Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Мицик та Кравчук проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Карло Ранцоні (<…>), Голова,

Маттіас Гуйомар (<…>),

Микола Гнатовський (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 51984/17), яку 04 липня 2017 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) двоє громадян України - п. Олег Володимирович Мицик та п. Петро Іванович Кравчук (далі - заявники), 1968 і 1986 років народження відповідно, які проживають у м. Львові, їх представляли п. М. Тарахкало та пані О. Чилутьян - юристи, які практикують у м. Києві,

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі - Уряд), який представляла його Уповноважений, пані Маргарита Сокоренко,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 11 квітня 2024 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Заявники, які є практикуючими адвокатами, скаржилися за статтею 3 Конвенції на те, що працівники правоохоронних органів піддали їх жорстокому поводженню, коли вони намагалися бути присутніми під час обшуку вдома у свого клієнта, а ефективного розслідування у зв’язку з цим проведено не було. Вони також скаржилися, що цей випадок призвів до порушення статті 8 Конвенції.

2. 26 травня 2015 року заявники підписали договір з пані К., згідно з яким вони мали надавати правову допомогу її чоловікові під час кримінального провадження щодо нього за фактом отримання хабаря. З цим документом вони прибули до будинку свого клієнта, щоб бути присутніми під час обшуку, який вже розпочався. Однак їм не дозволили зайти до будинку та вивели з приміщення всупереч їхній волі. Згідно з твердженнями заявників це було зроблено в жорстокий і насильницький спосіб. Вони стверджували, що працівники правоохоронних органів схопили їх за передпліччя та потягли до виходу, у тому числі їх тягнули вниз по крутих сходах. Коли заявники намагалися чинити опір, їм, як стверджується, завдали удари по ліктях і руках. Згідно з твердженнями Уряду фізична сила до заявників не застосовувалася.

3. Заявники надали Суду відеозапис подій, який зробив один із них. Попри низьку якість відео, на ньому видно емоційну розмову, під час якої слідчий у цивільному одязі неодноразово просив заявників піти, оскільки обшук розпочався до їхнього прибуття і він не знав, хто вони і як вони потрапили до приміщення. Неодноразові твердження заявників, що вони були захисниками, які прагнули надати правову допомогу відповідній особі, а також їхні посилання на підписаний договір про надання правової допомоги, вочевидь, були проігноровані. Було чутно, як заявники просили деяких присутніх осіб забрати від них руки, а останні казали, що виведуть заявників із приміщення, застосувавши силу, та погрожували застосувати кайданки.

4. Наступного дня заявники поскаржилися на цей випадок до прокуратури. Перший заявник також звернувся до місцевої лікарні для отримання медичної допомоги у зв’язку із синцями на обох ліктях і саднами на правому зап’ясті та лівому лікті.

5. 28 травня 2015 року було порушено провадження за ознаками кримінальних правопорушень: перевищення службових повноважень працівником правоохоронного органу, поєднане із застосуванням насильства; перешкоджання посадовою особою законній діяльності захисника по наданню правової допомоги; умисне нанесення захиснику тілесних ушкоджень легкої або середньої тяжкості під час здійснення ним діяльності з надання правової допомоги.

6. 03 червня 2015 року судово-медичний експерт оглянув першого заявника та задокументував множинні синці, які уже зникали, та два лінійні садна на його руках і зап’ястях. Експерт також послався на довідку з місцевої лікарні від 27 травня 2015 року про те, що того дня перший заявник звернувся за медичною допомогою у зв’язку із синцями та саднами на руках і зап’ястях. Згідно з висновком експерта синці були "заподіяні тупими предметами з обмеженою поверхнею, можливо, пальцями рук чи руками, стисненими в кулак", а садна - "загостреними предметами, можливо, нігтями пальців рук". Експерт оцінив тілесні ушкодження як легкі та дійшов висновку, що перший заявник міг отримати їх 26 травня 2015 року.

7. 04 червня 2015 року такий же огляд було проведено щодо другого заявника, тілесними ушкодженнями якого були невеликі жовті синці на кожному передпліччі. Експерт зазначив, що вони могли бути заподіяні пальцями, можливо, 26 травня 2015 року.

