Згідно зі статтею 106 Конституції України Президент України вперше звертається до Верховної Ради, а також до Кабінету Міністрів з Посланням, присвяченим проблемам бюджетної політики. Необхідність такого кроку продиктована не лише складними та масштабними завданнями у фінансовій сфері, що потребують свого вирішення у 2002 р. та в наступний період, а насамперед потребою внести корективи, які дозволили б суттєво посилити дієвість бюджетної політики, її конструктивний вплив на реалізацію стратегії економічного і соціального розвитку України на 2000-2004 роки. Досягнення цієї мети можливе лише за консолідованих, узгоджених та відповідальних дій законодавчої та виконавчої гілок влади.

2000-й рік став переломним в економічній динаміці. Після тривалої кризи досягнуто відчутного зростання макроекономічних та галузевих параметрів розвитку вітчизняної економіки. Поліпшилася структура торговельного та платіжного балансу держави. Поглибилися започатковані у попередні роки позитивні зрушення і у системі бюджетних відносин. Посилилася збалансованість фінансових ресурсів держави - доходів та видатків. Якщо у 1997 р. дефіцит державного бюджету склав 6,75 % ВВП, 1998 р. - 2,06, 1999 р. - 1,55, то 2000-й бюджетний рік завершено з профіцитом 0,44 % ВВП.

Оздоровленню фінансової системи сприяло істотне скорочення взаємозаліків та вексельних розрахунків з бюджетом. Загалом за минулий рік обсяг таких розрахунків скоротився щодо державного бюджету порівняно з 1999 р. з 10,2 до 0,1 %, місцевих бюджетів - з 28 до 1,7 %. Це позитивно вплинуло на збільшення надходжень у грошовій формі. Єдиними сферами, де на кінець 2000 р. застосовувалося погашення взаємної заборгованості через спеціальні схеми грошових розрахунків, були енергетика та комунальне господарство. Це не сприяло зміцненню фінансової дисципліни у розрахунках підприємств паливно-енергетичного комплексу з бюджетом і заклало певні ризики у виконання бюджету 2001 року.

У 2000 р. Україна зробила відчутний крок до впровадження передбаченої стратегією економічного та соціального розвитку на 2000-2004 рр. політики поступового скорочення державного боргу. Порівняно з 1999 р. він зменшився з 15,3 млрд. дол. до 14,1 млрд. дол., у т.ч. зовнішній борг - з 12,4 млрд. до 10,3 млрд. доларів. Частка загального обсягу державного боргу в структурі ВВП скоротилася з 62,8 до 49,9 % і нині не є критичною. Досягненню таких результатів сприяли конструктивна політика Національного банку України, успішне здійснення на початку 2000 р. реструктуризації зовнішнього боргу перед приватними кредиторами.

Удосконалювалася система управління державними фінансами, зокрема видатками державного бюджету. Головними напрямами цієї роботи були підвищення відповідальності центральних органів виконавчої влади за проведення державної політики у відповідних галузях і сферах, упорядкування і раціоналізація мережі підвідомчих установ, суттєве скорочення кількості головних розпорядників коштів державного бюджету та переведення на казначейське обслуговування практично всіх операцій державного бюджету. У 2000 р. до бюджету вперше включено позабюджетні кошти бюджетних установ та організацій, що дало можливість більш реально оцінити фінансове забезпечення відповідних структур і підвищити прозорість державних фінансів.

Водночас позитивні результати останніх років ще не дають підстав для висновку про кардинальні зрушення у системі державних фінансів. У бюджетній сфері залишається ще багато нерозв'язаних проблем. Головна з них - досягнення реальної збалансованості бюджетної системи, її доходів і видатків. Хоча державний бюджет на 2001 р. формально затверджено бездефіцитним, у його доходній частині закладено майже 6 млрд. грн. надходжень від приватизації державного майна, які не мають характеру постійних надходжень і можуть розглядатися лише як додаткове (тимчасове) джерело бюджетного фінансування. За своїм змістом зазначені надходження - це сума фактичної незбалансованості доходів та видатків бюджету. Не можна погодитися з поглядами на приватизаційний процес у суто фіскальному контексті. Не виконується положення Указу Президента України щодо спрямування 25 % надходжень від приватизації на інвестування стратегічних підприємств. Практично всі отримані від приватизації кошти продовжують використовуватися виключно на цілі поточного споживання.

Укорінилася деструктивна практика кредитування державного бюджету за рахунок несвоєчасного відшкодування суб'єктам господарювання нарахувань з ПДВ. На кінець 2000 р. обсяг його неповернення склав близько 3 млрд. гривень. У нинішньому році відповідна заборгованість зросла ще більше і на початок травня склала 4,7 млрд. гривень. Зберігаються значні обсяги кредиторської заборгованості установ і організацій, які утримуються за рахунок державного та місцевих бюджетів. Станом на 01.01.2001 р. загальна її сума досягла 5003,4 млн. гривень.

