Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Погребний та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Мартіньш Мітс (<…>), Голова,

Лятіф Гусейнов (<…>),

Катержіна Шімачкова (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 42419/04), яку 15 листопада 2004 року та у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Борис Олександрович Погребний (далі - перший заявник) та громадські організації "Родина" (далі - друга заявниця), "Милосердя" (далі - третя заявниця) і "Спілка багатодітних Київщини" (далі - четверта заявниця), яких представляв до початку 2020 року п. П. Павлик - юрист, що практикує у м. Києві,

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд), який представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження, п. І. Ліщина з Міністерства юстиції,

лист Секретаріату з повідомленням Уряду, що заява може бути передана на розгляд Комітету у складі трьох суддів,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 28 вересня 2023 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується різних аспектів кримінальної справи щодо першого заявника, у тому числі вилучення та накладення арешту на майно, яке він та інші заявники мали у своєму розпорядженні. Справа стосується питань за статтею 8 Конвенції.

2. Перший заявник народився у 1955 році та проживав у м. Василькові Київської області. Він був єдиним засновником і директором трьох інших організацій-заявниць.

3. Друга, третя і четверта заявниці - неприбуткові благодійні громадські організації у м. Василькові. 13 березня 2007 року третя заявниця була ліквідована на підставі рішення суду за позовом Державної податкової адміністрації України.

4. У невстановлену дату неурядова організація "Каунтерпарт", розташована у Сполучених Штатах Америки, доставила одяг і постільну білизну другій та четвертій заявницям в якості гуманітарної допомоги. Ці організації-заявниці мали розподілити її серед бенефіціарів під наглядом організації "Каунтерпарт" та Кабінету Міністрів України.

А. Кримінальні справи щодо першого заявника

5. У квітні 1999 року представники організації "Каунтерпарт" звернулися до відділу міліції із заявою, що перший заявник розкрав гуманітарну допомогу. 15 квітня 1999 року працівники Васильківського міського відділу ГУ МВС України порушили щодо нього кримінальну справу (справа № 08-6086) і затримали його. Згідно з твердженнями першого заявника працівники міліції одягнули на нього кайданки і побили, не дозволили йому зв’язатися із захисником і не повідомили йому причин затримання.

6. 12 квітня 2000 року працівники міліції також порушили кримінальну справу (справа № 08-7003) за фактом викрадення грошових коштів з банківських рахунків, що належали другій та четвертій заявницям. Неодноразово цю справу об’єднували та виділяли матеріали щодо неї зі справи № 08-6086, однак жодних обвинувачень у межах справи № 08-7003 першому заявнику пред’явлено не було.

7. Перший заявник залишався під вартою до 20 вересня 1999 року, коли його звільнили під підписку про невиїзд.

8. Кримінальне провадження щодо першого заявника у справі № 08-6086 неодноразово закривалося і відновлювалося. У періоди з 12 квітня по 27 грудня 2000 року, з 15 січня по 22 березня 2001 року і з 23 березня по 17 вересня 2001 року щодо нього не була порушена жодна справа.

9. 31 липня 2002 року справу № 08-6086 закрили у зв’язку з відсутністю corpus delicti. Цією ж постановою було скасовано підписку про невиїзд першого заявника. Розслідування у справі № 08-7003 продовжувалося.

10. У січні 2006 року перший заявник звернуся до Міністерства внутрішніх справ України з клопотанням відновити провадження у справі № 08-6086, об’єднати її зі справою № 08-7003 та закрити об’єднану кримінальну справу.

11. 19 січня 2006 року Міністерство внутрішніх справ України дало вказівку відновити провадження у кримінальній справі № 08-6086. Згідно з твердженнями першого заявника того ж дня його підписка про невиїзд знову набула чинності, однак матеріали справи цього не підтверджують. 18 травня 2006 року справи № 08-6086 і № 08-7003 були об’єднані у справу № 08-6086.

12. 29 травня 2006 року працівники міліції відмовилися від обвинувачень щодо першого заявника.

13. Працівники міліції продовжували розслідування за фактом привласнення коштів з рахунків другої та четвертої заявниць щонайменше до 2010 року.

