Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Сергієнко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ладо Чантурія (<…>), Голова,

Микола Гнатовський (<…>),

Уна Ні Райферті (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 72678/16), яку 18 листопада 2016 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянин України п. Олександр Петрович Сергієнко (далі — заявник), 1982 року народження, що проживає у м. Києві і якого представляли пані О.О. Чернова, п. К.В. Глоба та п. Д.І. Мазурок — юристи, які практикують у м. Києві,

рішення повідомити про скарги за статтею 3 та пунктом 4 статті 5 Конвенції Уряд України (далі — Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко, з Міністерства юстиції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 10 жовтня 2024 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Заява стосується стверджуваного жорстокого поводження із заявником під час його затримання та непроведення ефективного розслідування у зв’язку з цим питанням усупереч статті 3 Конвенції, а також тривалості розгляду його скарги на рішення суду, яким було санкціоновано тримання його під вартою, у порушення пункту 4 статті 5 Конвенції.

2. 17 червня 2016 року було затримано заявника, співобвинуваченого в межах великого розслідування Національного антикорупційного бюро України (далі — НАБУ) за фактом заволодіння чужим майном та фіктивного підприємництва, вчинених злочинною організацією. Надалі за ухвалою суду до нього було застосовано тримання під вартою.

3. 26 вересня 2016 року Солом’янський районний суд міста Києва ухвалив змінити запобіжний захід заявника на цілодобовий домашній арешт. Вранці 27 вересня 2016 року під час конвоювання заявника зі слідчого ізолятора додому відповідно до цієї ухвали, працівники НАБУ затримали його за підозрою у легалізації (відмиванні) майна, одержаного злочинним шляхом.

4. 29 вересня 2016 року Солом’янський районний суд обрав йому запобіжний захід у виді тримання під вартою в межах нового розслідування. 03 жовтня 2016 року заявник оскаржив цю ухвалу. Проте засідання Апеляційного суду міста Києва (далі — апеляційний суд), спочатку призначені на 10 та 21 жовтня 2016 року, двічі переносилися, оскільки не були передані матеріали справи із Солом’янського районного суду. 02 листопада 2016 року апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу заявника та залишив її без задоволення.

5. Під час затримання 27 вересня 2016 року заявник отримав забої грудної клітини, рук і носа. Ці тілесні ушкодження були задокументовані після його прибуття до ізолятора тимчасового тримання ГУМВС України у місті Києві. 28 вересня 2016 року Шевченківський районний суд міста Києва зобов’язав орган досудового розслідування, у провадженні якого знаходилося кримінальне провадження щодо заявника, провести розслідування за фактом стверджуваного жорстокого поводження. 11 жовтня 2016 року заявник подав офіційну скаргу до прокуратури міста Києва на жорстоке поводження з ним.

6. За скаргами заявника та його родичів й ухвалою суду від 28 вересня 2016 року та за дорученням органів прокуратури НАБУ порушило кримінальне провадження за фактом стверджуваного жорстокого поводження із заявником за декількома напрямками розслідування.

7. Згідно з висновками цього розслідування жорстокого поводження слідчий НАБУ зупинив автомобіль поліції, яким заявника доправляли зі слідчого ізолятора додому, для повторного затримання заявника в межах другого порушеного щодо нього провадження. Заявник відмовився задовольнити вимогу слідчого слідувати за працівниками НАБУ. Він почав кричати, а його родичі, які слідували за автомобілем поліції, агресивно ставилися до слідчого та намагалися перешкодити затриманню заявника. Під час конфронтації слідчий та працівники конвою поліції пересадили заявника зі службового автомобіля поліції до свого власного автомобіля. Вони відповіли на опір заявника, знерухомивши його руки і ноги та застосувавши кайданки.

8. У період з 03 листопада 2016 року по 23 березня 2017 року всі напрями розслідування були закриті. Було встановлено, що дії працівників НАБУ були правомірними. 23 березня 2017 року слідчий НАБУ виніс декілька постанов, однією з яких закрив провадження за фактом стверджуваного жорстокого поводження із заявником у зв’язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення. Заявник оскаржив цю постанову. 13 квітня 2017 року Солом’янський районний суд повернув його скаргу як таку, що була подана після закінчення встановленого законом строку. Суд зазначив, що заявник мав право повторно подати свою скаргу та вимагати поновлення пропущеного строку. Однак заявник цього не зробив. Він також не оскаржив ухвалу суду від 13 квітня 2017 року.

9. Посилаючись на статтю 3 Конвенції, заявник скаржився на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів під час його затримання, а також на непроведення ефективного розслідування події. Він також скаржився за пунктом 4 статті 5 та пунктом 1 статті 6 Конвенції на надмірну тривалість розгляду його скарги на ухвалу Солом’янського районного суду від 29 вересня 2016 року про тримання його під вартою.

10. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту, оскільки він належним чином не оскаржив постанову слідчого НАБУ від 23 березня 2017 року про закриття кримінального провадження за фактом стверджуваного жорстокого поводження. На думку Уряду, заявник міг повторно подати скаргу до Шевченківського районного суду та вимагати поновлення строку; він також міг подати цивільний позов про відшкодування шкоди. Щодо суті цих скарг Уряд стверджував, що тілесні ушкодження, отримані заявником під час затримання, були результатом агресії з боку заявника та його родичів щодо працівників НАБУ та опору їхнім законним діям. Ці події були належним чином розглянуті органами державної влади, і заявник не оскаржив висновки відповідного розслідування.

11. Заявник не погодився, стверджуючи в загальних формулюваннях про порушення матеріального і процесуального аспектів статті 3 Конвенції.

12. Суд вважає, що заперечення Уряду тісно пов’язані із суттю скарги заявника за процесуальним аспектом статті 3 Конвенції. Тому він долучає їх до розгляду по суті.