У 1999-2000 рр. розпочато реформування бюджетної системи України. Однак зміст бюджетної реформи ще не повною мірою відповідає завданням післякризового розвитку. Залишається обмеженим поле реформи, яке зводиться лише до удосконалення системи управління державними фінансами. На противагу принципам проголошеної в Посланні Президента України стратегії економічного та соціального розвитку держави, які стосуються відчутного посилення стимулюючої функції бюджетної політики, першочергового зміцнення фінансів суб'єктів господарювання, інших юридичних осіб та домашніх господарств, бюджет продовжує розглядатися лише як фіскальний план доходів і витрат, виконанню якого фактично підпорядковуються всі інші інструменти економічних та соціальних перетворень.

Дається взнаки недосконалість бюджетних розрахунків, які не враховують реальний баланс фінансових ресурсів держави, фінансові потоки в економіці.

Все це призводить до абсолютизації фіскальної функції бюджету, а відтак і до посилення податкового тиску. Поглиблюється вкрай небезпечна функціональна відособленість бюджетної політики від невідкладних завдань розвитку реальної економіки. Це обмежує можливості розширеного витворення фінансових ресурсів держави, призводить до звуження фінансової бази бюджетних призначень.

Надмірний податковий тиск є однією з причин низької конкурентоспроможності української економіки. Залишається значною збитковість підприємств та організацій. Виявом і наслідком цього є щорічне зростання бюджетної недоїмки, обсяги якої на 01.05.2001 р. перевищили 10,9 млрд. гривень. Поглиблюється платіжна криза. Загальний рівень дебіторської та кредиторської заборгованості всіх суб'єктів господарювання (крім бюджетних установ) збільшився за 2000 р. відповідно на 8,8 та 12,7 %. У I кв. цього року ситуація не поліпшилася, зазначені види заборгованості зросли відповідно на 4,9 та 4,2 %.

Не зменшується рівень тінізації економіки, що також є наслідком надмірності податкового тиску. За експертними оцінками, втрати бюджету від тінізації доходів щорічно перевищують 12-13 млрд. гривень. Зберігається значне податкове навантаження на фонд оплати праці та доходи громадян. У сукупності на кожну зароблену гривню припадає понад 80 копійок податків.

У 2000 р. посилилася соціальна спрямованість бюджету. Однак з урахуванням інфляційних процесів заходи Уряду в соціальній сфері, зокрема погашення заборгованості з пенсій та заробітної плати (часткове), виявилися недостатньо ефективними. Збереглася сформована за роки економічної кризи тенденція зниження реальної заробітної плати та пенсій. Знизилася питома вага оплати праці у структурі ВВП. Всупереч очікуванням, пов'язаним з економічними зрушеннями, збільшився рівень бідності. Продовжує загострюватися демографічна ситуація.

У 2000 р. закладено основи реформи міжбюджетних відносин. Здійснено більш чіткий, порівняно з попередніми роками, розподіл доходних джерел між державним і місцевими бюджетами. Водночас у процесі реформування міжбюджетних відносин допущено зменшення частки фінансових ресурсів, які розподіляються через місцеві бюджети. Така лінія не відповідає стратегії фінансового зміцнення регіонів, посилення їхнього впливу на економічні та соціальні процеси. Якщо торік частка доходів державного бюджету зросла проти 1999 р. з 15,4% від ВВП до 20,4, то питома вага доходів місцевих бюджетів зменшилася - відповідно з 9,9 до 7,3 %. З 9,9 до 7,1 % від ВВП зменшилася і частка видатків місцевих бюджетів. У 2000 р. частка видатків місцевих бюджетів у Зведеному бюджеті України зменшилася з 36 до 31 %.

У контексті цих та інших фактів стає очевидним, що збільшення бюджетних надходжень у 2000 р. стало результатом не відчутного розширення фінансової бази, а насамперед сприятливої зовнішньоекономічної кон'юнктури та відповідного прискорення темпів виробництва (розрахунками до бюджету 2000 р. передбачалося зростання ВВП не на 6 %, як це мало місце, а на рівні 1 %), включення до бюджету позабюджетних коштів, а також суттєвого збільшення інфляційного податку. Кожна четверта гривня бюджетних надходжень мала у 2000 р. інфляційну природу. Це означає, що фінансування у реальних цінах значної частки бюджетних видатків, у т.ч. на соціальну сферу, мало порівняно з попереднім роком від'ємні результати.