В. Вилучення та арешт майна і документів у кримінальних справах щодо першого заявника

1. Вилучення майна

14. У квітні 1999 року в межах кримінальної справи щодо першого заявника працівники міліції вилучили у нього близько 2 500 одиниць гуманітарної допомоги. Вони також вилучили два автомобільні багажники, вісімнадцять шампурів, факс, ваги та візки, що належали першому заявнику особисто. Згідно з його твердженнями працівники міліції також вилучили інше майно та 10 000 доларів США, які належали йому особисто.

15. Гуманітарна допомога була долучена до матеріалів кримінальної справи № 08-6086 в якості доказу.

16. 31 липня 2002 року працівники міліції винесли постанову, що всі речі, вилучені та долучені в якості доказів до кримінальної справи щодо першого заявника, мали бути повернуті йому як директору четвертої заявниці. Однак майно не повернули, тому він подав декілька позовів до суду у зв’язку з цим.

2. Вилучення документів

17. Згідно з твердженнями першого заявника у квітні 1999 року в межах тієї ж кримінальної справи щодо нього працівники міліції також вилучили як його особисті документи, так і документи, які стосувалися його професійної діяльності, зокрема: (i) його дипломи лікаря та бухгалтера, два свідоцтва про підвищення кваліфікації лікаря, його військовий квиток, свідоцтво про закінчення курсів іноземних мов, посвідчення водія та закордонний паспорт (далі - особисті документи); (ii) фінансові документи, пов’язані з діяльністю другої заявниці, у тому числі її статути та різні незазначені довідки від органів державної влади (далі - фінансові документи); та (iii) статути другої, третьої й четвертої заявниць.

18. Згідно з твердженнями Уряду працівники міліції ніколи не вилучали особисті документи першого заявника. Уряд подав до Суду довідку, видану департаментом ГУ МВС України у Київській області, відповідальним за видачу паспортів для виїзду за кордон особам, які проживають на території Київської області, в тому числі й у м. Василькові. Згідно з твердженнями представників міліції перший заявник ніколи не отримував такий паспорт. Уряд також надав довідку, видану Державною службою зайнятості України, що у 2007 році перший заявник зареєструвався там як безробітний, і надав свій диплом лікаря.

19. Перший заявник подав позов до суду, вимагаючи повернути йому особисті документи і фінансові документи, пов’язані з діяльністю другої заявниці.

3. Накладення арешту на майно першого заявника

20. У липні 1999 року ГУ МВС України у Київській області винесло постанову про накладення арешту та вилучення двох квартир першого заявника та предметів побуту, що знаходилися в них.

21. 31 липня 2002 року працівники міліції зняли арешти, однак з невідомих причин це не було належним чином зареєстровано у відповідному державному реєстрі.

22. 30 травня 2006 року за клопотанням першого заявника, поданого за три дні до цього, працівники міліції знову винесли постанову про скасування арешту. 08 червня 2006 року відповідні записи було внесено до реєстру.

23. У 2007 році перший заявник безуспішно просив суди визнати незаконними постанови про накладення арешту.

С. Провадження, ініційовані першим заявником

1. Перше провадження

24. 19 грудня 2002 року суд присудив першому заявнику відшкодування у розмірі 10 000 українських гривень (далі - грн)-1 у зв’язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності (невідомо, яких саме аспектів це стосувалося). В ухвалі суду було зазначено лише обвинувачення, висунуті в межах першої кримінальної справи щодо нього (справа № 08-6086). Апеляційні скарги першого заявника були залишені без розгляду у зв’язку з недотриманням процесуальних норм. 23 квітня 2003 року рішення від 19 грудня 2002 року було виконано у повному обсязі.

__________

-1 Близько 1 888 євро.

2. Друге провадження

25. 23 грудня 2003 року за позовом першого заявника Фастівський районний суд зобов’язав працівників міліції повернути йому незазначені фінансові документи, пов’язані з діяльністю другої заявниці, вилучені в межах кримінальної справи. Суд також присудив першому заявнику 32 940 грн-2 в якості компенсації побутової техніки, вилученої працівниками міліції, але пізніше ними втраченої. Суд також присудив першому заявнику 500 грн-3 в якості компенсації судових витрат. Стосовно деяких інших предметів і грошових коштів, які заявник хотів повернути, суд встановив відсутність доказів, що вони дійсно були вилучені працівниками міліції.

