Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Плотіцин проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Карло Ранцоні (<…>), Голова,

Ладо Чантурія (<…>),

Марія Елосегі (<…>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

в.о. заступника Секретаря секції 14 вересня 2023 року,

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за двома заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Відомості про заявника та інформація щодо заяв наведені у таблиці в додатку.

4. Заявник скаржився на неналежні умови тримання його під вартою та на відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. Він також висунув інші скарги за положеннями Конвенції.

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

6. Заявник скаржився, головним чином, на неналежні умови тримання його під вартою та на відсутність у нього ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Він посилалися на статті 3 та 13 Конвенції.

7. Суд зазначає, що заявника тримали від вартою у неналежних умовах. Деталі щодо тримання заявника під вартою наведені у таблиці в додатку. Суд посилається на встановлені у його практиці принципи щодо неналежних умов тримання під вартою (див., наприклад, рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" [ВП] (<...>) [GC], заява № 7334/13, пункти 96-101, ЄСПЛ 2016). Суд нагадує, зокрема, що під час встановлення того, чи є умови тримання такими, "що принижують гідність" у розумінні статті 3 Конвенції, серйозний брак простору у в’язничних камерах вважається дуже впливовим чинником та може становити порушення як сам собою, так і в сукупності з іншими недоліками (див. згадане рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" (<...>), пункти 122-141, та рішення у справі "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), заяви № 42525/07 та № 60800/08, пункти 149-159, від 10 січня 2012 року).

8. У керівних справах " Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, від 28 березня 2006 року, та "Сукачов проти України" (Sukachov v. Ukraine), заява № 14057/17, від 30 січня 2020 року, Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

9. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі умови тримання заявника під вартою були неналежними.

10. Суд також зазначає, що заявник не мав у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цими скаргами.

11. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення статей 3 і 13 Конвенції.

12. Заявник подав інші скарги, які також порушували питання за Конвенцією з огляду на відповідну усталену практику Суду (див. таблицю в додатку). Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд вважає, що вони також свідчать про порушення Конвенції у контексті його висновків в рішеннях у справах, наведених в таблиці у додатку.

13. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".

14. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадане рішення у справі "Cукачов проти України" (Sukachov v. Ukraine), пункти 165 та 167) Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у таблиці в додатку.