Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Суржан і Гулий проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<…>), Голова,

Івана Джеліч (<…>),

Катержіна Шімачкова (<…>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 06 жовтня 2022 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

4. Заявники скаржилися на відсутність відповідних і достатніх підстав для тримання їх під вартою.

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

6. Заявники скаржилися на відсутність відповідних і достатніх підстав для тримання під вартою. Вони, прямо чи по суті, посилалися на пункт 3 статті 5 Конвенції, який передбачає:

"3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, має бути забезпечено розгляд справи судом чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.".

7. Суд повторює, що відповідно до його усталеної практики за пунктом 3 статті 5 Конвенції існування обґрунтованої підозри, що ув’язнений вчинив злочин, є умовою sine qua non для законності тривалого тримання під вартою, але зі спливом деякого часу цього вже недостатньо. У таких випадках Суд повинен встановити, чи продовжували інші підстави, наведені органами судової влади, виправдовувати позбавлення свободи. Якщо такі підстави були "відповідними" та "достатніми", Суд також повинен з’ясувати, чи продемонстрували компетентні національні органи влади "особливу ретельність" під час здійснення провадження. Суд також встановив, що органами державної влади має бути переконливо обґрунтовано будь-який період тримання під вартою, яким би коротким він не був. Вирішуючи питання про звільнення або подальше тримання особи під вартою, органи державної влади зобов’язані розглянути альтернативні засоби забезпечення її явки до суду. Вимога до суду надати "відповідні" та "достатні" підстави тримання під вартою - додатково до обґрунтованої підозри - застосовується вже під час ухвалення першого рішення щодо тримання під вартою під час досудового розслідування, тобто "негайно" після затримання (див., серед інших джерел, рішення у справі "Бузаджи проти Республіки Молдова" [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункти 87 та 102, від 05 липня 2016 року).

8. У керівній справі "Корбан проти України" (Korban v. Ukraine), заява № 26744/16, пункти 158-181, від 04 липня 2019 року, Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

9. Розглянувши всі наявні в нього матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі національні суди не навели відповідних і достатніх підстав для тримання заявників під вартою під час досудового розслідування.

10. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.

11. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".