Дата підписання: 23.09.2002

Дата ратифікації: 10.12.2003

Дата набуття чинності: 15.01.2004

Україна і Республіка Куба, далі "Договірні Сторони",

керуючись бажанням розвивати консульські зносини, сприяти захисту прав та інтересів обох держав, їх громадян та юридичних осіб, зміцненню відносин дружби і співробітництва між Договірними Сторонами;

на розвиток положень Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року;

підтверджуючи, що з питань, які не обумовлені в цій Конвенції, будуть застосовуватись норми багатосторонніх міжнародних договорів, учасниками яких є Договірні Сторони, та норми міжнародного звичаєвого права;

вирішили укласти цю Консульську конвенцію і домовились про таке:

У цій Конвенції наведені нижче терміни мають такі значення:

1. "Консульська установа" означає будь-яке генеральне консульство, консульство, віце-консульство, консульське агентство або консульський відділ дипломатичного представництва.

2. "Консульський округ" означає район, відведений консульській установі для виконання консульських функцій.

3. "Глава консульської установи" означає генерального консула, консула, віце-консула або консульського агента, на яких покладено виконання в такій якості консульських функцій.

4. "Консульська посадова особа" означає будь-яку особу, включаючи главу консульської установи, якій доручено здійснення консульських функцій. Це визначення включає також працівників, які направляються до консульської установи для навчання з консульської роботи (практикант).

5. "Консульський службовець" означає будь-яку особу, яка виконує адміністративні або технічні обов'язки в консульській установі.

6. "Працівник обслуговуючого персоналу" означає будь-яку особу, яка виконує обов'язки по обслуговуванню консульської установи.

7. "Працівники консульської установи" означає консульських посадових осіб, консульських службовців та працівників обслуговуючого персоналу.

8. "Член сім'ї" означає дружину (чоловіка), дітей, батьків працівника консульської установи, а також інших осіб, які проживають разом з ними і знаходяться на його утриманні.

9. "Консульське приміщення" означає будинки або частини будинків з прилеглими до них ділянками землі, в тому числі резиденції керівника консульської установи, незалежно від його посади, які використовуються виключно для здійснення консульських функцій, незалежно від того, хто є їх власником.

10. "Консульські архіви" включають всі папери, документи, кореспонденцію, книги, фільми, стрічки звукозапису і реєстри консульської установи разом із шифрами і кодами, картотеками і будь-якими предметами обстановки, призначеними для забезпечення їх збереження чи зберігання.

11. "Акредитуюча держава" означає Договірну Сторону, яка призначає консульських посадових осіб.

12. "Держава перебування" означає Договірну Сторону, в межах території якої консульські посадові особи виконують свої функції.

13. "Морське судно" означає будь-яку самохідну споруду, призначену для морського судноплавства під національними прапором будь-якою зі Сторін - учасниць цієї Конвенції, крім військових суден.

14. "Повітряне судно" означає будь-який літальний апарат, призначений для повітроплавання під національним прапором будь-якої зі Сторін - учасниць цієї Конвенції, крім військових суден.

15. "Громадянин" означає будь-яку фізичну особу, яка є громадянином акредитуючої держави згідно з її законодавством.

16. "Юридична особа" означає будь-яку юридичну особу акредитуючої держави, яка є такою згідно з законодавством акредитуючої держави.

1. Консульські установи можуть бути відкриті на території держави перебування лише за її згоди.

2. Місцезнаходження консульської установи, її клас і консульський округ визначаються у кожному окремому випадку за взаємною домовленістю між акредитуючою державою і державою перебування.

3. Всі зміни щодо місця знаходження, класу і консульського округу консульської установи можуть здійснюватися за погодженням лише з державою перебування.

1. Перед тим, як призначити керівника консульської установи, акредитуюча держава має отримати дипломатичними каналами згоду держави перебування на таке призначення.

2. Після надання згоди державою перебування дипломатичне представництво акредитуючої держави подає Міністерству закордонних справ держави перебування консульський патент або будь-який інший документ про призначення глави консульської установи. В консульському патенті або в будь-якому іншому відповідному документі про призначення глави консульської установи вказується повне ім'я і прізвище керівника консульської установи, клас і місцезнаходження консульської установи і консульський округ, в якому він виконуватиме свої функції.

3. Після подання консульського патенту або будь-якого іншого документа про призначення глави консульської установи держава перебування видає, в якомога короткий строк, екзекватуру або інший дозвіл.

