Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Солейко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Івана Джеліч (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Арнфінн Бордсен (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 78181/12), яку 30 листопада 2012 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Наталія Петрівна Солейко, 1952 року народження, що проживає у м. Вінниці (далі - заявниця), та яку її представляв п. А. Киченок - юрист, який практикує у м. Києві,

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд), який на той момент представляв його Уповноважений, п. Іван Ліщина, про скаргу на стверджуване порушення права заявниці бути обраною кандидатом на вільних виборах за статтею 3 Першого протоколу до Конвенції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 10 лютого 2022 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується стверджуваного порушення пасивного виборчого права заявниці за статтею 3 Першого протоколу до Конвенції.

2. Заявниця балотувалася як кандидат від опозиційної партії "Батьківщина" на парламентських виборах 28 жовтня 2012 року в одномандатному виборчому окрузі № 11. Заявниця посіла друге місце, програвши вибори самовисуванцю. Заявниця звернулася з адміністративним позовом проти окружної виборчої комісії (далі - ОВК), висунувши обвинувачення у серйозних порушеннях у процесі підрахунку голосів (у тому числі підробці великої кількості бюлетенів під час їхнього зберігання в ОВК, які спочатку були підраховані на її користь, а також подальшому перерахунку голосів без належних гарантій проти зловживань). Вона стверджувала, що точні результати голосування можна було визначити на підставі примірників протоколів дільничних виборчих комісій (далі - ДВК) і згідно з протоколами вона була законним переможцем. Адміністративні суди ухвалили рішення не на користь заявниці, встановивши, що перерахунок голосів був проведений у суворій відповідності до законодавства, тоді як запропонований заявницею альтернативний спосіб визначення результатів голосування не ґрунтувався на законодавстві. Щодо тверджень заявниці про вчинення протиправних дій, то вони були відхилені як непідтверджені вироками. Адміністративний позов заявниці проти Центральної виборчої комісії (далі - ЦВК) у зв’язку із затвердженням, як стверджувалося, недостовірних результатів голосування так само був безуспішним.

3. Звіт місії зі спостереження за виборами Бюро демократичних інститутів і прав людини Організації з безпеки та співробітництва в Європі (далі - ОБСЄ/БДІПЛ), опублікований у січні 2013 року, містив коментарі щодо процесу підрахунку результатів у згаданому ОВК, які відповідали твердженням заявниці. Зокрема, у ньому зазначалося, що "ОВК під час перерахунку результатів мажоритарного компоненту виборів у ДВК встановили, що велика кількість бюлетенів, що раніше рахувалися на користь [кандидатів]-лідерів, мали позначку більш, ніж за одного кандидата і тому вважалися недійсними; очевидно, що ці бюлетені були змінені у приміщенні [ОВК]". ОБСЄ/БДІПЛ також звернув увагу на нечіткість положень законодавства щодо перерахунку голосів. Зокрема, було незрозуміло, чи могли ОВК проводити перерахунок голосів, тільки якщо виборчі матеріали були розкриті до передання до ОВК, або якщо скарги про невідповідність під час підрахунку голосів або передання виборчих матеріалів надійшли не пізніше ніж на момент такого передання, або чи були зобов’язані ОВК проводити перерахунок, якщо були виявлені будь-які ознаки, що пакети з виборчими матеріалами були відкритими, навіть після того, як матеріали були належним чином упаковані на момент їхнього отримання ОВК.

4. Заявниця скаржилася за статтею 3 Першого протоколу до Конвенції на те, що її право бути обраною кандидатом на вільних виборах було порушене внаслідок серйозних недоліків у процесі підрахунку результатів на рівні ОВК.

5. Уряд доводив, що твердження заявниці були ретельно розглянуті національними судами і у Суду не було підстав ставити під сумнів їхні висновки.

6. Суд зазначає, що скарга заявниці не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

7. Загальні відповідні принципи наведені, зокрема, в рішеннях у справах "Давидов та інші проти Росії" (Davydov and Others v. Russia), заява № 75947/11, пункти 271-277 та 283-288, від 30 травня 2017 року, та "Мугеманганго проти Бельгії" [ВП] (Mugemangango v. Belgium) [GC], заява № 310/15, пункти 67-73, від 10 липня 2020 року). Зокрема, Суд встановив, що проста помилка або порушення у виборчому процесі per se не означатиме несправедливість виборів, якщо було дотримано загальних принципів рівності, прозорості, неупередженості та незалежності в організації й управлінні виборами (див. згадане рішення у справі "Давидов та інші проти Росії" (Davydov and Others v. Russia), пункт 287). Концепція вільних виборів буде поставлена під загрозу лише за наявності доказів процедурних порушень, які могли б перешкодити вільному вираженню думки громадянами, а також відсутності ефективного розгляду таких скарг на національному рівні (там само, пункти 283-288).