Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Крот проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ладо Чантурія (<…>), Голова,

Стефані Моро-Вікстром (<…>),

Микола Гнатовський (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 38112/14), яку 09 травня 2014 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. В’ячеслав Юрійович Крот (далі - заявник), 1982 року народження, що перебуває під вартою у с. Українка та якого представляв п. В.В. Касандяк - юрист, що практикує у м. Києві,

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко, про скарги за статтею 6 Конвенції щодо права заявника на захисника та тривалості провадження, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 06 червня 2024 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується стверджуваного тривалого та несправедливого кримінального провадження щодо заявника за обвинуваченням у вчиненні вбивства. Він скаржився на порушення пункту 1 та підпункту "с" пункту 3 статті 6 Конвенції. Зокрема, він стверджував про порушення його права на доступ до захисника.

2. 10 квітня 2008 року відбулися такі події.

(i) Заявника затримали за підозрою у вбивстві пана Л., який був колишнім партнером дівчини заявника, пані С.

(ii) Заявник підписав декілька документів, які підтверджували, що він був поінформований про свої права як підозрюваного, зокрема про право зберігати мовчання, мати захисника та на побачення з ним до першого допиту. Заявник підписав документи, зазначивши від руки, що був ознайомлений зі своїми правами, відмовлявся від послуг захисника та буде здійснювати свій захист самостійно.

(iii) Заявника допитали як підозрюваного за відсутності захисника. Він зазначив, що він, Л. і С. перебували в будинку дядька С. Під час перебування там Л. та заявник розмовляли, розпивали спиртні напої, а потім побилися через С. Наступного дня (у день вбивства) Л. знову почав сварку та вдарив заявника. Потім заявник наніс потерпілому ножові поранення.

Заявник стверджував, що підписані ним документи та надані показання були результатом "психологічного та фізичного тиску" працівників міліції.

3. 11 квітня 2008 року заявник найняв захисника, пана К., але 16 квітня 2008 року відмовився від його послуг, зазначивши, що не довіряв йому.

4. 14 квітня 2008 року заявника допитали у присутності його захисника К. і він, головним чином, підтвердив виклад подій, наданий ним у день затримання.

5. 30 травня 2008 року заявник найняв нового захисника пана В.Л. Згодом заявник заперечував, що наніс ножові поранення потерпілому.

6. 10 липня 2008 року розслідування було завершено, а справу направлено на розгляд до суду.

7. Справу заявника розглядав Кагарлицький районний суд, а згодом її повторно розглядали Миронівський та Обухівський районні суди. Заявник не визнавав своєї вини і стверджував, що вони з Л. розпивали спиртні напої і між ними виникла бійка, а саме, за день до вбивства (09 квітня 2008 року). Потім заявник пішов спати, а коли прокинувся, залишив будинок.

8. 15 червня 2009 року і повторно 11 квітня 2011 року суди першої інстанції визнали заявника винним.

9. 17 лютого 2010 року та повторно 18 серпня 2011 року Апеляційний суд Київської області скасовував вироки та направляв справу на додаткове досудове розслідування. У першому випадку апеляційний суд визнав, що не був достатньою мірою зазначений мотив злочину, а обвинувачення в мотивувальній частині було сформульовано неконкретно. У другому випадку апеляційний суд зазначив, що його первинні вказівки від 17 лютого 2010 року не були виконані і суд першої інстанції не усунув недоліки.

10. 19 грудня 2012 року Обухівський районний суд втретє визнав заявника винним і обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк дев’ять років. Суд врахував такі докази:

(i) показання С. та її неповнолітнього сина, що заявник наніс ножові поранення потерпілому за обставин, описаних у підпункті "iii" пункту 2;

(ii) показання пані Б., партнерки пана П. (власника будинку, де відбулися події), яка зазначила, що заявник і потерпілий сварилися в дні, які передували дню вбивства, і в день вбивства С. сказала Б., що заявник наніс ножове поранення потерпілому, внаслідок чого той помер;

(iii) показання пана П. (який давав показання під час першого розгляду справи, але помер на момент повторного судового розгляду), в яких він підтвердив, що заявник і потерпілий сварилися в дні, які передували дню вбивства, але вказав на те, що він не був свідком самого вбивства, оскільки був у нетверезому стані та спав.

11. Заявник та його захисники подали апеляційну скаргу, стверджуючи, зокрема, що в оцінці доказів були наявні помилки і протягом тривалого часу під час досудового розслідування заявник не був представлений захисником, якому довіряв.

12. 23 травня 2013 року апеляційний суд і 14 листопада 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишали вирок суду першої інстанції без змін.

13. Уряд заперечив проти скарги заявника, вказавши, зокрема, на той факт, що заявник правомірно відмовився від свого права на захисника.

14. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "a" пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.