4. Глава консульської установи розпочинає виконання своїх консульських функцій після того, як держава перебування видасть йому екзекватуру або інший дозвіл.

5. Держава перебування може дозволити главі консульської установи тимчасово виконувати консульські функції до надання екзекватури або іншого дозволу.

6. Після видачі главі консульської установи екзекватури або дозволу тимчасово виконувати свої функції держава перебування вживає всіх необхідних заходів, щоб надати главі консульської установи можливість виконувати його функції.

Акредитуюча держава попередньо повідомляє Міністерству закордонних справ держави перебування повні імена та прізвища консульських працівників, які призначаються до консульської установи, крім глави консульської установи, а також імена, прізвища та громадянство працівників консульської установи.

Консульські посадові особи та консульські службовці є переважно громадянами акредитуючої держави.

1. У випадках, коли глава консульської установи з будь-якої причини не може виконувати свої функції, або якщо посада глави консульської установи тимчасово вакантна, акредитуюча держава може призначити консульську посадову особу цієї чи іншої консульської установи в державі перебування або одного з членів дипломатичного персоналу свого дипломатичного представництва в державі перебування тимчасово главою консульської установи. Повні ім'я та прізвище цієї особи попередньо повідомляються Міністерству закордонних справ держави перебування.

2. Особа, призначена тимчасово керівником консульської установи, має право виконувати обов'язки керівника консульської установи, якого вона заміщує. На неї поширюються такі ж обов'язки і вона користується тими ж правами, привілеями та імунітетами, як і в разі, якби вона була призначена відповідно до статті 3 цієї Конвенції.

3. Призначення одного з членів дипломатичного персоналу дипломатичного представництва акредитуючої держави відповідно до пункту 1 цієї статті не впливає на привілеї та імунітети, якими він користується як дипломат.

1. Держава перебування може в будь-який час, без пояснення причин свого рішення, повідомити дипломатичними каналами акредитуючу державу, що екзекватура або будь-який інший дозвіл глави консульської установи відкликані, або, що будь-який інший працівник консульської установи - неприйнятна особа.

2. У цьому випадку акредитуюча держава повинна відкликати зазначеного працівника консульської установи. Якщо акредитуюча держава протягом певного строку не виконає це зобов'язання, держава перебування може відмовитися визнавати такого працівника консульської установи.

Якщо акредитуюча держава має намір відкрити консульську установу на території держави перебування, остання надає їй приміщення, необхідні для зазначеної консульської установи, і житло для консульських посадових осіб та консульських службовців консульської установи, які є громадянами акредитуючої держави, в узгоджені Договірними Сторонами строки.

Держава перебування гарантує консульським посадовим особам установи захист і вживатиме всі необхідні заходи для того, щоб вони змогли виконувати свої консульські функції і користуватися правами, привілеями та імунітетами, передбаченими Віденською конвенцією про консульські зносини від 24 квітня 1963 року, цією Конвенцією і законодавством держави перебування.

1. На приміщенні консульської установи може бути встановлений державний герб акредитуючої держави і напис з назвою консульської установи мовами акредитуючої держави і держави перебування.

2. На приміщенні консульської установи може вивішуватись прапор акредитуючої держави, так само як і на резиденції глави консульської установи.

3. Прапор акредитуючої держави може встановлюватись також на транспортних засобах, які використовуються главою консульської установи для виконання своїх службових обов'язків.

1. Консульське приміщення недоторканне. Представники органів влади держави перебування не можуть заходити в приміщення консульської установи без попередньої згоди на це глави консульської установи або особи, яка уповноважена діяти у цьому статусі.

2. Положення пункту 1 цієї статті поширюється також на житлові приміщення працівників консульської установи, які є громадянами акредитуючої держави.

Консульські архіви недоторканні в будь-який час і де б вони не знаходилися.

1. Консульська установа має право на зносини з урядом, дипломатичними представництвами і консульськими установами акредитуючої держави. З цією метою консульська установа може використовувати будь-які засоби звичайного або шифрозв'язку, дипломатичних чи консульських кур'єрів, дипломатичну та консульську пошту. При використанні звичайних засобів зв'язку до консульської установи використовуються такі ж тарифи, як і до дипломатичних представництв.

Консульська установа може встановлювати та користуватися радіопередавачем лише з дозволу держави перебування.

2. Службова кореспонденція консульської установи, незалежно від засобів передачі, так само як і опечатана консульська валіза, що має зовнішні видимі знаки, які вказують на її офіційний характер, є недоторканною і не підлягає контролю або затриманню органами влади держави перебування.