8. Слідчий, який проводив обшук і якого допитали як свідка під час подальшого розслідування, стверджував, що заявники, як сторонні особи, були виведені з місця проведення обшуку трьома працівниками Служби безпеки України (далі - СБУ), які були на місці для забезпечення порядку. Він також зазначив, що після обшуку пана К. доставили до відділу поліції, де заявники почали представляти його інтереси, коли пред’явили необхідні документи.

9. Слідчий, який розглядав скаргу заявників, звертався з численними запитами до СБУ, щоб з’ясувати особи відповідних працівників і викликати їх на допит як свідків. СБУ послідовно відповідала, що ця інформація була конфіденційною, а також відмовлялася провести будь-яке службове розслідування у зв’язку з цим.

10. Кримінальне провадження закривали і відновлювали щонайменше шість разів і, вочевидь, воно досі триває. Як встановив Шевченківський районний суд міста Львова в ухвалах від 17 червня та 02 грудня 2016 року, 30 червня 2017 року, 02 лютого, 12 червня та 26 вересня 2018 року, а також від 09 серпня 2019 року, постановлених у відповідь на скарги заявників, жодної слідчої дії із серпня 2015 року по серпень 2019 року проведено не було. Однак протягом цього періоду розслідування закривалося щонайменше тричі у зв’язку з відсутністю доказів на підтримку твердження заявників про жорстоке поводження.

11. Не зрозуміло, чи проводилися після цього слідчі дії: скасовуючи 05 березня 2021 року та 08 квітня 2022 року постанови слідчого від 09 жовтня 2020 року та 20 липня 2021 року про закриття кримінального провадження, Личаківський районний суд міста Львова приділив особливу увагу доводам заявників про неефективність розслідування з огляду на неявку слідчого у засідання, ненадання ним відповідей на запити судді чи будь-яких матеріалів справи.

А. Доводи сторін

12. Заявники скаржилися за статтею 3 Конвенції на те, що вони були піддані жорстокому поводженню з боку працівників правоохоронних органів, а ефективного розслідування у зв’язку з цим проведено не було.

13. Уряд стверджував, що заявники не вичерпали доступні національні засоби юридичного захисту, оскільки розслідування досі тривало, і вони мали можливість подати цивільний позов про відшкодування шкоди.

В. Оцінка Суду

1. Прийнятність

14. Суд вважає, що питання вичерпання національних засобів юридичного захисту тісно пов’язане із суттю скарги заявників на стверджувану неефективність розслідування, а тому воно має бути долучено до розгляду цієї скарги по суті. Суд також зазначає, що ця скарга не є ані явно необґрунтованою у розумінні підпункту "a" пункту 3 статті 35 Конвенції, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

2. Суть

(а) Скарга за процесуальним аспектом статті 3 Конвенції

15. Загальноприйнятим принципом практики Суду є те, що якщо фізична особа висуває небезпідставну скаргу на піддання її поводженню, яке порушує статтю 3 Конвенції, під час перебування під контролем працівників поліції або інших подібних представників держави, це положення за своєю суттю вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Таке розслідування має бути здатним призвести до встановлення та покарання винних осіб, а також відповідати вимогам оперативності, ретельності, незалежності та громадського контролю (див., наприклад, рішення у справі "Ель-Масрі проти колишньої Югославської Республіки Македонія" [ВП] (El-Masri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia) [GC], заява № 39630/09, пункти 182-185, ЄСПЛ 2012).

16. Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що твердження заявників про жорстоке поводження на національному рівні було підтверджено судово-медичними доказами щонайменше стосовно походження та часу отримання ними тілесних ушкоджень (див. пункти 6 і 7). Отже, їхня скарга була небезпідставною для цілей виникнення у держави процесуального обов’язку провести ефективне розслідування цього питання на національному рівні.

17. Проте наведені далі безперечні недоліки та затримки вказують, що проведене розслідування не відповідало необхідному стандарту ефективності.

18. Зокрема, Суд зазначає, що хоча безпосередня причетність працівників СБУ до випадку із заявниками була беззаперечною, а наявний відеозапис вказував на можливі насильницькі наміри осіб, які, як вбачається, були її працівниками, СБУ відмовилася як співпрацювати з прокуратурою, так і провести будь-яке власне розслідування цього питання (див. пункти 3 і 9). За таких обставин розслідування навряд чи призвело б до точного встановлення фактів або встановлення та за потреби покарання винних осіб.