Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Шойго проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Арнфінн Бордсен (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Маттіас Гуйомар (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 29662/13), яку 30 квітня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянин Російської Федерації п. Олександр Сафьянович Шойго (далі — заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі — Уряд) про скаргу за пунктами 1, 4 та 5 статті 5 Конвенції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

рішення Уряду Російської Федерації не брати участь у цій справі,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 09 вересня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Заявника, в якого на момент подій не було документів, що посвідчують особу, затримали в Україні з метою видворення. Він скаржився на те, що тримання його під вартою та відповідні процедури суперечили пунктам 1, 4 та 5 статті 5 Конвенції.

2. Заявник народився у 1985 році та проживає у м. Сеул, Республіка Корея. Заявника представляла пані С. Бутенко — юрист, яка практикує у м. Києві.

3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

5. Заявник народився у 1985 році в Республіці Саха (Якутія) Російської Федерації, в родині оленярів. Його народження не було належним чином зареєстровано. Згідно з його твердженнями після смерті матері у 1998 році він пішов з дому і, не отримавши документів, що посвідчують особу, став бездомним та, як стверджувалося, нелегально подорожував Російською Федерацією та Україною. Оскільки на момент подій у заявника не було документів, що посвідчують особу, він не міг довести наявність у нього громадянства.

6. 01 листопада 2011 року працівники прикордонної служби України затримали заявника під час спроби перетину кордону з України до Республіки Молдова.

7. 04 листопада 2011 року Одеський окружний адміністративний суд за адміністративним позовом прикордонної служби постановив видворити заявника з України, а також затримати його на строк до дванадцяти місяців до видворення. Згідно з твердженнями заявника він пропустив встановлений строк на оскарження, оскільки був неписьменним і йому не надавалася правова допомога, проте зрештою його апеляційну скаргу прийняли, і 16 жовтня 2012 року Одеський апеляційний адміністративний суд залишив постанову суду першої інстанції без змін. У своїх рішеннях національні суди зазначили, що заявник стверджував про наявність у нього громадянства Російської Федерації, але документів, що посвідчують особу, не мав.

8. Заявник тримався у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства з неврегульованим статусом у Чернігівській області.

9. 25 вересня 2012 року адміністрація пункту звернулася до Посольства Російської Федерації з метою отримання документів для заявника як громадянина Російської Федерації, оскільки він, як стверджувалося, набув громадянства Російської Федерації як громадянин СРСР, який станом на 06 лютого 1992 року постійно проживав у Російській Федерації (згідно зі статтею 13 Закону Російської Федерації "Про громадянство Російської Федерації" 1991 року). 27 вересня 2012 року заявник також звернувся до почесного консула Російської Федерації у м. Чернігові з проханням допомогти йому в отриманні документів стосовно наявності у нього громадянства Російської Федерації.

10. 01 листопада 2012 року заявника звільнили з пункту.

10 грудня 2012 року Вищий адміністративний суд України повернув касаційну скаргу заявника на рішення окружного адміністративного суду та апеляційного суду, вважаючи, що заявник не сплатив обов’язковий судовий збір.

11. 20 грудня 2012 року посольство відповіло заявнику, що з огляду на надану заявником і доступну посольству інформацію було неможливо визначити, чи був заявник громадянином Російської Федерації.

12. Згодом заявник отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні та документи, які посвідчують, що він є громадянином Російської Федерації.

13. Прийнятий у 2005 році Кодекс адміністративного судочинства України був повністю змінений Законом України від 03 жовтня 2017 року.

14. Редакція Кодексу 2005 року передбачала, що постанови окружних судів, якими санкціонувалося затримання іноземців з неврегульованим статусом (на той момент постановою могло бути санкціоновано затримання на строк до дванадцяти місяців), могли бути оскаржені до апеляційних адміністративних судів і Вищого адміністративного суду України.

15. Стаття 289 Кодексу у новій редакції 2017 року встановила змінений порядок розгляду справ щодо затримання іноземців. Він передбачає, що спочатку затримання іноземців з метою їхнього видворення має призначатися на строк шість місяців з можливим продовженням строку одразу ще на шість місяців у випадку проблем з організацією видворення та загалом тривати вісімнадцять місяців.

16. Інші відповідні положення національного законодавства наведені в рішенні у справі "Нур Ахмед та інші проти України" (Nur Ahmed and Others v. Ukraine), заява № 42779/12 та 5 інших заяв, пункти 27–54, від 18 червня 2020 року [Комітет]).

17. Заявник скаржився на тримання його під вартою всупереч пункту 1 статті 5 Конвенції, на відсутність у його розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту, за допомогою якого він міг оскаржити законність тримання під вартою, а також на відсутність забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування всупереч пунктам 4 та 5 статті 5 Конвенції. Відповідні частини зазначених положень передбачають:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

...

(f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в’їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

...

4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.