Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Фесенко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Катержіна Шімачкова (<…>), Голова,

Микола Гнатовський (<…>),

Уна Ні Райферті (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 18693/16), яку 24 березня 2016 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Людмила Андріївна Фесенко (далі - заявниця), 1953 року народження, що проживає у м. Запоріжжі, і яку представляв п. І. Жовніренко - юрист, який практикує у м. Запоріжжі,

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі - Уряд), який представляв на той момент його Уповноважений, п. І. Ліщина,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 19 вересня 2024 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується, як стверджувалося, надмірної тривалості провадження у справі про банкрутство.

2. У червні 2009 року заявниця сплатила внесок для членства у приватній кредитній спілці "Меотида" (далі - кредитна спілка), яка згодом не виконала свого зобов’язання повернути їй сплачені кошти разом із сумою відсотків.

3. 28 жовтня 2009 року Господарський суд Запорізької області (далі - господарський суд) відкрив провадження у справі про банкрутство кредитної спілки, наклавши мораторій на погашення заборгованості та призначивши розпорядника майна.

4. 14 січня 2010 року заявниця звернулася до господарського суду з позовом як кредитор.

5. 02 листопада 2010 року господарський суд визнав право заявниці, як кредитора, на 58 801,96 українських гривень (далі - грн) (близько 5 300 євро на той момент). Окрім заявниці, господарський суд визнав вимоги ще 244 кредиторів кредитної спілки.

6. Починаючи з 2010 року судові засідання неодноразово відкладалися з різних причин. Серед них були, але ними не обмежувалося: неявка сторін або їхніх представників до суду, необхідність отримання додаткових задокументованих доказів та невиконання розпорядником майна або комітетом кредиторів вказівок господарського суду.

7. Судові засідання відкладалися у період з 15 січня 2014 року по 10 червня 2015 року та знову з 13 лютого по 31 жовтня 2017 року, оскільки господарський суд вважав неможливим призначити нового розпорядника майна після того, як попередній розпорядник подав заяву про звільнення від участі у справі. Потенційні кандидати або не відповідали на запити господарського суду, або були недоступні (див. пункт 11).

8. Господарський суд двічі зупиняв провадження у справі про банкрутство (з 12 березня по 12 грудня 2013 року та з 27 квітня 2018 року по 21 травня 2020 року) до вирішення кримінального провадження, в якому колишні посадові особи кредитної спілки були відповідачами. При цьому господарський суд посилався на відповідні положення Господарського процесуального кодексу України (див. пункт 13), не зазначаючи додаткових аргументів.

9. Після звільнення ще одного розпорядника майна 04 листопада 2020 року господарський суд звернувся до комітету кредиторів з проханням надати пропозицію кандидата на заміну (див. пункт 12). У матеріалах справи відсутня інформація, чи було це зроблено.

10. 09 травня 2023 року господарський суд знову відклав засідання, не зазначивши дати наступного.

11. Стаття 114 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року (далі - Закон України 1992 року) передбачала, inter alia, що господарський суд міг звільнити розпорядника майна від участі у справі за його заявою. Господарський суд призначав розпорядника майна із застосуванням автоматизованої системи з числа осіб, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України. У разі відсутності письмової заяви від кандидата, визначеного автоматизованою системою, про згоду бути залученим до участі у справі, господарський суд мав обрати та призначити розпорядника майна з числа осіб, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України.

12. 21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства, який замінив Закон України 1992 року. Частина перша статті 28 Кодексу відображає процедуру первинного призначення розпорядників майна, передбачену статтею 114 Закону України 1992 року. Призначення всіх подальших розпорядників майна мало здійснюватися за клопотанням комітету кредиторів.

13. Статті 79 і 227 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на момент подій, надавали господарським судам право зупиняти провадження або proprio motu або за клопотанням сторін у випадку неможливості розгляду справи до вирішення іншої пов’язаної справи.

14. Заявниця скаржилася на те, що тривалість провадження про банкрутство у її справі була несумісною з вимогою "розумного строку", закріпленій у пункті 1 статті 6 Конвенції.

15. Уряд стверджував, що провадження відповідало вимозі "розумного строку" з огляду на складність питань і поведінку сторін. Уряд зазначив, зокрема, що комітет кредиторів затягнув судовий розгляд справи, не запропонувавши нового розпорядника майна. Він також стверджував, що періоди, протягом яких провадження було зупинене, не повинні були враховуватися до його загальної тривалості.

16. Заявниця заперечила, стверджуючи, що комітет кредиторів не був зобов’язаний пропонувати імена потенційних кандидатів на посаду розпорядника майна. Вона також зазначила, що паралельне кримінальне провадження проти керівництва кредитної спілки не мало впливу на результат провадження у справі про банкрутство.

17. Суд зазначає, що ця заява не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.