__________

-2 Близько 4 869 євро.

-3 Близько 72 євро.

26. Рішення від 23 грудня 2003 року набрало законної сили 08 червня 2004 року.

27. 26 жовтня 2005 року перший заявник отримав рекомендованим листом невказані документи, пов’язані з діяльністю другої заявниці. Згідно з твердженнями Уряду того дня він отримав усі фінансові документи, пов’язані з діяльністю другої заявниці, вилучені у межах кримінальної справи. Своєю чергою, перший заявник доводив національним органам влади та Суду, що він отримав деякі, але не всі фінансові документи. Він не уточнив у Суді, яких саме документів бракувало, чи яким було їхнє значення.

28. 01 серпня 2012 року за позовом першого заявника Київський апеляційний адміністративний суд зобов’язав виконавчу службу повернути йому всі фінансові документи, пов’язані з діяльністю другої заявниці, згідно з рішенням від 23 грудня 2003 року та сплатити йому непогашену за цим рішенням суму у розмірі 3,34 грн. Суд не уточнив, які з документів другої заявниці ще не було повернуто. Він також присудив йому 500 грн-4 в якості відшкодування моральної шкоди, спричиненої тим, що довгий час рішення від 23 грудня 2003 року залишалося невиконаним. Незрозуміло, чи була ця сума виплачена заявнику.

__________

-4 Близько 45 євро.

3. Третє провадження

29. 04 квітня 2003 року за клопотанням першого заявника слідчий ГУ МВС України у Київській області виніс постанову про відшкодування йому шкоди у зв’язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності (справа № 08-6086). Оскільки жодної копії клопотання не було надано Суду, неможливо встановити, у зв’язку з якими саме аспектами кримінальної справи перший заявник вимагав відшкодування.

30. 28 серпня 2003 року суд скасував постанову від 04 квітня 2003 року, і працівників міліції зобов’язали повторно розглянути клопотання першого заявника.

31. Остаточною ухвалою від 17 грудня 2003 року Апеляційний суд міста Києва вніс зміни до постанови від 28 серпня 2003 року, уточнивши, що відповідну постанову повинен був винести С. - начальник слідчого управління ГУ МВС України в Київській області.

32. 21 березня 2006 року за скаргою першого заявника Шевченківський районний суд міста Києва встановив, що постанова від 28 серпня 2003 року залишалася невиконаною, і зазначив, що працівники міліції ще не повернули першому заявнику фінансові та особисті документи, а також особисті речі. Проте резолютивна частина рішення не містила ані переліку таких предметів, ані зобо-в’язання повернути їх.

33. 21 березня 2006 року постанова набрала законної сили.

34. Під час виконання постанови від 28 серпня 2003 року М., слідчий СУ ГУ МВС України у Київській області, двічі виносив постанову про відмову у задоволенні клопотання першого заявника про відшкодування шкоди, зазначаючи, що заявнику вже було присуджено відшкодування шкоди рішенням від 19 грудня 2002 року. Скарги заявника на постанови М. були залишені без розгляду судами у зв’язку з недотриманням процесуальних вимог.

35. Державні виконавці встановили, що постанови, згадані в пункті 37, не були складені С., особою щодо якої було ухвалено постанову від 21 березня 2006 року. 19 листопада 2007 року державні виконавці закрили виконавче провадження щодо С., оскільки неможливо було виконати постанову за відсутності співпраці з його боку.

36. Згідно з твердженнями першого заявника постанова від 21 березня 2006 року залишається невиконаною.

4. Четверте провадження

37. У листопаді 2006 року перший заявник звернувся до Шевченківського районного суду із позовом проти ГУ МВС України у Київській області, вимагаючи повернути гуманітарну допомогу та його особисті речі (три сервізи, два магнітофони, три дивани, п’ять килимів, деякі меблі, газову плиту, холодильник, вісімнадцять шампурів, два автомобільні багажники) та його особисті документи, вилучені у межах кримінальної справи.