3. Консульські кур'єри акредитуючої держави користуються на території держави перебування такими ж правами, привілеями та імунітетами, як і дипломатичні кур'єри.

4. Консульська валіза може бути довірена командиру повітряного судна або капітану морського судна, який, не будучи консульським кур'єром, забезпечуватиметься офіційним документом із зазначенням кількості місць, що складають консульську валізу. Консульська посадова особа може вручати і отримувати консульську валізу у командира повітряного судна або капітана морського судна безпосередньо і без будь-яких перешкод.

Консульські посадові особи, які є громадянами акредитуючої держави, - недоторканні. Вони не можуть бути ні затримані, ні заарештовані. Держава перебування ставитиметься до них з належною повагою і вживатиме всіх необхідних заходів, щоб запобігти будь-яким виявам неповаги до їх особи, свободи та гідності.

1. Працівники консульської установи, які є громадянами акредитуючої держави, користуються імунітетами від юрисдикції держави перебування, окрім випадків, передбачених пунктами "a", "b", "c" пункту 1 і пунктом 3 статті 31 Віденської конвенції про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 року.

2. Члени сімей працівників консульської установи, які є громадянами акредитуючої держави і які проживають разом з ними, користуються імунітетами від юрисдикції держави перебування та особистою недоторканністю в такому обсязі, як і працівники консульської установи.

3. Акредитуюча держава може відмовитись від імунітету для працівників консульської установи, а також для членів їх сімей. Відмова в усіх випадках повинна бути чітко висловлена.

4. Відмова від імунітетів від юрисдикції держави перебування стосовно цивільної та адміністративної відповідальності не означає відмови від імунітетів щодо судового рішення, для якого потрібна спеціальна відмова.

1. Консульська посадова особа не зобов'язана виступати в якості свідка в суді або інших компетентних органах держави перебування.

2. Консульський службовець та працівник обслуговуючого персоналу може бути викликаний як свідок до суду або інших компетентних органів держави перебування.

3. Особи, зазначені в п. 2 цієї статті, можуть відмовитися давати свідчення з питань, пов'язаних зі службовою діяльністю. Однак у всіх випадках до них не можуть бути застосовані жодні обмежувальні дії чи санкції.

4. Положення цієї статті поширюються на членів сімей працівників установ, які є громадянами акредитуючої держави і які живуть разом з ними.

1. Консульські посадові особи звільняються в державі перебування від служби в збройних силах та від інших видів повинності.

2. Положення пункту 1 цієї статті поширюються також на консульських службовців, працівників обслуговуючого персоналу і на членів їх сімей, які проживають разом з ними, якщо вони не є громадянами держави перебування.

Працівники консульської установи і члени їх сімей, які проживають разом з ними, звільняються від виконання усіх вимог, передбачених законодавчими актами держави перебування стосовно реєстрації іноземців, отримання дозволу на проживання та інших подібних вимог щодо іноземців.

1. Держава перебування не обкладатиме жодними податками чи зборами:

a) нерухоме майно (земельну ділянку, будинок або частину будинку), яке є власністю акредитуючої держави або знаходиться в розпорядженні і використовується для консульських потреб, в тому числі житлові приміщення для працівників консульської установи, які є громадянами акредитуючої держави, а також договори та акти, пов'язані з придбанням або оформленням цього нерухомого майна.

b) транспортні засоби, що належать консульській установі і використовуються для офіційних цілей.

2. Положення пункту 1 цієї статті не поширюються на платежі за надання спеціальних послуг.

Працівники консульської установи акредитуючої держави звільняються в державі перебування від сплати будь-яких податків та платежів, встановлених державою перебування на заробітну плату за виконання своїх службових обов'язків.

Працівники консульської установи акредитуючої держави та члени їх сімей, які живуть разом з ними, звільняються в державі перебування від будь-яких податків та зборів: державних, регіональних або місцевих, за винятком:

a) побічних податків, які звичайно включаються у вартість товарів та послуг;

b) зборів і податків на приватне нерухоме майно, яке знаходиться на території держави перебування, якщо вони не володіють ним від імені акредитуючої держави для цілей консульської установи;

c) податків і мита на спадщину, що стягуються державою перебування;

d) зборів і податків на приватний доход, джерело якого знаходиться у державі перебування, та податків на капіталовкладення у комерційні або фінансові підприємства в державі перебування;

e) зборів, що стягуються за конкретні види обслуговування;

f) реєстраційних, судових і реєстрових зборів, іпотечних і гербових зборів.