Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Марущак проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Марія Елосегі (<…>), Голова,

Катержіна Шімачкова (<…>),

Стефан Пізані (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 62341/16), яку 22 жовтня 2016 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянка України пані Наталія Іванівна Марущак (далі — заявниця), 1955 року народження, що проживає у смт Рокитне, і яку представляла пані Т.І. Марущак — юрист, яка практикує у м. Києві,

рішення повідомити про скарги за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, взятою окремо та у поєднанні зі статтею 14 Конвенції, Уряд України (далі — Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко з Міністерства юстиції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 17 жовтня 2024 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується припинення виплати заявниці пенсії за віком під час її роботи в комунальному засобі масової інформації — газеті. Вона посилалася на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, взяту окремо та у поєднанні зі статтею 14 Конвенції.

2. Заявниця працювала головним редактором комунального засобу масової інформації — газети "Вісник Рокитнянщини". Разом із заробітною платою вона отримувала пенсію за віком, нараховану відповідно до Закону України "Про державну службу" (див. пункт 8).

3. 01 квітня 2015 року набрали чинності зміни до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" та інших законодавчих актів (далі — Закон № 213-VIII), якими було призупинено до 31 грудня 2015 року виплату пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про державну службу" особам, які за сумісництвом працювали на посадах, що надавали право на такі пенсії. Особам з іншими формами зайнятості, які також отримували пенсію за віком згідно із Законом України "Про державну службу" в розмірі, що перевищував встановлений законом-1, розмір пенсії мав бути зменшений на 15%.

__________

-1 Особам, які втратили працездатність, виплачувалося 150% прожиткового мінімуму.

4. Згідно із зазначеним Законом виплату заявниці пенсії за віком було припинено з 01 квітня 2015 року.

5. Заявниця подала адміністративний позов, вимагаючи відновлення виплати пенсії.

6. Хоча суд першої інстанції ухвалив постанову на користь заявниці, зазначивши, що вона не була державним службовцем, а тому відповідні зміни до неї не застосовувалися, 27 квітня 2016 року Вищий адміністративний суд України залишив без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року, якою постанова суду першої інстанції була скасована, а в задоволенні позовних вимог заявниці було відмовлено в повному обсязі. Суди вищих інстанцій встановили, що хоча заявниця не була державним службовцем, відповідні зміни застосовувалися до неї, оскільки вона обіймала посаду, яка давала право на отримання пенсії, призначеної згідно із Законом України "Про державну службу".

7. З 01 травня 2016 року виплату заявниці пенсії за віком було відновлено, оскільки Закон України "Про державну службу" втратив чинність.

8. Згідно зі статтею 16 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" від 23 вересня 1997 року у редакції, чинній на момент подій, пенсії журналістів, які працювали у державних або комунальних засобах масової інформації, мали нараховуватися відповідно до тих же норм, методики та порядку, які застосовувалися до державних службовців.

9. Згідно з прикінцевими положеннями Закону № 213-VIII (пункти 4 і 5) у редакції, чинній на момент подій, Уряд зобов’язувався подати до 01 травня 2015 року проєкт закону, яким мало бути запропоновано призначення всіх пенсій (окрім пенсій військовослужбовців і наукових працівників) на загальних підставах. У разі неприйняття до 01 червня 2015 року такого закону положення законодавства, якими регулювалося пенсійне забезпечення, inter alia, Закон України "Про державну службу", скасовувалися із цієї дати.

10. У низці рішень щодо припинення виплати пенсії редакторам комунальних газет (див., наприклад, справи № 126/2198/16-а від 03 липня 2018 року, № 484/470/17 від 17 липня 2019 року та № 471/744/16-а від 09 червня 2021 року) Верховний Суд постановляв, що з огляду на неприйняття Закону, про який йшлося в прикінцевих положеннях Закону № 213-VIII (див. пункт 9), положення законодавства, які регулювали пенсії згідно із Законом України "Про державну службу", припинили свою дію 01 червня 2015 року, а тому з цієї дати виплата пенсій для цих осіб мала відновитися.

11. Заявниця скаржилася на те, що припинення виплати їй пенсії за віком з 01 квітня 2015 року по 30 квітня 2016 року становило порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

А. Доводи сторін

12. Уряд доводив, що втручання у майнові права заявниці було наслідком внесених змін до законодавства, щодо яких не існувало ефективних засобів юридичного захисту. Таким чином, він стверджував, що вона подала свою заяву до Суду несвоєчасно. В якості альтернативи Уряд доводив, що відповідне втручання відповідало вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

13. Заявниця стверджувала, що вона подала заяву в установлений строк після вичерпання усіх національних засобів юридичного захисту. Вона також наголосила, що припинення виплати їй пенсії за віком було незаконним і непропорційним.

В. Оцінка Суду

1. Прийнятність

(а) Правило шестимісячного строку

14. Суд уже проаналізував питання дотримання правила шестимісячного строку в контексті Закону № 213-VIII та його застосування до працюючих пенсіонерів в ухвалі щодо прийнятності у справі "Чарномський та інші проти України" (Charnomskyy and Others v. Ukraine), заява № 13417/16 та 7 інших заяв, пункти 13–21, від 20 лютого 2018 року. Суд постановив у згаданій справі, що оскільки національні суди не могли скасувати положення закону, яке згідно зі скаргами заявників порушувало їхні права, провадження на національному рівні не могло вважатись ефективним, а тому шестимісячний строк починався з дня набрання чинності відповідними змінами до законодавства.

15. На відміну від справи "Чарномський та інші проти України" (Charnomskyy and Others v. Ukraine), в якій заявники були державними службовцями, заявниця у цій справі працювала у комунальній газеті, що, як підтверджено під час провадження на національному рівні (див. пункт 6), не вважалося різновидом державної служби. Таким чином, скарга заявниці не стосувалася положення Закону № 213-VIII як такого, а радше його тлумачення національними органами державної влади в її справі (див., для порівняння, рішення у справі "Пічкур проти України" (Pichkur v. Ukraine), заява № 10441/06, пункти 35 і 36, від 07 листопада 2013 року, та ухвалу щодо прийнятності у справі "Мирошниченко проти України" (Myroshnychenko v. Ukraine), заява № 10205/04, від 03 квітня 2007 року). За таких обставин, беручи до уваги, що суд першої інстанції спочатку ухвалив рішення на користь заявниці, Суд вважає, що, подаючи позов до національних судів, заявниця в нормальний спосіб використала національний засіб юридичного захисту, який, ймовірно, був ефективним і достатнім.