38. 17 квітня 2007 року Шевченківський районний суд зобов’язав ГУ МВС України у Київській області повернути заявнику його особисті документи (зокрема, дипломи лікаря та бухгалтера, свідоцтво про закінчення курсів іноземних мов, посвідчення водія і закордонний паспорт) та особисті речі, згадані в попередньому пункті. Суд відмовив у поверненні йому гуманітарної допомоги, оскільки він не був її законним власником.

39. Було відкрито виконавче провадження. Державні виконавці встановили, що зазначені у рішенні речі не перебували у розпорядженні ГУ МВС України у Київській області, а тому не могли бути повернуті.

40. 27 серпня 2008 року Верховний Суд України залишив без змін рішення від 17 квітня 2007 року у частині щодо гуманітарної допомоги та скасував його стосовно решти. Суд зазначив, що працівники міліції дійсно вилучали особисті документи. Однак не було доказів, що вони все ще перебували у працівників міліції і тому могли бути повернуті. Суд також зазначив, що сервізи, два магнітофони, три дивани, п’ять килимів, меблі, газова плита та холодильник у заявника не вилучалися. Верховний Суд України направив на новий розгляд до Шевченківського районного суду вимоги заявника щодо його особистих документів, шампурів, автомобільних багажників і предметів домашнього вжитку.

41. Доки цей суд розглядав справу, перший заявник неодноразово уточнював свої вимоги. Зрештою, він вимагав повернути йому особисті документи або відшкодувати їхню вартість у розмірі понад 45 мільярдів гривень. Він також вимагав повернення двох багажників і вісімнадцяти шампурів, які, як він стверджував, були виготовленні із золота.

42. 24 жовтня 2011 року Шевченківський районний суд зобов’язав ГУ МВС України у Київській області повернути заявнику вісімнадцять шампурів і один багажник. У цьому ж рішенні суд зазначив, що працівники міліції вилучили особисті документи першого заявника. Однак вони не могли повернути їх, оскільки документи були втрачені. Суд відмовив у задоволенні позовних вимог заявника щодо відшкодування шкоди за документи, зазначивши, що він не довів їхньої матеріальної цінності, або що він витратив грошові кошти для їхньої заміни.

43. 09 лютого 2012 року Апеляційний суд міста Києва вніс зміни у рішення, зобов’язавши ГУ МВС України у Київській області повернути першому заявнику вісімнадцять шампурів і два багажники. Це рішення набрало законної сили.

44. 12 червня 2012 року працівники поліції попросили першого заявника прийти і забрати вісімнадцять шампурів та два багажники. Залишається невідомим, чи зробив він це, але у своєму листі до Суду від 28 серпня 2017 року заявник зазначив, що рішення від 17 квітня 2007 року залишилося невиконаним.

5. Інші провадження

45. Перший заявник ініціював інші численні провадження проти різних органів державної влади та їхніх посадових осіб, безуспішно вимагаючи, inter alia, подальшого відшкодування шкоди у зв’язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності; подальшого відшкодування "моральної шкоди", завданої застосуванням до нього підписки про невиїзд, вилученням і неповерненням його документів, його безробіттям та незаконним притягненням до відповідальності; повернення гуманітарної допомоги; надання відшкодування у зв’язку зі стверджуваними незаконними арештами, накладеними на його майно; стверджуваною неможливістю голосувати; відшкодування шкоди у зв’язку з його нездатністю працювати та отримувати заробітну плату на посаді директора другої і четвертої заявниць, а також втраченим доходом; відшкодування шкоди у зв’язку з невиконанням і затримкою у виконанні рішень національних судів, ухвалених на його користь; та поновлення на посаді і відшкодування моральної шкоди за невідповідні відмітки в його трудовій книжці, що перешкоджало його працевлаштуванню. Його позовні вимоги були залишені без розгляду, головним чином, у зв’язку з недотриманням процесуальних вимог і отриманням ним уже відшкодування шкоди у зв’язку з притягненням його до відповідальності.