Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Жура проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Мартіньш Мітс (<…>), Голова,

Марія Елосегі (<…>),

Катержіна Шімачкова (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 21 вересня 2023 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 66191/10), яку 05 листопада 2010 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Лідія Володимирівна Жура (далі - заявниця).

2. В рішенні, ухваленому 22 вересня 2022 року (далі - основне рішення), Суд постановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з тим, що заявницю змусили нести індивідуальний і надмірний тягар за обставин, коли органи державної влади належним чином не виконали домовленості про компенсацію за її вилучений будинок, а також у зв’язку з невизначеністю щодо того, хто із залучених суб’єктів мав нести відповідальність за усунення наслідків такого неналежного виконання.

3. Відповідно до статті 41 Конвенції заявниця вимагала різні суми в якості справедливої сатисфакції (див. пункти 69-71 основного рішення).

4. Оскільки питання застосування статті 41 Конвенції було не готове до вирішення, Суд відклав його розгляд та запропонував Уряду і заявниці протягом трьох місяців надати свої письмові зауваження з цього питання та, зокрема, повідомити Суд про будь-яку угоду, якої вони могли досягти (там само, пункт 73 та пункт 5 резолютивної частини).

5. Угоди між заявницею та Урядом досягнуто не було. Вони надали свої зауваження.

6. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Матеріальна шкода

7. У своїх зауваженнях, поданих до Суду після ухвалення основного рішення, заявниця підтримала свої початкові вимоги щодо справедливої сатисфакції, викладені у її формулярі заяви та в її зауваженнях у відповідь на зауваження Уряду.

8. Стосовно матеріальної шкоди заявниця вимагала 2 363 321 українських гривень (далі - грн) або 140 000 євро в якості відшкодування вартості необхідних ремонтних робіт у відповідному будинку. На підтвердження своєї вимоги вона надала висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (далі - КНДІ) від 09 серпня 2014 року.

9. Заявниця також вимагала 285 703 грн (приблизно 43 000 євро станом на вересень 2006 року) відшкодування втраченого доходу, який, згідно з висновком КНДІ від 19 вересня 2006 року, вона отримала б, якби могла здавати будинок в оренду у період з листопада 2002 року по лютий 2006 року.

10. Насамкінець заявниця вимагала 82 950 грн (приблизно 12 300 євро станом на березень 2004 року) відшкодування орендної плати, сплаченої нею за будинок площею близько 50 квадратних метрів, в якому заявниця проживала у період з вересня 2003 року по березень 2004 року. На підтвердження своєї вимоги заявниця надала розписку пана Є., вочевидь власника будинку, від 21 березня 2004 року, що він отримав зазначену суму.

11. Уряд заперечив проти цих вимог. Він зазначив, що заявниця могла подати заяву про перегляд її справи Верховним Судом на підставі основного рішення, щоб отримати restitutio in integrum. Уряд посилався на два рішення національних судів, в яких позивачам присудили відшкодування шкоди, що мало бути сплачено органами місцевого самоврядування. Оскільки заявниця не подала заяву про перегляд справи протягом встановленого законодавством строку після ухвалення основного рішення (тридцять днів), Уряд вважав, що вона "не була зацікавлена у відновленні своїх прав, а її наміром було збагачення завдяки рішенню Суду".

12. Стосовно втраченого доходу Уряд стверджував, що вимога у зв’язку з цим була залишена без задоволення національними судами як необґрунтована, але заявниця все одно подала її до Суду. На думку Уряду, у будь-якому випадку ця вимога була надмірною і спекулятивною. Стосовно вимоги про відшкодування сплаченої орендної плати Уряд зазначив, що органи державної влади запропонували заявниці дві різні квартири на час проведення ремонтних робіт, але вона відмовилася, натомість орендувала будинок самостійно. У будь-якому випадку заявниця не надала необхідних підтверджуючих документів для обґрунтування цієї суми.

13. Стосовно аргументу Уряду, що заявниця мала вимагати перегляд своєї справи, Суд повторює, що, як правило, вимога вичерпання національних засобів юридичного захисту, у тому числі можливість відновлення провадження, не застосовується до вимог про справедливу сатисфакцію, поданих до нього за статтею 41 Конвенції (див. рішення у справі "С.Л. та Дж.Л проти Хорватії" (справедлива сатисфакція) (S.L. and J.L. v. Croatia) (just satisfaction), заява № 13712/11, пункт 15, від 06 жовтня 2016 року, з подальшими посиланнями). Крім того, за обставин цієї справи Суд вважає, що було б нерозумно покладати на заявницю тягар ініціювання подальших проваджень на національному рівні. Тому Суд продовжить розгляд вимог заявниці.