Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Терещенко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Карло Ранцоні (<…>), Голова,

Маттіас Гуйомар (<…>),

Микола Гнатовський (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 35481/20), яку 05 серпня 2020 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Олександр Петрович Терещенко, 1983 року народження, який проживає у м. Києві (далі - заявник),

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі - Уряд), який представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції,

рішення про надання заяві статусу пріоритетної ( правило 41 Регламенту Суду),

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 28 вересня 2023 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується стверджуваного встановлення національними судами графіка, який не забезпечував достатнє спілкування для заявника, щоб мати можливість підтримувати та розвивати стосунки зі своєю донькою, яка народилася у 2016 році та проживає зі своєю матір’ю (Б.) окремо від заявника. Заявник скаржився на порушення статей 6, 8 і 13 Конвенції.

2. Зокрема, у грудні 2017 року заявник звернувся до Первомайського міськрайонного суду (далі - суд першої інстанції) з позовною заявою, стверджуючи, що Б. перешкоджала йому спілкуватися з його донькою, і просив суд встановити графік регулярних побачень з дитиною кожну суботу та неділю з 12 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. за місцем проживання дитини, у тому числі прогулянки з нею на вулиці з 14 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв. без присутності Б. Орган опіки та піклування, який долучився до провадження як третя сторона, зазначив, що стосунки між заявником і Б. були напруженими, і висловив думку, що заявнику слід було надати можливість зустрічатися з донькою щосуботи та щонеділі з 12 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. у присутності обох батьків. Б. погодилася з рекомендованим органом опіки та піклування графіком побачень. Вона також надала психологічний висновок, в якому стверджувалося, що дитина виявляла прихильність до неї, у дитини були "напружені, емоційно-травмуючі та недовірливі стосунки" із заявником і вона зазнавала "психологічного тиску" з його боку. У висновку конкретних випадків наведено не було.

3. 02 липня 2019 року суд першої інстанції зобов’язав Б. не перешкоджати спілкуванню заявника з дитиною та постановив, що він міг бачитися зі своєю донькою у першу та третю суботу та неділю кожного місяця з 12 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. за місцем проживання дитини та міг гуляти з нею на вулиці з 14 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв. у присутності Б.

4. Заявник подав апеляційну скаргу, стверджуючи, inter alia, що суд першої інстанції не навів підстав для незадоволення позову про періодичність побачень, про яку клопотав заявник. 11 вересня 2019 року Миколаївський апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції, встановивши, що зменшення періодичності побачень заявника із донькою (у порівнянні з рекомендованою органом опіки та піклування) було встановлено для забезпечення спілкування дитини із заявником у присутності її матері, враховуючи психологічний висновок (див. пункт 2) та найкращі інтереси дитини.

5. Заявник подав касаційну скаргу, стверджуючи, inter alia, що суди нижчих інстанцій не врахували положення статті 19 Сімейного кодексу України, відповідно до якої суди, вирішуючи спори щодо участі батьків у вихованні дитини, могли не погоджуватися з висновком органу опіки та піклування, який суди були зобов’язані залучати до такого провадження, лише якщо висновок органу був недостатньо обґрунтованим або суперечив інтересам дитини. 08 квітня 2020 року Верховний Суд залишив без задоволення скаргу заявника як необґрунтовану, постановивши, що суд першої інстанції встановив періодичність зустрічей заявника з дитиною "виходячи з фактичних обставин справи та інтересів дитини" та надав "належну оцінку" думці органу опіки та піклування.

6. Посилаючись на статті 6, 8 і 13 Конвенції, заявник скаржився, що суди несправедливо обмежили його спілкування з дитиною без достатніх на це підстав.

7. Уряд стверджував, що оскаржувані рішення національних судів були належним чином обґрунтовані та відповідали найкращим інтересам доньки заявника. Обмежена періодичність побачень заявника зі своєю дитиною не вплинула негативно на їхнє взаємне спілкування одне з одним. Заявник міг вимагати перегляду графіку побачень у межах нового провадження, ініційованого ним у 2019 році.

8. Суд вважає, що скарга заявника підлягає розгляду виключно за статтею 8 Конвенції.

9. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції чи неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

10. Відповідні загальні принципи за статтею 8 Конвенції, які вимагають від національних органів влади встановлювати справедливий баланс між інтересами дитини та інтересами батьків і надавати особливого значення найкращим інтересам дитини під час вирішення спорів між батьками щодо доступу до дітей, узагальнені, серед інших джерел, в рішеннях у справах "Сахін проти Німеччини" [ВП] (Sahin v. Germany) [GC], заява № 30943/96, пункт 66, ЄСПЛ 2003VIII, і "Странд Лоббен та інші проти Норвегії" [ВП] (Strand Lobben and Others v. Norway) [GC], заява № 37283/13, пункти 202-207, від 10 вересня 2019 року.

11. Суд уже встановлював порушення статті 8 Конвенції у справах, коли обмеження щодо періодичності та інших аспектів побачень заявників з їхніми дітьми були встановлені без належної оцінки всіх відповідних аспектів справи та відповідних інтересів (див., наприклад, рішення у справі "Чінта проти Румунії" (<...>), заява № 3891/19, пункти 45-58, від 18 лютого 2020 року).