні пенсійні фонди.

Сутність реформування солідарної системи полягає у забезпеченні, з одного боку, базових принципів соціальної рівності, однакового для всіх захисту від бідності у похилому віці, поступового підвищення розмірів пенсій відповідно до державних соціальних гарантій, а з іншого - у ліквідації соціальних відмінностей, пільг та привілеїв. За таких умов солідарна система зможе забезпечити мінімальний достаток на старість усім, хто працював.

Обов'язковою умовою гарантованого і ефективного виконання солідарною системою своїх функцій є усунення об'єктивних і суб'єктивних чинників, накопичених за час її існування. З цією метою необхідно:

Забезпечити обов'язковість державного пенсійного страхування всіх без винятку працюючих громадян і поступово перейти до паритетної сплати пенсійних внесків - порівну роботодавцями та найманими працівниками. За тих, хто не працює з поважних причин (здійснює догляд за малолітніми дітьми, інвалідами, проходить військову службу), внески мають сплачуватися з коштів Державного бюджету.

Встановити порядок визначення пенсій виключно на основі персоніфікованого обліку пенсійних внесків. До стажу, що дає право на пенсію, мають зараховуватись тільки ті періоди, за які сплачено обов'язкові пенсійні внески. Трудовий внесок і пенсія громадян повинні обчислюватися на основі персоніфікованого обліку за весь період трудової діяльності. Для осіб, які не працювали і не сплачували пенсійних внесків, слід зберегти соціальні виплати з коштів Державного та місцевих бюджетів, а не за рахунок пенсійних заощаджень працюючих громадян.