Наведені дані переконують: незважаючи на загальне оздоровлення економічної ситуації, кризові процеси у фінансовій сфері української економіки остаточно ще не подолано. Це один з визначальних ризиків, який стримує можливості виходу економіки на траєкторію сталого зростання, здійснення глибоких структурних та інноваційних перетворень. Зміна ситуації на краще має стати визначальним завданням економічної політики Уряду у 2002 році.

Завдання Уряду - опрацювати та здійснити додаткові заходи, що мають забезпечити суттєве поглиблення бюджетної реформи. Критерієм її ефективності повинен стати конструктивний вплив бюджетної сфери на реалізацію базових завдань економічних та соціальних перетворень як у середньостроковій, так і довгостроковій перспективі. Відповідно до світової практики бюджет має стати основним інструментом економічної політики, насамперед підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки, зміцнення політичної та соціальної стабільності у державі.

1. Корекція бюджетної політики України має бути спрямована насамперед на забезпечення розширеного відтворення фінансових ресурсів держави, закріплення досягнутих темпів економічного зростання, створення сприятливих умов для детінізації економіки, розвитку підприємницької діяльності, поліпшення інвестиційного клімату.

Бюджетна політика покликана сприяти досягненню таких макроекономічних показників:

2. Необхідне суттєве посилення соціальної функції державного бюджету, зростання частки соціальних витрат, інвестицій у людський капітал - освіту, охорону здоров'я, соціальні компенсації.

Бюджет 2002 р. повинен сприяти випереджаючому зростанню темпів реальних доходів населення, в т.ч. заробітної плати по відношенню до ВВП, вирівнюванню соціального розшарування, зниженню рівня бідності, підвищенню якості життя громадян. За розрахунками Міністерства економіки та Міністерства праці та соціальної політики, передбачається досягнення таких показників у соціальній сфері:

3. У 2002 р. необхідно зберегти профіцитність державного бюджету, забезпечене зниження рівня державного споживання. Це сприятиме дальшому зменшенню державного боргу України та повнішому використанню кредитних ресурсів, спрямованих на розвиток реального сектору економіки. Ставиться за мету досягнення таких бюджетних параметрів:

4. Потрібно посилити взаємодію між бюджетною політикою Уряду та грошово-кредитною політикою НБУ, забезпечити дальшу стабілізацію національної грошової одиниці, зміцнення її валютних позицій, збільшення валютних резервів. Відповідно до прогнозних розрахунків НБУ та Міністерства економіки слід забезпечити такі показники:

5. Бюджетна політика 2002 р. має бути скоординованою із зовнішньоекономічною політикою держави. У цій сфері орієнтиром є такі параметри:

6. Потребує дальшого удосконалення система управління державними фінансами, підвищення ефективності виконання бюджету на всіх рівнях. Для цього треба забезпечити:

- підвищення якості основних макроекономічних прогнозів з обов'язковим проведенням попередньої незалежної експертизи їх коректності;

- здійснення розрахунків балансу фінансових ресурсів держави та вдосконалення на цій основі бюджетно-фінансових та грошово-кредитних пропорцій економіки України;

- перехід до середньострокового бюджетного планування як основи формування державного бюджету на визначений рік;

- перехід від багатоканальної до одноканальної системи фінансування закладів, установ та організацій бюджетної сфери, а також окремих бюджетних програм, зокрема в частині передачі функцій фінансування лише одному головному розпоряднику;

- здійснення витрат державного та місцевих бюджетів виключно на конкурсній основі;

- поглиблення реформи міжбюджетних відносин як необхідної умови залучення потенціалу регіонів до забезпечення сталого економічного зростання та підвищення життєвого рівня населення;

- удосконалення касового виконання державного та місцевих бюджетів;

- реальне запровадження бюджетів розвитку на державному, регіональному та місцевому рівнях;

- визначення критеріїв, оцінки ефективності бюджетних видатків, які здійснюються головними розпорядниками бюджетних коштів, зокрема нижчого рівня;

- децентралізацію оплати рахунків бюджетних установ;

- скорочення кількості головних розпорядників коштів державного бюджету;

- приведення у відповідність з міжнародними стандартами функціональної класифікації видатків бюджетів;

- переведення всіх операцій державного бюджету на казначейську систему обслуговування.

7. Для поліпшення прозорості та обгрунтованості бюджету в частині конкретних видатків державних органів, підвищення ефективності діяльності розпорядників бюджетних коштів, а також посилення зв'язку між їхніми завданнями та бюджетним фінансуванням проект Державного бюджету на 2002 р. має складатися на основі програмно-цільового методу.

8. Обов'язковою складовою бюджетної політики повинні стати удосконалення системи фінансового контролю, запровадження нових механізмів щодо забезпечення повної прозорості, посилення контролю за формуванням та ефективним використанням бюджетних ресурсів, залучення до цього широкої громадськості, ЗМІ, громадських організацій. Це передбачає: