Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Маймулахін і Марків проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Жорж Раварані (<…>), Голова,

Карло Ранцоні (<…>),

Мартіньш Мітс (<…>),

Марія Елосегі (<…>),

Маттіас Гуйомар (<…>),

Катержіна Шімачкова (<…>),

Микола Гнатовський (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 75135/14), яку 24 листопада 2014 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) двоє громадян України - п. Андрій Юрійович Маймулахін і п. Андрій Михайлович Марків (далі - заявники),

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі - Уряд),

зауваження, подані Урядом, та зауваження подані заявниками у відповідь,

письмові зауваження Міжнародної федерації за права людини, Центру громадянських свобод, Мережі європейських асоціацій ЛГБТ-сімей та Європейської комісії щодо законодавства про сексуальну орієнтацію, Інституту правової культури "Ordo Iuris" та НУО "Всі разом!", яким Голова секції надав дозвіл вступити у провадження в якості третьої сторони (пункт 2 статті 36 Конвенції та пункт 2 правила 44 Регламенту Суду),

після обговорення за зачиненими дверима 09 травня 2023 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Заявники - двоє чоловіків, які проживають як пара з 2010 року. Вони скаржилися за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8 Конвенції на те, що відсутність у них можливості згідно з українським законодавством укласти шлюб або будь-який інший тип цивільного союзу, яким би визнавалися їхні стосунки, становив дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації.

2. Заявники народилися у 1969 та 1984 роках відповідно та проживають у м. Києві. Їх представляли п. М. Тарахкало, пані В. Лебідь та пані Ю. Заїкіна - юристи, які практикують у м. Києві.

3. Уряд представляла його Уповноважений, на останніх етапах провадження пані М. Сокоренко.

4. Факти справи можуть бути узагальнені таким чином.

5. Заявники проживають разом у стабільних і відданих стосунках з 2010 року.

6. У жовтні 2014 року вони подали заяву про державну реєстрацію шлюбу до семи різних відділів державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві і Київській області. Органи державної влади залишили без задоволення всі ці заяви на тій підставі, що Конституція України та Сімейний кодекс України прямо визначали шлюб як сімейний союз жінки та чоловіка (див. пункти 9-10). Оскільки так не було у випадку заявників, їхня заява про державну реєстрацію шлюбу не могла бути опрацьована.

7. 28 вересня 2021 року заявники склали заповіти, заповідаючи одне одному все своє майно.

8. Невдовзі після початку війни в Україні 24 лютого 2022 року другий заявник долучився до Національної гвардії України. Відповівши заперечно на запитання керівництва про наявність у нього дружини, йому повідомили, що у випадку його смерті буде поінформовано його матір. У червні 2022 року другий заявник переніс інфаркт міокарда та йому було зроблено операцію на серці, після чого він отримав місячну відпустку. Заявники провели цей час разом. 23 лютого 2023 року другий заявник звільнився з Національної гвардії України за станом здоров’я.

А. Конституція України

9. Відповідні положення Конституції України передбачають:

"Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними".

"Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї....".

"Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом...".

В. Сімейний кодекс України

10. Відповідні положення Сімейного кодексу України передбачають:

"1. Сім’я є первинним та основним осередком суспільства.

2. Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки....

...

4. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства".

"1. Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім’ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

2. Особи, які проживають однією сім’єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов’язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства".

"1. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

2. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя....".

"1. У шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії споріднення.

2. У шлюбі між собою не можуть перебувати рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра....

3. У шлюбі між собою не можуть перебувати двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця.

4. За рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені [цією ж особою].

5. У шлюбі між собою не можуть бути усиновлювач та усиновлена [ним чи нею] дитина. Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути зареєстровано лише в разі скасування усиновлення".

"1. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

2. [На таке спільне майно] поширюються положення глави 8 цього Кодексу [про спільне майно осіб, які перебувають у шлюбі]".

"1. Розірвання шлюбу н е припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.

2. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала особою з інвалідністю після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

3. Якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п’ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років.

4. Якщо у зв’язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім’ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв’язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу".

"1. Якщо жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, тривалий час проживали однією сім’єю, той із них, хто став непрацездатним під час спільного проживання, має право на утримання відповідно до статті 76 цього Кодексу.

2. Жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини …".

"...

3. Усиновлювачами можуть бути подружжя …

Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі.

4. Особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну і ту ж дитину. Якщо такі особи проживають однією сім’єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини...".

С. Цивільний кодекс України

11. Стаття 287 Цивільного кодексу України регулює права осіб, які перебувають на стаціонарному лікуванні. Його відповідне положення передбачає:

"1. Фізична особа, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров’я, має право на допуск до неї … членів сім’ї …".

12. Цивільний кодекс України встановлює такі черги права на спадкування для спадкоємців за законом: перша черга - діти, дружина та батьки померлого (стаття 1261); друга черга - рідні брати, сестри, дід, баба померлого (стаття 1262); третя черга - дядьки та тітки померлого (стаття 1263); четверта черга - "особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини" (стаття 1264); п’ятої черги - інші родичі померлого до шостого ступеня споріднення, а також утриманці, які не є членами його сім’ї (стаття 1265).

D. Цивільний процесуальний кодекс України

13. Стаття 71 Цивільного процесуального кодексу України передбачає:

"1. Фізична особа не має права відмовитися давати показання, крім показань щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім’ї або близький родич цих осіб), які можуть тягнути юридичну відповідальність для нього або таких членів сім’ї чи близьких родичів....".

Е. Кримінальний процесуальний кодекс України

14. Відповідні положення Кримінального процесуального кодексу України передбачають:

"1. Терміни, що їх вжито в цьому Кодексі, якщо немає окремих вказівок, мають таке значення:

(1) близькі родичі та члени сім’ї - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі....".

"...

3. Жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення".

F. Кодекс законів про працю України

15. Стаття 38 Кодексу законів про працю України передбачає більш гнучкі умови розірвання трудового договору для осіб, член сім’ї яких хворіє та потребує догляду.

16. Стаття 120 передбачає, що працівники, які змушені змінити місце проживання внаслідок переведення на іншу роботу, мають право на компенсацію при переїзді, яка також поширюється на членів їхніх сімей.

А. Національна стратегія у сфері прав людини

1. Затверджена у серпні 2015 року

17. Національна стратегія у сфері прав людини (далі - Стратегія), затверджена Указом Президента України від 25 серпня 2015 року № 501/2015, визначала одним зі своїх стратегічних напрямків попередження та протидію дискримінації. Одним з принципів Стратегії було гарантування рівності та недискримінації у забезпеченні прав і свобод людини. Створення ефективної системи запобігання та протидії дискримінації було однією зі стратегічних цілей, яких необхідно було досягти. Стратегія мала враховувати, inter alia, досвід Організації Об’єднаних Націй, Ради Європи, Організації з безпеки і співробітництва в Європі та інших міжнародних організацій, а також практику Суду.

18. План дій з реалізації Стратегії на період до 2020 року, затверджений Кабінетом Міністрів України 23 листопада 2015 року, передбачав у підпункті 6 пункту 105 розробку законопроєкту щодо легалізації зареєстрованого цивільного партнерства для різностатевих і одностатевих пар та подання його на розгляд Кабінету Міністрів України до кінця третього кварталу 2017 року. Цей законопроєкт мав регулювати, зокрема, майнові та немайнові права партнерів, у тому числі володіння та наслідування майна, утримання одного партнера іншим в разі непрацездатності, конституційне право несвідчення проти свого партнера.

19. У Звіті Міністерства юстиції України за 2019 рік щодо виконання зазначеного Плану дій вказувалося, що виконати підпункт 6 пункту 105 Плану неможливо з таких причин:

"До Міністерства юстиції України надійшла велика кількість звернень від обласних, міських, районних у містах рад, громадських і релігійних організацій, зокрема, Запорізької обласної ради, Кам’янець-Подільської міської ради, Тернопільської обласної ради, Рівненської міської ради, Рівненської обласної ради, Рівненської районної ради Рівненської області, Острозької міської ради, Полтавської міської ради, Фастівської міської ради Київської області, Нововолинської міської ради Волинської області, Миколаївської обласної ради, Новоодеської районної ради Миколаївської області, Дунаєвецької міської ради Хмельницької області, Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій, Всеукраїнської громадської організації "Любов проти гомосексуалізму", громадської організації "Місія милосердя й справедливості", громадської організації "Громадянський рух "Всі разом!", громадської організації "Древо", Всеукраїнської громадської організації "Об’єднання християн-військовослужбовців України" стосовно неприйнятності і зупинення виконання Плану дій у частині підпункту 6 пункту 105.

Розглянувши усі зазначені звернення, враховуючи їх значну кількість, та проаналізувавши Конституцію України, чинні міжнародні договори України, інше відповідне законодавство вважаємо, що підпункт 6 пункту 105 Плану дій не може бути реалізований".

20. Аналогічний звіт Міністерства юстиції України за 2020 рік містив коротку нотатку, що підпункт 6 пункту 105 Плану дій не виконано та потрібно було визначити відповідального за це виконавця.

2. Затверджена у березні 2021 року

21. Указом № 119/2021, який набрав чинності 26 березня 2021 року, Президент України визнав таким, що втратив чинність, указ № 501/2015 (див. пункт 17) і затвердив нову редакцію Національної стратегії у сфері прав людини. Тоді як загальні положення і принципи залишилися незмінними, серед очікуваних результатів у новій Стратегії вказувалося, що українське законодавство у сфері запобігання та протидії дискримінації має відповідати міжнародним, у тому числі європейським, стандартам і враховувати передовий світовий досвід, а також реальні виклики, з якими стикається Україна у сфері прав і свобод людини.

22. План дій з реалізації Стратегії на 2021-2023 роки, затверджений Кабінетом Міністрів України 23 червня 2021 року, містив такий пункт, терміном реалізації якого було визначено грудень 2023 року:

"33. Розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України законопроекту щодо: усунення дискримінаційних положень, які можуть порушувати майнові та немайнові права партнерів, що не перебувають у шлюбі; запровадження інституту зареєстрованого цивільного партнерства".

В. Заявка України на членство в Європейському Союзі

23. 28 лютого 2022 року, через п’ять днів після початку повномасштабної військової агресії Росії проти України, Україна подала заявку на членство в Європейському Союзі.

24. У квітні 2022 року Уряд України заповнив анкету-опитувальник за запитом Європейської комісії. Одне із запитань у ньому було сформулювало так:

"198. Детально опишіть, як право на шлюб і право на створення сім’ї захищені в національному законодавстві, у тому числі партнерство, доступне для одностатевих пар".

Відповідь Уряду містила такий абзац:

"Поки що українське законодавство не передбачає можливості шлюбу для одностатевих пар. Наразі Урядом України вживаються заходи для вдосконалення та вивчення питання легалізації одностатевих партнерств".

За наведеним абзацом містилося посилання на пункт 33 Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини (цитований у пункті 22).

С. Електронна петиція за легалізацію одностатевих шлюбів в Україні та пов’язані з цим події

25. Після початку війни питання про відсутність будь-якого правового визнання та захисту одностатевих пар стало предметом публічної дискусії в новому контексті воєнного часу. Особи, які перебували у стосунках з особою тієї ж статі, що й вони, і долучилися до Збройних Сил України, а потім були відправлені у зону активних бойових дій, опинилися в ситуації, коли їхніх партнерів не повідомляли про їхнє поранення, взяття у полон чи смерть, не кажучи вже про надання дозволу бачитися з ними в госпіталі чи отримати тіло.

26. У травні 2022 року Київський міжнародний інститут соціології провів опитування щодо ставлення українців до лесбійок, геїв, бісексуалів і трансгендерів (далі - представники ЛГБТ) та щодо зміни такого ставлення. Його результати показали, що порівняно з попереднім подібним опитуванням у 2016 році кількість дружніх до представників ЛГБТ відповідей була у два - п’ять разів більшою. Зокрема, частка респондентів, які вказали, що підтримують повну рівноправність представників ЛГБТ, зросла з 33,4% до 63,7%, підтримка запровадження зареєстрованого цивільного партнерства для одностатевих пар зросла з 4,8% до 23,6%, а частка байдужих до цього питання зросла з 18% до 27,1%.

27. 03 червня 2022 року на сайті Президента України було розміщено онлайн-петицію "Легалізація одностатевих шлюбів". Її текст було сформульовано так:

"У цей час кожен день може бути останнім. Хай люди однієї статі отримають можливість створити сім’ю й мати офіційний документ, що підтвердить це. Їм необхідні такі ж права, що й у традиційних пар".

28. Оскільки протягом трьох місяців зазначену петицію підписали понад 25 000 осіб, Президент України був зобов’язаний її розглянути. 02 серпня 2022 року він опублікував таку відповідь:

"... Дякую усім, хто долучився до [просування] цієї петиції, за активну громадянську позицію.

У сучасному світі рівень демократичності суспільства вимірюється у тому числі через політику держави, спрямовану на забезпечення рівних прав для усіх громадян. Кожен громадянин є невіддільною частиною громадянського суспільства, на нього поширюються усі права і свободи, закріплені в Конституції України.

Усі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21 Конституції України). Сімейним кодексом України визначено, що сім’я є первинним та основним осередком суспільства. Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. За Конституцією України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка (стаття 51).

В умовах воєнного або надзвичайного стану Конституція України не може бути змінена (стаття 157 Конституції України).

Водночас Уряд напрацьовував варіанти рішень стосовно легалізації в Україні зареєстрованого цивільного партнерства у рамках [роботи у сфері прав людини].

... Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Ураховуючи зазначене, я звернувся до Прем’єр-міністра України з проханням розглянути порушене в електронній петиції питання та поінформувати про відповідні результати".

29. 05 серпня 2022 року Прем’єр-міністр України, у свою чергу, доручив Міністерству юстиції України підготувати законопроєкт про зареєстроване цивільне партнерство.

30. У листопаді 2022 року численні українські та міжнародні засоби масової інформації опублікували історію про одруження українки та її друга дитинства-гомосексуала, якого мали відправити у зону активних бойових дій. Шлюб розглядався ними як єдиний спосіб для чоловіка мати когось для взаємодії з органами державної влади, якщо з ним щось трапиться, оскільки він не мав близьких родичів, а його партнер тієї ж статі не мав жодних прав.

31. На початку січня 2023 року Національний демократичний інститут провів загальнонаціональне телефонне опитування під назвою "Можливості та перешкоди на шляху демократичного переходу України". Одним з питань було те, чи повинні ЛГБТ+ люди мати право на цивільне партнерство. У 56% випадків на нього відповідали позитивно.

А. Організація Об’єднаних Націй

32. Відповідний витяг з доповіді "Дискримінація та насильство щодо осіб за ознакою їхньої сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності", опублікованої Управлінням Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини 29 травня 2015 року, наведений в рішенні у справі "Федотова та інші проти Росії" [ВП] (Fedotova and Others v. Russia) [GC], заява № 40792/10 та 2 інші заяви, пункт 46, від 17 січня 2023 року.

33. У доповіді за результатами свого візиту до України з 30 квітня до 10 травня 2019 року Незалежний експерт Організації Об’єднаних Націй з питання про захист від насильства і дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності навів такі висновки (посилання опущено):

"8.... Сексуальна орієнтація та ґендерна ідентичність не включені до переліку ознак, у зв’язку з якими чітко заборонено дискримінацію, наведеного у Конституції (ст. 24) і Законі України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні". Проте, в обох цих документах наведені невичерпні переліки підстав, що дозволяє передбачити захист шляхом судового тлумачення.

...

