Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Корнієнко та Чертан проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Мартіньш Мітс (<…>), Голова,

Катержіна Шімачкова (<…>),

Микола Гнатовський (<…>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 21 березня 2024 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою, поданою 26 жовтня 2009 року до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція).

2. Про заяву було повідомлено Уряд України (далі — Уряд).

3. Перелік заявників і відповідні деталі заяви наведені в таблиці у додатку.

4. Суд розглянув заяву та вважає, що п. Євгеній Юрійович Чертан, другий заявник, не має статусу потерпілого, оскільки він не був стороною провадження, на надмірну тривалість якого скаржилися заявники.

З цього випливає, що заява у частині щодо другого заявника є несумісною за критерієм ratione personae з положеннями Конвенції у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції та має бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції. Тому Суд розгляне поточну заяву лише щодо першої заявниці, пані В. Корнієнко.

5. Перша заявниця скаржилася на те, що тривалість відповідного цивільного провадження була несумісною з вимогою "розумного строку", та у неї не було ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вона посилалася на пункт 1 статті 6 і статтю 13 Конвенції.

6. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися у контексті обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників і відповідних органів державної влади, а також важливість предмета спору для заявників (див. рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII).

7. У керівній справі "Карнаушенко проти України" (Karnaushenko v. Ukraine), заява № 23853/02, від 30 листопада 2006 року, Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

8. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних виправдати загальну тривалість провадження на національному рівні. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".

9. Суд також зазначає, що перша заявниця не мала у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цими скаргами.

10. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.