Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "ТОВ "Гратіон Трейд" проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Карло Ранцоні (<…>), Голова,

Маттіас Гуйомар (<…>),

Микола Гнатовський (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 9166/14), яку 18 січня 2014 року подало до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зареєстроване в Україні товариство з обмеженою відповідальністю, ТОВ "Гратіон Трейд" (далі - підприємство-заявник), яке представляв п. К.В. Бондар - юрист, який практикує у м. Києві,

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі - Уряд), який представляла його Уповноважений, на останніх етапах провадження пані Маргарита Сокоренко,

зауваження сторін

після обговорення за зачиненими дверима 01 лютого 2024 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується неповернення майна підприємства-заявника органами досудового розслідування протягом близько восьми місяців, як стверджується, всупереч статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

2. Підприємство-заявник - це товариство з обмеженою відповідальністю, що спеціалізується на виготовленні дисків для лазерних систем зчитування.

3. 07 червня 2013 року слідчий суддя Бориспільського міськрайонного суду надав дозвіл на проведення обшуку у приміщенні підприємства-заявника в межах кримінального провадження за підозрою у виготовленні та розповсюдженні контрафактних дисків для лазерних систем зчитування, погодившись з аргументом прокурора, що обшук міг призвести до виявлення доказів злочинної діяльності. Ухвала передбачала вилучення "предметів, які мали значення для справи".

4. За результатами обшуку, проведеного 14 червня 2013 року, було вилучено різне обладнання та інші матеріали, пов’язані з виробництвом дисків для лазерних систем зчитування-1.

__________

-1 Як зазначено в протоколі обшуку, було вилучено такі предмети: 14 системних блоків без серійних номерів, монітор комп’ютера, 9 флеш-накопичувачів, 3 сервери, 530 дисків для лазерних систем зчитування без розпізнавальних знаків і 62 дисків для лазерних систем зчитування з голографічними знаками, 5 прес-форм і 5 металевих матриць, а також 15 вантажних мішків із гранульованим полікарбонатом. У протоколі також зазначалося, що з огляду на відсутність технічної можливості транспортування вилученого обладнання в інше місце, воно мало зберігатися у власника приміщення.

5. Того ж дня слідчий виніс постанову, якою майже всі вилучені предмети-2 визнав речовими доказами у триваючому провадженні. Ці предмети мали зберігатися у Бориспільському МВ ГУМВС України у Київській області.

__________

-2 За винятком мішків з гранульованим полікарбонатом, які не були зазначені в переліку.

6. 02 липня 2013 року підприємство-заявник звернулося до Бориспільського міськрайонного суду з клопотанням про повернення вилучених предметів, які воно вважало необхідними для виробництва дисків для лазерних систем зчитування-3. Воно стверджувало, що згідно з частиною сьомою статті 236 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) вилучене майно, яке не було чітко зазначено в переліку, щодо якого було прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про обшук, мало вважатися "тимчасово вилученим майном". Підприємство-заявник також послалося на частину п’яту статті 171 КПК України, яка передбачала, що якщо слідчий не звернувся з клопотанням про накладення арешту на таке майно не пізніше наступного робочого дня після його тимчасового вилучення, воно мало бути негайно повернуто його власнику. За відсутності такого клопотання у справі підприємства-заявника, воно стверджувало, що правових підстав для подальшого неповернення його майна не було.

__________

-3 У поданому підприємством-заявником переліку не були згадані вилучені флеш-накопичувачі, диски для лазерних систем зчитування чи металеві матриці.

7. 09 липня 2013 року слідчий суддя остаточною ухвалою задовольнив клопотання підприємства-заявника та зобов’язав слідчого повернути відповідне майно. Оскільки слідчий посилався на свою постанову від 14 червня 2013 року (див. пункт 5) як на правову підставу для неповернення майна, суддя зазначив, що винесення такої постанови не було передбачено КПК України.

8. 10 липня 2013 року той же суддя задовольнив клопотання прокурора (подане раніше того ж дня) про накладення арешту на все вилучене 14 червня 2013 року-4 майно, зазначивши, що такий захід був необхідним для забезпечення ефективного розслідування, залишивши без коментарів попередню ухвалу (див. пункт 7). Суддя постановив, що питання слід було розглядати без повідомлення підприємства-заявника, оскільки відповідне майно "не було тимчасово вилученим".

__________

-4 При цьому в переліку речей були відсутні мішки з гранульованим полікарбонатом.

9. 10 та 11 липня 2013 року підприємство-заявник, якому не було відомо про зазначену ухвалу про арешт майна, звернулося до слідчого з листами про повернення майна.

10. 11 липня 2013 року слідчий надіслав два листи підприємству-заявнику: у першому листі підприємство повідомили, що його представник міг отримати відповідне вилучене майно, прибувши до Бориспільського МВ ГУМВС України в Київській області, тоді як у другому листі зазначалося, що вимога підприємства-заявника не могла бути задоволена, оскільки 10 липня 2013 року на майно було накладено арешт.

11. Спроби підприємства-заявника оскаржити ухвалу про арешт або скасувати її не були успішними. 17 липня 2013 року слідчий суддя-5 відмовив у задоволенні клопотання підприємства-заявника про скасування ухвали про арешт майна, а 18 липня 2013 року Апеляційний суд Київської області остаточною ухвалою відмовив у задоволенні апеляційної скарги підприємства-заявника на ухвалу про арешт майна від 10 липня 2013 року (див. пункт 8). Аргументи підприємства-заявника, зокрема щодо існування необґрунтованої суперечності між ухвалами від 09 і 10 липня 2013 року, розглянуті не були.

__________

-5 Той же суддя, який постановляв ухвали від 09 та 10 липня 2013 року.

12. 20 лютого 2014 року розслідування було закрито у зв’язку з відсутністю в діях посадових осіб підприємства ознак кримінального правопорушення, ухвалу про арешт майна було скасовано, а підприємству-заявнику було повернуто його майно.

13. Підприємство-заявник скаржилося на те, що неповернення його майна органами досудового розслідування становило порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Воно також скаржилося, посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції, на те, що ухвали суду стосовно арешту майна були постановлені всупереч принципу верховенства права та за відсутності будь-яких процесуальних гарантій.

14. Суд вважає, що заява підлягає розгляду лише за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Пірас проти Сан-Марино" (Piras v. San Marino), заява № 27803/16, пункт 47, від 27 червня 2017 року, і, mutatis mutandis, рішення у справі "Г.І.Е.М. С.Р.Л. та інші проти Італії" [ВП] (G.I.E.M. S.R.L. and Others v. Italy) [GC], заява № 1828/06 та 2 інші заяви, пункт 302, від 28 червня 2018 року, з подальшими посиланнями на практику).

А. Межі розгляду справи

15. У своїх зауваженнях від 19 квітня 2023 року, поданих у відповідь на зауваження Уряду, підприємство-заявник вперше повідомило Суд, що в листопаді 2013 року в його приміщеннях були проведені нові обшуки та було вилучено майно-6. У зв’язку з цим воно подало скаргу за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.