10. Незалежного експерта було поінформовано про поступове покращення уявлень про життя лесбійок, геїв, бісексуалів, трансґендерів і осіб, які мають інші ґендери, проте останнім часом виявилася регресивна тенденція: наприклад, у Парламенті тепер неможливо обговорювати питання, пов’язані з ґендерним аспектом, а депутатські фракції відкрито виступають проти … захисту соціальних меншин і систематично намагаються демонтувати існуючу правову інфраструктуру, яка захищає лесбійок, геїв, бісексуалів, трансґендерів і ґендерно-різноманітних осіб від дискримінації, або прагнуть прийняти дискримінаційне законодавство....

11. Незалежного експерта було повідомлено про те, що церкви активно просувають дискримінаційні законопроекти та блокують політичні документи і акти законодавства, спрямовані на захист осіб від дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності. Наприклад, Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій успішно протистояла спробам включити сексуальну орієнтацію і ґендерну ідентичність як захищені характеристики в антидискримінаційне законодавство...

12. Особливо важливо, що Незалежного експерта було поінформовано про узгоджену кампанію, спрямовану на здійснення впливу на всі гілки влади задля дискримінації щодо лесбійок, геїв, бісексуалів, трансґендерів і осіб, які мають інші ґендери. З 2018 року національні та місцеві органи влади, Парламент і Омбудсман стали мішенню тисяч петицій, що надходили через їхні веб-сайти та підтримувалися - а іноді ініціювалися - релігійними авторитетами. Усі ці петиції містили вимогу про заборону "гомосексуальної пропаганди" під лозунгом "захисту традиційної сім’ї". В одній такій петиції, "щодо захисту традиційних сімейних цінностей та концепції сім’ї", її автор закликав владу вжити заходів для захисту традиційних сімейних цінностей, заборонити пропаганду і заохочення "аномальної сексуальної поведінки" та "антисімейних ідей"...

13.... Незалежний експерт особливо занепокоєний реакцією деяких місцевих рад, які … самі ухвалили гомофобні заклики до Уряду. У 2018 році Омбудсманом було направлено листи кільком міським радам з вимогою скасувати рішення, якими порушуються вимоги законодавства, що гарантують право на повагу до гідності та свободу від дискримінації....".

"...

18.... Незалежний експерт зазначає, що станом на 2019 рік виконано тільки близько 25-30 відсотків заходів щодо лесбійок, геїв, бісексуалів, трансґендерів і ґендерно-різноманітних осіб, передбачених у плані дій з прав людини, і з глибоким занепокоєнням відзначає, що нижченаведені пункти ще не виконані значною мірою, не кажучи вже про виконання у повному обсязі:

(a) включення до Закону "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності як підстав, за якими забороняється дискримінація;

...

(d) легалізація зареєстрованого цивільного партнерства для різностатевих і одностатевих пар;...".

"62. Незалежний експерт був поінформований про те, що дискримінація щодо лесбійок, геїв, бісексуалів, трансґендерів і осіб, які мають інші ґендери, має місце майже у всіх сферах життя, а особливо у таких сферах, як зайнятість, освіта, охорона здоров’я і доступ до правосуддя. Проте, випадки подання скарг до органів державної влади є поодинокими, а жертви нечасто вдаються до судових розглядів....".

"...

83. Конституція (ст. 51) і Сімейний кодекс (ст. 21) визначають шлюб як союз жінки та чоловіка. Отже, інститут шлюбу в Україні недоступний для одностатевих пар, як не визнаються і зареєстровані партнерства. Проте, Україна, як член Ради Європи, зобов’язана дотримуватися норм, установлених Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, отже, вона повинна забезпечити юридичне визнання одностатевих пар (наприклад, у формі цивільних союзів або зареєстрованих партнерств). Для того, щоб виконати цю вимогу, держава планувала легалізувати цивільне партнерство як для різностатевих, так і для одностатевих пар, що передбачено планом дій з прав людини. Проте, цей аспект почали експлуатувати у соціально-політичних цілях, результатом чого стали поляризація і поділ суспільства. Після отримання численних скарг від місцевих органів влади, представників громадянського суспільства і релігійних організацій Міністерство юстиції дійшло висновку, що реалізація цього заходу наразі неможлива.