Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Гавриляк проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ладо Чантурія (<…>), Голова,

Микола Гнатовський (<…>),

Уна Ні Райферті (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 60692/16), яку 01 жовтня 2016 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянка України пані Ольга Володимирівна Гавриляк (далі — заявниця), 1960 року народження, що проживає у с. Давидів, і яку представляв п. Б.Б. Бідний — юрист, який практикує у м. Львові,

рішення повідомити про скарги за статтями 3 та 8 Конвенції Уряд України (далі — Уряд), який представляла його Уповноважений, на останніх етапах провадження пані Маргарита Сокоренко — Уповноважений України у справах Європейського суду з прав людини,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 24 жовтня 2024 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується тверджень заявниці про жорстоке поводження з нею з боку її племінника, Я.Р., який 04 серпня 2014 року наніс їй легкі тілесні ушкодження, намагаючись вплинути на її рішення продати її будинок.

2. 30 листопада 2006 року згідно з договором дарування заявниця набула сім восьмих частин права власності на будинок своїх батьків, хоча вона продовжувала проживати в іншому місці. Її брат, Я.В., проживав у будинку до своєї смерті у квітні 2014 року. Племінник заявниці, Я.Р., проживав у будинку по липень 2010 року. У січні 2014 року Я.Р. разом із дружиною та малолітньою дитиною повернувся жити до будинку. Вбачається, що вони виїхали десь наприкінці 2014 року.

3. 26 травня 2011 року Сколівський районний суд Львівської області (далі — Сколівський суд) ухвалив рішення про припинення права власності Я.В. на одну восьму частину права власності на будинок і присудив йому компенсацію в розмірі 42 683 українські гривні (далі — грн).

4. 24 жовтня 2012 року право власності заявниці на одну восьму частину будинку, що залишилася, було зареєстровано в Державному реєстрі.

5. 29 травня 2013 року Сколівський суд задовольнив позов Я.В., який вимагав стягнення із заявниці 42 683 грн. У липні 2013 року заявниця сплатила йому належні кошти.

6. У 2015 році заявниця подала позов проти Сколівської міської ради, вимагаючи визнати за нею право власності на одну восьму частину будинку, що залишилася. 16 березня 2016 року Сколівський суд задовольнив її позов і визнав її повноправним власником будинку, як вона вимагала. Це рішення набрало законної сили 28 березня 2016 року.

7. У 2017 році заявниця продала будинок.

8. Згідно з твердженнями заявниці 04 серпня 2014 року Я.Р. разом із трьома іншими особами входив до будинку без її дозволу та завдавав їй тілесні ушкодження під час двох окремих випадків. Того ж дня заявниця поскаржилася на випадок до міліції, яка негайно порушила кримінальне провадження за фактом нанесення легких тілесних ушкоджень згідно з частиною другою статті 125 Кримінального кодексу України. Тілесні ушкодження були задокументовані в висновках судово-медичної експертизи від 13 серпня 2014 року та 25 березня 2015 року і були кваліфіковані як легкі. Ані заявниця, ані Уряд не надали Суду копії цих висновків експертів.

9. У період з 2012 по 2015 роки за поданими заявницею заявами про вчинення кримінального правопорушення було порушено загалом п’ятнадцять кримінальних проваджень у зв’язку з володінням і правом власності на будинок, у тому числі щодо її тверджень про незаконне проникнення до будинку, пошкодження замка в будинку та крадіжку, а також щодо її скарг на жорстоке поводження Я.Р. з нею 04 серпня 2014 року.

10. Згідно з твердженнями Уряду, який посилався на матеріали кримінального провадження, 04 серпня 2014 року у заявниці виникла сварка з Я.Р. та С.Б., який прийшов до неї додому і почав знімати на мобільний телефон Я.Р. Заявниця вдарила дерев’яною палицею телефон, а потім Я.Р. по спині, голові, шиї та попереку. Я.Р. також отримав декілька ударів по руках, якими він захищався від нападу, після чого він та С.Б. пішли. Того вечора після подальшої сварки між заявницею та матір’ю і вітчимом Я.Р. сталася сутичка.

11. Наведену версію подій частково підтвердили сусідка Г. та її дочка, які зазначили, що бачили заявницю, яка тримала дерев’яну палицю і сварилася з Я.Р. та С.Б.

12. Згідно з твердженнями Уряду у серпні 2017 року запис із мобільного телефону було долучено як доказ до кримінального провадження, і на ньому було видно, як заявниця підходить до Я.Р. з дерев’яною палицею в руках й б’є нею по телефону, після чого запис припинявся.

13. Насамкінець Уряд стверджував, що заявниця скаржилася судово-медичному експерту, що 04 серпня 2014 року Я.Р. та С.Б. прийшли до будинку, коли вона там була, витягнули її за волосся та били по голові, плечах і решті тіла. Однак цю версію подій слідство не підтвердило.

14. У грудні 2017 року два кримінальних провадження стосовно відповідних подій 04 серпня 2014 року та стверджуваного незаконного проникнення до будинку були об’єднані.

15. Згодом кримінальне провадження декілька разів закривалося у зв’язку з відсутністю доказів, але ці постанови скасовувалися судом першої інстанції.

16. 19 лютого 2020 року Миколаївський районний суд Львівської області задовольнив клопотання прокурора та закрив кримінальне провадження у зв’язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.