Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Сафаров проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Мартіньш Мітс (<…>), Голова,

Марія Елосегі (<…>),

Катержіна Шімачкова (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 65239/14), яку 23 вересня 2014 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Артем Рубенович Сафаров, 1969 року народження, який проживає у м. Києві (далі - заявник), його представляла пані О.О. Соловйова - юрист, яка практикує у м. Київ;

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд), який представляла його Уповноважений, на останніх етапах провадження пані М. Сокоренко, про скаргу на необґрунтоване втручання у майнові права заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними;

зауваження сторін;

після обговорення за зачиненими дверима 13 липня 2023 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Заява стосується відмови податкових органів повернути заявнику суму надміру сплаченого податку з доходів, як стверджується, усупереч статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

2. У жовтні 2007 року заявник уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки з пані П., згідно з яким загальна вартість (9 336 405 українських гривень (далі - грн)) мала бути сплачена йому частинами до січня 2008 року. Заявник отримав першу частину платежу у розмірі 1 551 420 грн у дату укладення договору.

3. Договір був посвідчений нотаріально. Відповідне законодавство, зокрема стаття 11.3 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон України, у редакції на момент подій), передбачало, що у таких випадках нотаріус діяв як податковий агент, який визначав суму податку, здійснював контроль за сплатою такого податку та звітував про неї до податкових органів. Таким чином, заявник сплатив податок з доходів у розмірі 466 820,30 грн (понад 62 000 євро на момент подій), розрахований на підставі загальної суми, яку він мав отримати за відповідним договором.

4. Пані П. не сплатила повну узгоджену ціну і договір був розірваний тим же нотаріусом у травні 2008 року. Заявник повернув перший платіж пані П.

5. З огляду на наведене заявник вимагав від податкових органів повернути йому сплачений у зв’язку з розірваним договором податок з доходів, оскільки, по суті, не отримавши дохід, він сплатив його помилково. Разом із заявою він подав свою декларацію про доходи за 2007 та 2008 роки, в якій був зазначений нульовий загальний дохід.

6. Податкові органи відмовили у задоволенні його заяви, посилаючись на частину п’яту пункту 11.3 Закону України . Це положення передбачало, що "у разі невчинення нотаріальної дії щодо посвідчення договору відчуження об’єкта нерухомості, за яким здійснено сплату податку, платник податку має право на повернення зайво (надміру) сплаченої суми податку на підставі річної податкової декларації, поданої в установленому порядку та підтверджуючих документів про фактичну сплату податку". На думку органів державної влади, оскільки нотаріус належним чином засвідчив як укладення договору купівлі-продажу, так і його розірвання, підстав для повернення коштів не було.

7. Заявник оскаржив цю відмову до суду. Під час провадження податкові органи також стверджували, що заявник не вимагав відшкодування коштів у своїй податковій декларації.

8. Під час розгляду у першій інстанції Київський апеляційний адміністративний суд задовольнив позовні вимоги заявника, встановивши, що він вжив усіх необхідних заходів для того, аби вимагати повернення коштів. Суд відхилив аргумент податкових органів про відсутність у податковій декларації заявника за 2007 рік вимоги щодо повернення податку, оскільки шаблон декларації не містив розділу для таких вимог. Суд також посилався на частину п’яту пункту 11.3 Закону України як на застосовне положення законодавства.

9. Однак Вищий адміністративний суд України ухвалою від 01 квітня 2014 року залишив без задоволення вимоги заявника. Суд зазначив, по-перше, що сплата податку з доходів у зв’язку з договором купівлі-продажу з розстроченням мала здійснюватися на загальних підставах, тобто на момент укладення договору та ґрунтуючись на загальній ціні відповідного майна. Він також встановив, що податкові органи правомірно відмовили заявнику у задоволенні вимоги про повернення податку, оскільки і договір купівлі-продажу, і договір про розірвання договору купівлі-продажу були посвідчені нотаріусом; у зв’язку з цим він посилався на частину п’яту пункту 11.3 Закону України . Насамкінець суд зазначив, що заявник не вимагав відшкодування податку у податковій декларації за 2007 рік.

10. Заявник скаржився за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на те, що підхід національних органів влади до розгляду його справи був незаконний і непропорційний.

11. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції чи неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.